Уламки з фронту стали предметами мистецтва

ArtCologne - найстаріша у світі виставка-ярмарок творів мистецтва, яка проходить в Кельні (до 20 листопада включно) вже в 55-й раз. На ній на покупців чекають найдорожчі картини, скульптури та інсталяції Йозефа Бойса (Joseph Beuys), Макса Ернста (Max Ernst), Енді Воргола та багатьох інших іменитих майстрів. Однак тут можна відкрити для себе і нових художників. Цього року вибір на ярмарку величезний - у трьох залах виставкового комплексу KoelnMesse представлено майже 200 мистецьких галерей з усього світу. Особливий інтерес відвідувачі, галеристи та журналісти виявляють до мистецтва з України, досі не дуже добре відомому широкому загалу.

Інсталяція київського художника Микити Кадана не може нікого залишити байдужим. Над головами глядачів, на високих тонких трубах, розташований покручений уламками та пробитий кулями синій дорожній знак на Лисичанськ, Стаханов та інші українські міста, назви яких більше не можна прочитати. Поруч - двері розстріляного автомобіля та іржавий каркас пральної машини.

"Від того, що викликає жах, не можна відводити очі", - сказав якось митець в одному зі своїх інтерв'ю. Ця робота називається "Труднощі профанації II" і датована 2015 - 2022 роками. Уламки, з яких складається інсталяція, зібрано художником на сході України. Сам Кадан нині перебуває в Україні та продовжує там працювати. На початку повномасштабної війни РФ проти України йому доводилося проводити багато часу у столичній галереї Voloshyn, перетвореній на бомбосховища та тимчасове житло для людей. Там же були змушені перебувати і деякі інші художники з сім'ями, а також співробітники галереї.

"Я сама жила там перші два місяці війни", - розповіла в інтерв'ю DW Ганна Копилова, яка представляє на ArtCologne київську галерею Voloshyn. "Крім власного порятунку, перше питання, яке довелося вирішувати, - евакуація робіт. І це був один із найскладніших процесів. Ми відправляли їх у невідомість. Тоді бомбили щодня, і роботи могли не доїхати. Людина, яка їх везла, теж могла не доїхати. Але нам тоді вдалося вивезти близько 200 картин та фотографій на захід України, до Івано-Франківська, а потім - до Європи. Без цих робіт неможливо було працювати - робити проєкти та брати участь у виставках”.

Українське мистецтво має бути видимим

На ArtCologne цю українську галерею представлено вперше. "Для нас це дуже важливий ярмарок, особливо - під час війни. Наша місія зараз - говорити про війну через мистецтво та привертати більше уваги до того, що відбувається в Україні. Нам важливо, щоб українське мистецтво було видимим у світовому просторі", - каже Копилова.

Галерея представляє роботи художниці Марії Сулименко. Уродженка України мешкає на півдні Німеччини. Тематика малюнків, за її власним визначенням, - "просто життя та життєві ситуації, з якими ми стикаємося щодня". "Наприклад, я можу у фільмі побачити якийсь пейзаж, і одразу уявити собі, як намалювати картину", - зазначає Марія. Одночасно художниця може працювати над 10 - 20 картинами: "Часто буває, що роботи повільно сохнуть, а в мене дуже мало часу для роботи. Тому я відкладаю сиру та починаю наступну". Чи була у Марії до війни проти України інша тематика? "Ні, моя тематика зовсім не змінилася. Вона ніколи не була пов'язана безпосередньо ні з війною, ні з політикою. Звичайно, весь час щось бачиш, читаєш, і це якось на тебе впливає. Але в моїх роботах мене політика ніколи не цікавила", - розповіла в інтерв'ю DW українська художниця Марія Сулименко.

Читайте також: Львівський BookForum: літературний фестиваль на тлі війни

Герої всіх її картин, представлених на ярмарку, - ділові люди у костюмах. Їм здається, що все - в їхніх руках, що вони можуть усім керувати. Але як тільки звичний розпорядок порушує хоча б незначний дріб'язок, вони повністю втрачають орієнтацію. "Щодня відбувається зіткнення з реальністю, в якій люди взаємодіють з людьми, речі - з речами. І в цьому автоматичному взаємному впливі все одно залишається якась таємниця, щось, що не можна осягнути остаточно, раз і назавжди. Як би не були "люди в костюмах" впевнені у своїй правильності та унікальності, зустріч із реальним світом завжди вносить елемент хаосу в їхнє впорядковане буття, тому що форми життя не тільки багатогранні, але часом коряві, недолугі та смішні. Якою б не була причесаною реальність, вона виходить за рамки картинки світу, яку вигадують "люди в костюмах", які рухаються прагненням контролювати та підпорядковувати навколишній світ", - коментує виставлені картини Марія.

Українські та російські художники: діалог за допомогою мистецтва

Роботи українських, російських та німецьких художників привіз на ArtCologne берлінський галерист Фолькер Діль (Volker Diehl). Серед них - фотографії харків'янина Сергія Браткова, художника і фотографа, який жив з 2000 року в Москві, але нещодавно переїхав до Берліна, роботи Ольги Чернишової - російської художниці, яка використовує у своїй творчості фотографію, відео, живопис, графіку, а також картини відомого художника- концептуаліста Юрія Альберта, який живе в Кельні, але раніше багато працював і виставлявся у Москві.

Чи виникли у берлінської галереї Diehl труднощі через присутність у команді російських художників? "Було кілька випадків. Наприклад, українські художники, які брали участь у великій виставці, організованій моєю галереєю у березні в Берліні, опинилися під сильним тиском у себе вдома, у Києві. Деякі представники української мистецької спільноти відмовляли їх від участі у заході, бо там виставлялися і картини російських художників. Мені довелося провести багато переговорів, щоб вони приїхали, - зазначає Діль. - Для мене мистецтво - це щось, що стоїть над політикою, над ідеологією, над релігією чи сексуальністю, таке, що пов'язує, спонукає до розмови, а не поділяє людей. Особливо у важкі часи важливо намагатися знайти спільні точки дотику, тому що мистецтво не знає кордонів".

Читайте також: Без вулиць Пушкіна: в Україні позбавляються "імперських маркерів" Росії

Інвестиції у мистецтво: у що варто вкладати гроші?

Минулого року ArtCologne відвідали 34 тисячі людей. Цього року любителів та покупців мистецтва очікується ще більше. Не лише тому, що знято пандемійні обмеження, а й тому що дещо змінився характер представлених робіт. "Раніше було багато класики, живопису, - поділилася з DW своїми враженнями одна з відвідувачок ярмарку Лідія. - А зараз багато скульптур та дизайну. Тут - все ХХ століття! Тут дуже багато нового, живого". Частина відвідувачів приходять на виставку, сподіваючись щось купити. Лідія вже має вдома роботи, створені представленими на виставці художниками.

Вибір виставлених на продаж робіт величезний - як за тематикою, так і за цінами. До найдорожчих артефактів належать, наприклад, картина Клода Моне за 6,6 мільйона євро, а також робота німецького художника Ґергарда Ріхтера (Gerhard Richter) за 5,5 мільйона євро, концертний рояль Йозефа Бойса за 5,2 мільйона євро, портрет колишнього канцлера Німеччині Віллі Брандта (Willy Brandt), написаний Енді Ворголом, за який просять два мільйони євро. Деякі картини роками чекають на свого покупця. Але є, звичайно, і доступніші за ціною роботи. А чи вигідно сьогодні інвестувати у мистецтво? І що саме варто купувати?

Читайте також: Як відмивають гроші на ринку творів мистецтва

Директор Art Cologne Даніель Гуґ (Daniel Hug) налаштований оптимістично: "Якщо проаналізувати великі аукціони останнього часу та подібні ярмарки в Лондоні та Парижі, то стане зрозуміло, що арт-ринок має певну динаміку цін та покупок. На даний момент немає жодних ознак падіння зацікавленості від покупців. Але з'явилася одна тенденція - робити не спонтанні, а продумані покупки". Водночас Крістіан Ярмушек (Kristian Jarmuschek), голова Асоціації німецьких галерей, радить не плекати надії на швидке збагачення за рахунок купівлі-продажу предметів мистецтва. На його думку, зазвичай лише за кілька десятків років стає зрозуміло, чи ти зробив правильний вибір, чи ні. Тому Крістіан Ярмушек переконаний: купувати варто лише те, що не можеш не купити, - те, що тішить око та серце.