Вибори в США: сміх як таємна зброя Камали Гарріс

У неї сміх божевільної, якось з люттю сказав Дональд Трамп. Суперник Камали Гарріс на президентських виборах не втомлюється паплюжити чинну віцепрезидентку США. Він насміхається над нею, сміється з неї як з жінки, насміхається над кольором її шкіри. Шанувальники Трампа підтримують у мережі таку кампанію свого улюбленця, поширюють образливі меми та фейкові відео. Але Камала Гарріс та її передвиборча команда успішно відбивають такі атаки з боку Трампа, застосовують для цього його ж зброю - соцмережі. Особливо в TikTok користувачі, котрі підтримують Гарріс, розгорнули бурхливу діяльність. Канали, які зазвичай свою увагу зосереджують на зірках шоу-бізнесу, тепер представляють Камалу Гарріс наче поп-ікону.

На передньому плані завжди життєрадісна Камала Гарріс, яка вміє від душі посміятися над собою, не бере близько до серця спрямовані проти неї огидні кампанії, а іноді дає й достойну відсіч. Так, одного разу вона розповіла, що в ролі адвокатки їй доводилося мати справу зі злочинцями різного штибу. "Злочинці, які домагаються до жінок, шахраї та аферисти, які порушують правила заради власної вигоди. Повірте, я знаю типів на кшталт Дональда Трампа".

Гумор як чудодійна зброя

Вона буквально "виносить мозок" Трампу, спочатку називаючи його "weird", що з англійської перекладається як дивакуватий, дивний, смішний, аби потім з належною "державницькою" серйозністю говорити про складні теми своєї кампанії. Дослідниця гумору Єва Ульманн (Eva Ullmann) вважає, що за допомогою такої тактики Гарріс може заробити додаткові бали разом зі своїм кандидатом на посаду віцепрезидента Тімом Волзом, для якого відчуття гумору також не є чужим: "Виборча кампанія в США - це не лише про гумор. Дует Гарріс-Волз має чітку політичну лінію, вони здатні досягти своїх цілей і мають високий статус. Вони не артисти кабаре, вони не хочуть, щоб їх такими сприймали, але в їхньому гуморі є щось дуже щире і приземлене, щось таке, що вабить, а це знезброює".

За словами Ульманн, їхня велика перевага над Трампом у плані гумору полягає в тому, що вони при цьому не демонструють зневажливості. "Схоже, що саме це обертається тепер проти Трампа і його оточення, тому що суспільство каже: 'Ні, з нас уже досить. Ми ситі по горло цим вічним приниженням, соромом і ненавистю, нам уже набрид такий гумор'".

Гумор не означає втрату впливу

Єва Ульманн знає, про що говорить. Вона є авторкою книги "Гумор - на контролі у шефа". "Гумор у владних кабінетах довгий час асоціювався з агресивною формою гумору на кшталт того, що практикує Трамп. Цього недостатньо, щоб бути хорошим керівником. Дехто відкрив для себе інший вид гумору - гумор, який не принижує, не ставить інших у незручне становище. Це справді є новою тенденцією на вищих щаблях". За її словами, люди, які перебувають на керівних посадах, взагалі-то часто уникають гумору, оскільки бояться, що їх перестануть сприймати серйозно, вони бояться виставити себе на посміховисько, перетворитися на клоунів.

Архаїчний страх перед сміхом

Цей страх глибоко вкорінений в історії людства. Дослідники поведінки припускають, що на початку людського спілкування був власне сміх - доісторичні люди сміялися ще до того, як навчилися говорити. Психолог і дослідник сміху Міхаель Тітце (Michael Titze) пояснює, як 400 тисяч років тому сміх міг перетворитися на щось загрозливе: "Всередині певної групи людей сміх породжував відчуття близькості, солідарності та затишку. Але як тільки шляхи двох кланів перетиналися, наприклад, в суперництві за мисливські території, сміх інших також міг означати: 'Ми зазнали поразки, вони домінують і сміються над нами'. Таке висміювання є чимось дуже архаїчним - і кожен сучасний політик його боїться".

Платон, коли сміявся, спускався в підземелля

Сміх політизували ще в античні часи. Грецький філософ Платон, наприклад, вважав, що сміх є загрозою для держави; той, хто віддається сміху, більше не здатен мислити раціонально і втрачає владу. Натомість його учень Арістотель сміятися любив і вважав, що сміх відрізняє людину від тварини.

Можливо, світова історія була б іншою, якби ми дослухалися Арістотеля. Але ж ні, з'явилося християнство, а з ним і релігія, в якій життєрадісність і сміх довгий час засуджувалися.

Сміх у різних релігіях

З плином століть страх перед сміхом значно зменшився, але віковічний страх втратити владу через життєрадісність все ще зберігається у свідомості багатьох людей. Такий страх бути висміяним експерти називають "гелотофобією".

У деяких регіонах світу страх бути висміяним є значно більшим, ніж у країнах Заходу. Дослідження, проведене в 2009 році в 73 країнах світу на замовлення Цюрихського університету, показало, що в деяких культурах, наприклад, на Близькому Сході або в Азії - там, де велике значення надається честі й збереженню обличчя, - сміх може сприйматися дуже по-різному. "Висміювання або сміх може призвести до неймовірних реакцій, це може навіть спровокувати війну, - каже Міхаель Тітце. - Ось чому сміх сам по собі є таким вкрай амбівалентним явищем".

Почуття гумору закладене в генах

Повернімося до Камали Гарріс: за словами Тітце, вона вміє за допомогою власного сміху звести нанівець негативні аспекти висміювання її іншими: "Її критикують, а вона у відповідь починає щиро сміятися, так, що це послаблює її опонентів". За його словами, життєрадісна манера поведінки, яку демонструє Камала Гарріс, також є формою комунікації. "Функціонує це приблизно так: "Дивись, як я це роблю, і якщо хочеш, приєднуйся, й ми доробимо все уже разом".

Якщо хтось гучно сміється, як це робить Гарріс, в організмі виділяються нейротрансмітери, які дають хороше відчуття. Не дарма в народі кажуть: "Сміх - найкращі ліки". Життєрадісні люди притягують. Дослідник сміху Міхаель Тітце, втім, зазначає: сміх закладений у генах. "Навчитися почуттю гумору неможливо, його неможливо грати чи примусити себе сміятися, бо це виглядає неприродно. Індивідуальний потенціал до гумору природжений", - каже він.