Ветеран АТО. У Росії судять дідуся з окупованої Луганщини
4 квітня 2023 р."Насильницька зміна конституційного устрою та порушення цілісності Російської Федерації, захоплення влади як на території Луганської Народної Республіки, так і на території Російської Федерації", - так "прокурор" "ЛНР" описує мету створення добровольчого батальйону "Айдар", у якому навесні 2014 року брав участь Петро Царевський, аграрій із передмістя Старобільська. Тоді озброєні проросійські бойовики, за підтримки Росії та місцевих колаборантів, окупували частину Луганської та Донецької областей.
"Самооборона Старобільська"
У Старобільську - райцентрі на лівому березі Айдару - теж було неспокійно. Від середини квітня 2014 року в місті збиралися проросійські мітинги. Із будівлі місцевої адміністрації зняли державний прапор, на його місце встановили стяг самопроголошеної "ЛНР".
Аби боронити Старобільськ, місцеві мешканці обʼєднались у самооборону, згадує у розмові з DW її тодішній очільник Володимир Правенький. Водночас у травні було створено добровольчий батальйон "Айдар", названий на честь річки, на берегах якої відбулися перші бої за Луганщину. "Самооборона Старобільська" увійшла до складу "Айдару", і Правенький став командиром цього підрозділу. Учасники "Самооборони" звільнили адміністрацію від сепаратистів та повернули на будівлю український прапор.
Добровольці встановили блокпости і чергували на них. Вони також патрулювали місто та навколишні села, займалися розвідкою. Зрештою, проросійським бойовикам не вдалося окупувати Старобільський район - лінія фронту зупинилася на Щасті та Станиці Луганській.
Серед учасників "Самооборони" був Петро Царевський, аграрій із села Чмирівка, що в передмісті Старобільська. Спочатку він чергував на блокпостах, потім займався штабною роботою, розповідає його командир Правенький. Уже в кінці 2014 року "Самооборону" розформували. Правенький продовжив службу в "Айдарі", а Царевський повернувся до цивільного життя. Він вийшов на пенсію та продовжив займався аграрним бізнесом. Долучився до громадської діяльності, зокрема допомагав ветеранам та їхнім родинам. У 2015 році був обраний депутатом районної ради.
Читайте також: Поліція: Мера Старобільська вбили двома пострілами в голову
"Місто, де можуть вистрілити в спину"
Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну ситуація вздовж лінії розмежування на Луганщині та Донеччині загострилась. Володимир Правенький, на той час уже демобілізований, зібрав у Старобільську своїх колишніх побратимів. Вони знову, як 2014 року, обговорювали, що можуть зробити для оборони міста. На зустрічі були присутні представники міської та районної влади і правоохоронці. Вони пообіцяли добровольцям зброю, але зрештою не дали.
Правенький переконаний, що чимало посадовців саботували оборону Старобільська, плануючи співпрацювати із росіянами. "Для себе я вирішив - якщо місту не потрібна наша допомога, я їду. Я не хочу лишатись у місті, де тобі можуть вистрілити в спину".
Зранку 25 лютого російська армія обстріляла Старобільськ. Правенький із родиною поїхав. І вже за кілька днів місто окупували. 68-річний Петро Царевський, який також відвідував зібрання колишніх добровольців, лишився вдома. Через стрес йому стало зле із серцем - він майже не вставав із ліжка, розповідає DW його онука Наталія Ярченко.
За два тижні в будинок Петра та його дружини Олени у Чмирівці увірвалися до десяти озброєних чоловіків у військовій формі. Частина з них витягла Петра з ліжка, посадила в авто і повезла в невідомому напрямку. Решта обшукала будинок і забрала документи і телефон Петра. Олена одразу вирушили до Старобільська - аби зʼясувати, куди і навіщо забрали її чоловіка. Проте в поліції, СІЗО та прокуратурі, зайнятих росіянами, відповіли, що нічого не знають. "Деякі навіть насміхалися - мовляв, якщо його забрали, то було за що", - переказує слова Олени її онука Наталія.
Олена продовжила шукати чоловіка. Коли жінки не було вдома, хтось вибив вікно, заліз усередину, перевернув увесь будинок, та забрав лише її телефон. Відтоді Олена протягом двох місяців не виходила з дому - боялась, що пропустить звістку про Петра. Зрештою, в кінці квітня до неї приїхала жінка, що представилася слідчою Анною Михайловою. Вона сказала, що Петро перебуває в слідчому ізоляторі в Луганську, його підозрюють в участі в "терористичній організації" - "Самообороні Старобільська".
Уже наступного дня Олена поїхала до луганського СІЗО. Там підтвердили, що Петро перебуває під вартою, проте зустріч із ним не дозволили. Працівники ізолятора погодилися передати йому ліки та їжу, і Олена стала регулярно возити передачки. Тим не менш вона так і не домоглася бодай якоїсь інформації про справу чоловіка.
"Придушення волі народу ЛНР"
Майже за рік, на початку березня, справу Петра Царевського передали до Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону. Перше засідання відбулось по відеозвʼязку із луганським СІЗО. Петрові надали безкоштовного російського адвоката. Той на прохання підзахисного знайшов його рідних - через повідомлення в Telegram-каналах, де лишив свої контакти.
За два дні Олена поїхала до Ростова і уклала з ним договір. Разом із адвокатом вона чекала на суд, але він не відбувся - Петра не привезли. Адвокат, який під час спілкування з DW попросив не називати його ім'я, не впевнений, що чоловік справді перебуває в луганському СІЗО. Про це він чув тільки зі слів підзахисного під час спілкування з ним по відеозвʼязку. У самій установі захиснику не надали ані дозволу на побачення, ані жодного офіційного документа. Він хоче, щоб Петра перевели в ростовське СІЗО - аби зустрітися з ним особисто.
Крім цього, адвокат просив суд змінити запобіжний захід на домашній арешт, аргументуючи це віком і станом здоровʼя Петра. Але йому відмовили. На наступні три засідання чоловіка також не привезли до суду. Чому - знову не пояснили.
Царевському інкримінують участь у терористичній спільності (за частиною 2 статті 205.4 Кримінального кодексу Російської Федерації). Йому загрожує від 5 до 10 років позбавлення волі. DW ознайомилась із обвинувальним актом, затвердженим "прокурором" "ЛНР" на прізвище Михайлов.
За версією обвинувачення, з травня 2014 року "Айдар" спільно з іншими українськими військовими "окупував частину території "ЛНР". "Спільнота "Айдар" брала активну участь у бойових діях, направлених на придушення волі та примус народу Луганської Народної Республіки до відмови від ухваленого в результаті вільного волевиявлення рішення про самовизначення, тобто здійснювало умисні і протиправні дії терористичного спрямування", - стверджує слідство.
Воно доходить висновку, що учасники "Айдару" обʼєдналися з метою "здійснення терористичної діяльності". Діяли спільно з іншими підрозділами ЗСУ "з політичною метою, направленою на насильницьку зміну конституційного устрою та порушення цілісності Російської Федерації, для захоплення влади в регіонах, дестабілізації ситуації як на території Луганської Народної Республіки, так і на території Російської Федерації".
Далі йдеться про те, що до складу "Айдару" увійшла "Самооборона Старобільська", яку очолив Володимир Правенький. Він запропонував Царевському продовжити службу в "Айдарі". У якості мотивації сказав, що організація створена для підтримки України і опору "ЛНР", і пообіцяв оплату. Після цього у Царевського виник "злочинний умисел" взяти участь у "терористичній організації" і він погодився, стверджує обвинувачення. Отримав автомат і до кінця 2014 року стояв на блокпостах.
У справі є лише один речовий доказ - стаття Царевського "У истоков "Айдара", опублікована у грудні 2015 року в газеті "Старобільськ". Проте наразі її немає у відкритому доступі.
Читайте також: В Луганську правозахисника Буткевича посадили на 13 років
"Непідсудний за кримінальним законом РФ"
Адвокат Петра Царевського озвучив DW позицію захисту. Перш за все, він наголосив на тому, що ані батальйон "Айдар", ані будь-які інші підрозділи Збройних сил України не визнані в Росії терористичними або забороненими організаціями. Більше того, "Айдар", який обвинувачення називає терористичною організацією, не діяв у Росії. "В період подій, що інкримінуються, територія, на яких вони мали місце, РФ визнавалася територією незалежної держави Україна, що було відображено у "Мінських угодах" від вересня 2014 року та лютого 2015 року", - зазначає адвокат і нагадує, що Росія визнала "суверенність" "ЛНР" лише 21 лютого 2022 року, а включила її у свій склад - 5 жовтня того ж року.
Згідно з російським законодавством, коли злочин вчинений не громадянином Росії і за її межами, він має бути спрямований проти інтересів Росії або росіян. "У матеріалах справи відсутні будь-які відомості про вчинення підсудним протиправних дій проти інтересів громадян РФ і самої держави, тому з обсягу поданих у обвинувальному висновку доказів випливає, що Царевський непідсудний за кримінальним законом РФ судам РФ за інкриміновані дії", - наголошує адвокат.
Читайте також: Як анексія РФ змінила життя в самопроголошених "республіках" Донбасу
Він звертає увагу на те, що в матеріалах справи немає жодної інформації про протиправну або, тим паче, терористичну діяльність "Айдару" - на будь-якій території. Не пояснюється, які дії можна вважати терористичними, що саме робив Царевський і які це мало наслідки. "Наведені протиріччя не усунуто під час слідства, і вони не можуть бути усунуті у межах судового розгляду справи. При цьому достовірних доказів вини підсудного за рік розслідування не зібрано. Слідство проведено поверхово, неповно, з обвинувальним ухилом", - доходить висновку адвокат.
Царевський - людина похилого віку з інвалідністю. У СІЗО йому діагностували цукровий діабет, додає онука Наталія. Вона сподівається, що дідуся якнайшвидше звільнять за обміном. Та чи є він у списках - вона не знає. Уже під час окупації Наталія виїхала із дитиною за кордон. Звідти вона звернулася в українські державні органи та міжнародні організації. Але вони поки не надали жодної інформації.
Дружина Петра Олена лишається у Чмирівці. Вона продовжує возити в СІЗО ліки та їжу, не маючи певності, що їх справді передають чоловіку. Жінка планує відвідувати кожне судове засідання у Ростові. Наступне призначене на 5 квітня.