"Війна наближається і до нас". Румуни - про дрони на кордоні

На кожній купині позашляховик Серасели Сілібон бряжчить, як порожній казанок, що котиться по бетону. Вікна у цьому автомобілі більше не відчиняються. Заднього скла давно немає, його замінює шматок картону. Однак Серасела свідомо вирішила купити саме старий автомобіль. Так само це зробили і багато інших людей, які живуть у Румунії у віддалених селах дельти Дунаю, на східному кордоні Європейського Союзу.

"Війна наближається і до нас"

Періправа - румунське село на острові у дельті Дунаю. До міста Суліна - ліси та піщані дюни, що простягаються між озерами, з'єднаними з рукавами та протоками Дунаю, де пересуватися можна лише на човнах. На східному краю цієї ділянки суші лежить Чорне море. Корабель "Пасагерул", який перевозить людей і товари туди й назад, відправляється кожні два дні. Сьогодні субота. Шлях із порту Тулча через Кілійський рукав Дунаю, що відокремлює Румунію від України, займає близько чотирьох годин.

"Тут все було чудово, поки одного разу поряд з нами не почалася війна. Це вивело нас зі стану сну", - розповідає місцева мешканка Серасела Сілібон. Це було о першій годині ночі, і перший вибух був настільки гучним, що Серасела подумала, що на подвір'ї щось трапилося: "Землетрус, бомба, вибух сусідського газового балона - ти здригаєшся і вибігаєш з дому".

Усі мешканці села прокинулися, вийшли за ворота, почали розмовляти, ставити одне одному запитання, згадує Серасела: "Насамперед, ми хотіли дізнатися, що це було і де. З села вид на Дунай закритий рослинністю, тому ми пішли до маленької гавані. Звідти побачили пожежі з того боку кордону, в Україні. Ми зрозуміли: ми тут живі мішені, ми - ні в чому не винні люди. Як і мирні жителі України, які можуть загинути будь-якої миті".

"Тут все так просто і нереально красиво"

Серасела Сілібон родом із турецької родини. Її предки жили на дунайському острові Ада Калех, який у 1971 році був затоплений внаслідок будівництва на Дунаї румуно-югославської ГЕС. Вона навчалася і жила у Бухаресті, але під час пандемії коронавірусної хвороби переїхала до Періправи. У квартирі в міській багатоповерхівці їй було душно і тісно, і вона приїхала сюди, "бо тут нереально красивий пейзаж, природа ще незаймана, повітря чисте, риба свіжа". Жінка залишилася тут і після пандемії.

Багато жителів Румунії не знають, де розташовано село Періправа. "Для Румунії село з сотнею жителів не відіграє ролі. Навіть жителі Тулчі не знають, де знаходиться Періправа. Це має значення тільки для тих, хто приїжджає сюди і закохується в це місце саме тому, що тут все так просто і нереально красиво", - продовжує Серасела.

Але для деяких ця назва має певне історичне значення: у роки комуністичної диктатури тут знаходився сумнозвісний табір суворого режиму для політв'язнів, зараз від нього залишилися одні руїни. А на іншому березі Дунаю розташований український порт Вилкове, що лежить менш ніж за два кілометри від Чорного моря, в самому серці української частини біосферного заповідника "Дельта Дунаю".

Читайте також: Дельта Дунаю: які наслідки може мати поглиблення річки?

"Вночі чути вибухи"

За словами Серасели Сілібон, з початку війни сигнал тривоги звучав безперервно, вдень і вночі. Але в ніч із 3 на 4 вересня 2023 року, коли на румунській території вибухнув дрон, сигналу не було. Адже удари тривали кілька ночей поспіль. "Від цього кров холоне у жилах. Ти чуєш вибухи і не знаєш, де вони відбуваються. Приблизно за дві ночі я зрозуміла, що є якась закономірність. І я засинала, коли вже починало світати", - ділиться жінка.

Як і більшість жителів Вилкового в Україні, більша частина з приблизно 100 жителів Періправи, що на румунському березі Дунаю, - липовани (релігійна група старообрядців, переважно росіяни за походженням). Їхні предки - православні старообрядці - у XVII-XVIII століттях залишили свою батьківщину через церковні розбіжності та оселилися в дельті Дунаю. Серце громади знаходиться на головній дорозі до гавані, менш ніж за 200 метрів від берега Дунаю: це стара православна церква, вежі якої забарвлені в синій колір під жовтими куполами, як біля церкви в Кілії, що в Ізмаїльському районі на іншому березі Дунаю.

"Вночі чути вибухи, ми не спимо, а вдень жителі села приходять до церкви, - додає Серасела. - Церква - це центр, ми всі збираємося там, неважливо, який у тебе обряд, віруєш ти чи ні". На церковному дворі ми зустрічаємо і члена липованської громади, депутата румунського парламенту Сілвіу Феодора. Він перебуває в поїздці регіоном, що розкинувся поблизу кордону з Україною, недалеко від зони бойових дій.

"Видно, що люди тут відчули шок від цих бомбардувань. Це не наше нормальне життя. Ми є членами Європейського Союзу і НАТО, і це має давати нам почуття безпеки. Але іноді дрони не розуміють, де проходить кордон, вони можуть потрапити і на нашу територію", - каже депутат. За його словами, існує план евакуації мешканців у разі виникнення надзвичайної ситуації.

Читайте також: НАТО не бачить ознак навмисного удару РФ по Румунії - Столтенберг

"Наша організація має оптимальні умови для розміщення людей в освітніх та культурних центрах у Тулчі та Констанці, максимально наближених до цих місць. Ми завжди готові прийняти як представників наших етнічних груп, так і всіх тих, хто може постраждати від можливої ескалації цього конфлікту. Із самого початку війни ми також приймали та приймаємо біженців, навіть сьогодні тут живуть люди з України", - пояснює депутат.

"Влада не запитує, як ми тут живемо"

Історія регіону складна. Протягом століть обидва береги Дунаю не раз переходили з рук до рук. Іноді вони були у складі однієї держави, іноді стикалися одна з одною, розділені не лише водною артерією, а й протилежними інтересами тих, хто проводив кордони. Однак маленькі громади не мали відношення до великої політики. "Є люди, які мають родичів в Україні, деякі з них підтримують зв'язок, і діалог відбувається зі сльозами", - розповідає депутат Сілвіу Феодор. "Там є наші близькі родичі, за яких ми щоразу переживаємо", - додає Серасела Сілібон.

Румунська влада не турбується про мешканців Періправи, нарікає жінка, яку ми зустріли на церковному дворі: "Абсолютно ніхто не прийшов сюди і не поставив жодного питання, навіть телефоном. Вони не запитують, як ми тут живемо, чи можемо ми ще терпіти, чи все у нас добре в емоційному плані, чи не потребуємо ми чогось".

Коли міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба вперше заговорив про безпілотники, які впали на румунській території, мер комуни Чаталкіой Тудор Чернега вирушив на місце вибуху. І одразу побачив те, що не змогли - чи не захотіли - побачити у міністерстві оборони Румунії. Він став публічно говорити про те, що сталося, і своєю наполегливістю змусив центральну владу відреагувати.

Читайте також: Румунія та російські дрони, яких нібито не було

"Ми чули, як вони пролітали над нашими будинками"

Спочатку політики у Бухаресті заперечували інцидент, президент Клаус Йоганніс категорично відкинув будь-які припущення про те, що російський безпілотник упав на території Румунії. І лише через два дні президент підтвердив, що це справді були уламки російського безпілотника. На місці вибуху були виявлені обгорілі та повалені дерева. Через деякий час було знайдено й уламки інших безпілотників - востаннє 13 вересня. І не лише поблизу кордону річкою, а й у глибині румунської частини дельти Дунаю, приблизно за 15 кілометрів від кордону з Україною.

Військові експерти, з якими зв'язалася DW, не виключають, що безпілотники, запущені з акваторії Чорного моря, могли перетинати територію Румунії на шляху до своїх цілей в Україні. На їхню думку, деякі з БПЛА помилково опинилися на території Румунії. У цьому переконані і мешканці сіл у дельті Дунаю: "Ми чули, як вони пролітали над нашими будинками. Але нам завжди казали, що це тільки здається".

Мер Тудор Чернега встає на бік громадян: "Ці люди не божевільні. Я повідомив, що є підозри. Влада мала приїхати і проконтролювати територію. Ніхто не сприйняв нас всерйоз. Тепер люди побачили, що сталося. Там йде війна - і терор докотився до нас".