Коротка історія російсько-українського протистояння

У грудні 1991 року Україна разом із Росією та Білоруссю закріпила розпад СРСР. Москва, очевидно, розраховувала зберегти вплив за допомогою СНД та постачання дешевого газу. Але вийшло інакше. РФ та Білорусь створили союзну державу, Україна дедалі частіше дивилася на Захід. На фото - Леонід Кравчук, Нурсултан Назарбаєв, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич під час офіційного заснування СНД в Алмати.

Україна успадкувала від СРСР майже мільйонну армію та третій у світі ядерний арсенал. Від ракет Київ відмовився, передавши їх Росії в обмін на економічну допомогу та гарантії безпеки (Будапештський меморандум 1994 року). Поки Захід не відповідав Києву взаємністю і не збирався інтегрувати її до своєї структури, реакція РФ виглядала стриманою.

Пострілів не було, якщо не брати до уваги інцидент зі стріляниною у повітря 1992 року, коли сторожовий корабель ЧФ підняв прапор України і пішов із Севастополя до Одеси. Росія перші 10 років була слабка економічно, а чеченські війни забирали ресурси. Розділивши Чорноморський флот і підписавши у 1997 році "Великий договір", РФ визнала кордони України, включаючи Крим. На фото: Севастополь, 1992 рік.

Перша велика дипломатична криза між Москвою та Києвом відбулася за президенства Володимира Путіна. Восени 2003 року РФ раптово почала будувати дамбу в Керченській протоці в напрямку українського острова Тузла. Київ сприйняв це як спробу переділу кордонів. Конфлікт було вирішено після особистої зустрічі президентів. Будівництво припинили, але задекларована дружба двох країн отримала перші тріщини.

На виборах президента України 2004 року РФ активно підтримала проросійського кандидата Віктора Януковича, але "помаранчева революція" не допустила його перемоги на тлі звинувачень у фальсифікації. Президентом став прозахідний Віктор Ющенко. Його перемога стала відправною точкою до політичних змін у РФ. Вони спрямовані на недопущення того, що в Москві називають "кольоровими революціями".

За часів президентства Ющенка РФ двічі перекривала Україні газовий кран - у 2006 та 2009 роках, що призвело до перебоїв транзитних поставок до Європи. На фото 2009 рік: співробітник "Газпрому" на газовимірювальній станції "Суджа", за 200 метрів від українського кордону, Курська область, РФ.

Ключова подія сталася у 2008 році. На саміті НАТО в Бухаресті президент США Джордж Буш спробував надати Україні та Грузії План дій з підготовки членства в альянсі (ПДЧ). Путін різко виступив проти, Москва дала зрозуміти, що не визнає повністю незалежність України. У результаті ФРН та Франція заблокували план Буша. Україні та Грузії, було обіцяно членство в НАТО, але без дати.

Оскільки швидко просунутися до НАТО не вдалося, Київ взяв курс на економічну інтеграцію з ЄС. Влітку 2013 року, за кілька місяців до можливого підписання угоди про асоціацію з ЄС, РФ почала тиск, майже перекривши на кордоні експорт з України. Уряд Януковича заявив про призупинення підготовки до підписання угоди. Це викликало масові протести в Україні, Янукович у 2014 році втік до Росії.

У Києві виник вакуум влади, у березні 2014 року Росія анексувала Крим. Це було поворотним моментом, початком неоголошеної війни. На фото: російські військові в Криму (Сімферополь, березень 2014 року).

Одночасно російські та місцеві напіввоєнні структури дали поштовх сепаратизму, були проголошені "народні республіки" в Донецьку та Луганську, якими керували люди, що приїхали з РФ, у формі без розпізнавальних знаків. Київ реагував повільно, чекав на президентські вибори наприкінці травня й лише потім зважився на масштабне застосування сили. На фото: танк бойовиків у Донецьку, 2015 рік.

На початку червня 2014 року у Франції на заходах з нагоди 70-х роковин висадки союзників у Нормандії новообраний президент України Петро Порошенко вперше зустрівся з російським колегою Путіним за посередництва лідерів Німеччини та Франції. Так виник "нормандський формат".

Улітку 2014-го українська армія почала тіснити сепаратистів, але наприкінці серпня Росія, як стверджує Київ, масштабно застосувала на Донбасі свою армію. Москва це заперечує. Українські сили зазнали поразки під Іловайськом, що стало піком конфлікту. Активні бойові дії по всій лінії фронту закінчилася підписанням у вересні в Мінську угоди про припинення вогню, яка була швидко порушена.

На початку 2015 року сепаратисти перейшли у широкий наступ. Київ знову звинуватив Москву у застосуванні армії без розпізнавальних знаків, РФ знову все заперечувала. Українські сили зазнали поразки в районі вузлового міста Дебальцеве, яке їм довелося поспіхом залишити. Тоді за посередництва ФРН та Франції було підписано Мінськ-2. Жоден з його пунктів повністю не виконаний.

У 2021 році трапилося нове загострення. Росія двічі скупчує свої війська біля західних кордонів: навесні та восени. Українська та західна розвідки повідомляють про загрозу можливого вторгнення РФ в Україну. Аби розрядити обстановку, на Заході пройшла низка міжнародних переговорів. Однак РФ вимагає гарантій невступу України в НАТО і дає знати, що поки відводити війська вона не збирається.