Вибори-2020 в Білорусі: головне про президентську кампанію
8 серпня 2020 р.
Судячи з того, як розвивалися події напередодні старту нинішньої президентської кампанії в Білорусі, здавалося, що вибори мають бути нудні й передбачувані. Олександр Лукашенко почувався так впевнено, що навіть вступив у жорсткий і тривалий клінч з Москвою з приводу умов поставки енергоносіїв. А титульна опозиція знову взялася шукати єдиного кандидата від демократичних сил, який від початку таким бути ніяк не міг.
Але з часом вибори-2020 принесли масу сюрпризів і несподіванок - це головна їхня особливість. І запам'ятаються вони тим, що під час кампанії багато що сталося в білоруській політиці вперше.
Кампанія на тлі коронавірусу
Усі карти змішала пандемія коронавірусної хвороби COVID-19, яку вже точно ніхто не міг передбачити. Ставлення до неї у президента Лукашенка і його опонентів виявилось прямо протилежним. Глава держави довго заперечував навіть не небезпеку, а сам факт епідемії.
Він переконував виборців, що найкраще від вірусу захистить горілка, лазня і трактор, відмовився від локдауну, провів парад до Дня перемоги 9 травня, на початку липня заявив, що вірус переможений, а наприкінці того місяця - що сам переніс вірус безсимптомно. Якщо це так, то можна лише здогадуватися, скільки людей Лукашенко - за його насиченого графіку і спілкування - інфікував особисто.
Читайте також: Світлана Тихановська - жінка, яка кинула виклик Олександру Лукашенку
Його опоненти поставилися до проблеми набагато серйозніше - носили маски, дотримувалися дистанції та закликали інших робити так само. Ставлення влади до пандемії і всього, що з нею пов'язано, обурило більшість білорусів і, судячи з усього, викликало приховане невдоволення частини держапарату.
Номенклатурні претенденти на президентське крісло
Можливо, що багато в чому саме тому боротися за президентське крісло зважилися два представника білоруської еліти - екскерівник "Белгазпромбанку" Віктор Бабарико й колишній очільник Парку високих технологій (ПВТ), відставний дипломат Валерій Цепкало. Те, що вони, знаючи, як погано завершувалися подібні спроби для вихідців з номенклатури раніше, все ж таки ризикнули кинути виклик системі - одна з найбільших несподіванок цих виборів.
Зміни в білоруському суспільстві: без соціології оцінити складно
Білорусь стає іншою. Те, що суспільство змінюється, всі побачили з його реакції на появу альтернативних претендентів на пост глави держави. Довгі черги охочих підписатися за їхнє висунення в президенти, акції солідарності по всій країні, десятки тисяч учасників мітингів зі Світланою Тихановською, яка після арешту її чоловіка відеоблогера Сергія Тихановського, а також відмови в реєстрації кандидатами Бабарика та Цепкала, стала для багатьох білорусів символом надій на зміни.
При цьому вибори-2020 - перші, які відбуваються за повної відсутності об'єктивної інформації про електоральні рейтинги їхніх учасників - незалежної соціології в країні немає, а серйозні держструктури дані не публікують. У підсумку місце соціології посіла пропаганда.
Читайте також: Коментар: Чому Лукашенко згадав про Вагнера - три версії
Низка опозиційних політиків і ЗМІ на підставі нерепрезентативних опитувань відвідувачів онлайн-ресурсів (з червня проведення заборонено владою) всерйоз розкручують тезу про те, що рейтинг Лукашенка - 3 відсотки, вислів "тривідсотковий президент" перетворився на популярний мем. А офіційний агітпроп стверджує, що Лукашенка готові підтримати близько 70 відсотків виборців. Очевидно, що як перший показник, так і другий далекі від істини. Наскільки саме - сказати важко.
Вибори без титульної опозиції
Статусна опозиція, представлена партіями, рухами і неурядовими організаціями, фактично виявилася поза грою на цих виборах. Низка структур правого і правоцентристського спрямування намагалися шляхом праймеріз визначити так званого єдиного кандидата від демократичних сил. Процедура, в якій брали участь п'ять претендентів, супроводжувалася скандалами, взаємними звинуваченнями, а потім і зовсім була скасована через пандемію.
Лідерів вуличних протестів (Миколу Статкевича, Павла Северинця, Сергія Тихановського), здатних у разі масових акцій після голосування очолити їх, влада заздалегідь нейтралізувала, відправивши за ґрати на тривалі строки адміністративного арешту і порушивши кримінальні справи. В результаті потенціал (кадровий, інтелектуальний) і досвід, накопичений давніми опонентами Лукашенка за десятиліття боротьби з ним, в значній мірі залишилися незадіяними.
Найбільш "жіночі" вибори за всю історію Білорусі
Зате несподівану політичну активність проявили представники міського середнього класу, що раніше цим не відрізнялися. Серед них дуже багато жінок (їх більше половини серед білоруських виборців). Конституція Білорусі написана не під жінку, заявив Олександр Лукашенко, виступаючи на одному із заводів.
Заочна відповідь надійшла з ЦВК: з п'яти зареєстрованих кандидатів в президенти двоє - жінки. А після об'єднання штабів Бабарика (голова - музикантка і менеджерка Марія Колесникова), Цепкала (керівниця - його дружина, бізнесменка Вероніка Цепкало) і Світлани Тихановської у білоруської опозиції з'явилося яскраво виражене жіноче обличчя. Три молоді жінки, раніше далекі від політики, за короткий термін стали втіленням надії на зміни в країні.
Без геополітичної дилеми: Лукашенко захищає суверенітет від Росії
На минулих президентських виборах в Білорусі раз по раз повторювалося геополітичне протистояння кандидатів: Лукашенко - за інтеграцію з Росією, опозиційний (-і) кандидат (-и) - за зближення з Європою. Зараз такої дилеми немає. І не тільки тому що немає кандидата від титульної опозиції, а Світлана Тихановська не соромиться визнавати, що далека від цієї тематики і обмежується заявами про необхідність хороших відносин з усіма сусідами.
Читайте також: Коментар: "Вагнер" для Лукашенка і Зеленського
Різко змінилася позиція самого Лукашенка. Спочатку він казав, що якщо "поведе себе демократично", то втратить країну і його "проклянуть". Потім кампанія глави держави виглядала вкрай суперечливо. Президент і його соратники регулярно звинувачували Росію у втручанні у вибори і вказували на "ляльководів з "Газпрому" й вище". А в проміжках між подібними випадами Лукашенко двічі зустрічався з президентом Росії Володимиром Путіним і приймав в Мінську прем'єра Мішустіна.
Мабуть, зустрічі, потрібного ефекту не дали. Наприкінці липня КДБ Білорусі повідомив про сенсаційне затримання "33 бойовиків ПВК Вагнера" з російським громадянством, яким висунули звинувачення в підготовці масових заворушень. За словами білоруських силовиків, ще близько 170 бойовиків перебувають на території країни. Москва усі звинувачення відкинула, вказавши, що заарештовані - співробітники приватного охоронного підприємства, з відома Мінська слідували транзитом через Білорусь.
Схоже, що тезу про російське втручання у вибори - після США і низки країн ЄС - взяв на озброєння і Лукашенко. В даному разі вона видається доведеною до абсурду: за логікою Мінська, давній противник кольорових революцій Путін збирається руками найманців скидати Лукашенка, який називав себе єдиним союзником Кремля. Цю роль білоруський лідер під час кампанії змінив на амплуа головного захисника білоруського суверенітету від Росії - ймовірно, в надії на стриману реакцію Заходу на репресії під час кампанії і після голосування.
Нові технології на виборах в Білорусі
Вибори-2020 сильно відрізняються від попередніх широким застосуванням цифрових технологій. Членів ініціативних груп команди претендентів набирали в інтернеті, там же домовлялися, де і коли можна поставити підпис за висунення кандидата. Із зустрічей з ними, пікетів і акцій протесту велися прямі трансляції в YouTube, в Telegram розгорнулася справжня війна зливів, витоків, фейків і їхніх спростувань.
Трансформація режиму Лукашенка
Олександр Лукашенко ніколи не соромився застосовувати силові методи, якщо це було необхідно для збереження влади (згадаймо репресії після виборів 2010 року). При цьому він ніколи не був і не хотів виглядати класичним латиноамериканським диктатором, який спирається лише на багнети; підтримка суспільства завжди залишалася дуже важливою для Лукашенка.
До літа 2020 року вона помітно знизилася, а бажання правити і далі нітрохи не зменшилася. В результаті на тлі пандемії, політизації та зростання активності частини білоруського суспільства країну захлеснула хвиля репресій (сотні затриманих і засуджених до адміністративного арешту) і беззаконня (арешт і нереєстрація претендентів на пост президента, відмова від розгляду їхніх скарг, відсутність незалежного спостереження).
Масштаб того, що відбувається, змусив багатьох спостерігачів заговорити про трансформацію політичного режиму в Білорусі - тепер це вже не просто жорстка авторитарна держава, але й має деякі елементи військово-поліцейської. Наскільки глибоко зайдуть такі зміни і чи є вони незворотними, судити поки що ніхто не береться.