Українські лікарні під ударом: чи будуть наслідки для Росії?

Там, де раніше знаходилося ЛОР-відділення, тепер величезна дірка у стіні. 27 лютого, через три дні після вторгнення Росії, центральна районна лікарня Волновахи на сході України вперше потрапила під обстріл. Відділення на верхньому поверсі було знищене сильним вибухом, розповідає лікар Андрій Хаджинов. Deutsche Welle зв'язалася з ним через Zoom.

48-річний травматолог сидить на кушетці перед екраном. Замість медичного халата на ньому чорна футболка.

У момент нападу лікарня була заповнена "лікарями, пацієнтами та просто цивільними особами, які шукали там прихисток", - розповідає Хаджинов. У невеликому місті на Донеччині проживає трохи більше 20 тисяч осіб. Клініка - єдиний лікувальний заклад у радіусі приблизно 50-ти кілометрів, в зоні її обслуговування близько 100 тисяч осіб.

Випадкове влучення лікар вважає неможливим. "Лікарня розташована на пагорбі, її добре видно з усіх боків", - каже він.

За першим нападом були інші, найстрашніше сталося в ніч на 1 березня. Розповідаючи про це, Хаджинов був страшенно наляканий, адже коли це сталося, його сім'я теж була у лікарні. "Обстріл тривав близько 25 хвилин. Дивом ніхто не загинув", - каже лікар.

Удари по лікарнях - порушення міжнародного права

Напади на медичні установи - чи то цілеспрямовані операції, чи невибірковий обстріл лікарень - вважаються воєнними злочинами і можуть переслідуватися Міжнародним кримінальним судом у Гаазі, як такі, що порушують міжнародне гуманітарне право. "Цивільні лікарні, організовані для надання допомоги пораненим, хворим, інвалідам і породіллям, не можуть за жодних обставин бути об'єктом нападу, але будуть у будь-який час користуватися повагою та заступництвом з боку Сторін, які перебувають у конфлікті", - зазначається у статті 18 Женевської конвенції 1949 року. Але реальність війни інша.

В Україні з початку російського вторгнення медичні установи раз за разом стають мішенню атак, а з медичним обслуговуванням населення виникли серйозні проблеми. Станом на вечір 6 квітня Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) нарахувала загалом 91 напад на лікарні, кабінети лікарів, машини швидкої допомоги, рятувальні служби, банки крові чи склади медикаментів. Найчастіше використовувалося важке озброєння: ракети, бомби чи міни. Щонайменше 73 особи було вбито та 77 клінік постраждали.

У середньому це по два напади на об'єкти медичної інфраструктури за день. Цифри, які спростовують вірогідність збігу або випадковості, а швидше вказують на те, що саме такі атаки, ймовірно, є частиною стратегії Росії.

Deutsche Welle проаналізувала 21 напад на лікарні в Україні, починаючи від 24 лютого. При цьому DW отримала доступ до раніше неопублікованих даних Українського центру охорони здоров'я (UHC), некомерційної організації, розташованої у Києві. UHC поділилася фотографіями, відео, свідченнями очевидців та координатами клінік, по яких були завдані удари.

"Ми документуємо напади на медичні установи відповідно до стандартів юриспруденції міжнародних судів", - наголошує колишній заступник міністра охорони здоров'я України Павло Ковтонюк в інтерв'ю DW. Він є одним із засновників UHC. За його словами, мета полягає в тому, "щоб ці напади переслідувалися за законом, а винні притягалися до відповідальності".

Читайте також: По вокзалу Краматорська завдали удар касетними боєприпасами: є загиблі

Лікарні мають охоронний статус, але з обмеженнями

Будь-яка деталь може виявитися важливою: хоча напади на цивільні медичні установи заборонені Женевською конвенцією, за певних умов лікарні можуть втратити свій статус об'єктів, які перебувають під особливою охороною. Це може статися у випадку, якщо вони використовуються у військових цілях, які "не мають нічого спільного з їхньою гуманітарною функцією та медичною допомогою", - пояснили DW у Міжнародному комітеті Червоного Хреста (МКЧХ).

Але навіть у такому випадку медичний заклад не може просто стати об'єктом нападу. Умови, за яких лікарня може вважатися так званою законною мішенню, чітко прописані.

За даними МКЧХ, перед початком будь-яких дій сторона, що атакує, має зробити попередження та дати іншій стороні достатньо часу для припинення можливого використання об'єкта у військових цілях. І навіть якщо цього не було зроблено, для того "щоб напад був законним, той, хто атакує, повинен продемонструвати, що він зробив усе можливе, аби запобігти чи хоча б мінімізувати шкоду пацієнтам та медичному персоналу".

Читайте також: Що може стати надійними доказами злочинів армії РФ в Україні

Бомбардування пологового будинку у Маріуполі

Згідно з інформацією, відомою на даний момент, саме цього і не сталося у випадку з пологовим будинком, розбомбленим 9 березня в оточеному Маріуполі. Росія намагається виправдати смертоносний напад на лікарню, зокрема, заявивши, що позиції там займали бійці українського батальйону "Азов".

При цьому досі міністерство оборони РФ не надало жодних доказів на користь цієї версії. Натомість інші російські джерела поширили інформацію про те, що Україна лише інсценувала атаку на пологовий будинок за допомогою переодягнених жінок-пацієнток.

Проте аналіз супутникових знімків, фото- та відеоматеріалів, а також повідомлень очевидців суперечать цим російським інформаційним вкиданням. У лікарні перебували діти, вагітні жінки та молоді матері зі своїми немовлятами.

І в 20 інших нападах на медичні установи, проаналізованих DW, немає жодних доказів того, що бойові підрозділи перебували в якійсь з лікарень, по котрих були завдані удари, або що військові об'єкти розташовувалися в безпосередній близькості від них.

Читайте також: Авіаудар по лікарні в Маріуполі: одна із вагітних та немовля померли

Довести до суду ще не означає засудити

Той факт, що сторони конфлікту неодноразово посилаються саме на цю умову, за якої лікарня втрачає свій особливий охоронний статус статус, не новий. І у цього є проста причина. Це призводить "до складних ситуацій із доказами та довгими судовими слуханнями", - пояснює DW берлінський адвокат Вольфґанґ Шомбурґ (Wolfgang Schomburg).

Він займається військовими злочинами, геноцидом та злочинами проти людяності протягом десятиліть. З 2001 до 2008 року Шомбурґ був першим німецьким суддею в Міжнародному трибуналі з військових злочинів для колишньої Югославії в Гаазі. У Трибуналі ООН з геноциду в Руанді (1994) він паралельно працював як апеляційний суддя.

У випадку з Маріуполем ситуація на перший погляд здається простою. "Ви показуєте відеоматеріали та фотографії, вислуховуєте очевидців. Це була лікарня, в якій на той момент перебувало багато людей. Вона була обрана як мішень для атаки. Поблизу немає жодного військового об'єкта. Так що з точки зору звинувачення все начебто однозначно ", - вказує юрист. Проте прокурорам у суді буде не так просто, пояснює далі він. Адже в ході основного слухання в палаті Міжнародного кримінального суду має бути забезпечено справедливий судовий розгляд, що "також включає заслуховування іншої сторони, тобто обвинуваченого. Таким чином, обвинувачений може висунути безліч тверджень на свій захист і спробувати їх довести. Наприклад, що лікарню раніше було евакуйовано і російська сторона успішно намагалася встановити, що там нікого не залишилося".

При реалізації цього поки що абстрактного сценарію до суду буде викликано багато свідків. "Врешті-решт, лише переконавшись у відсутності розумних сумнівів, суд має встановити факт", - каже Шомбурґ.

Про те, що судове переслідування у таких справах є сізіфовою працею, свідчить і історичний досвід.

Колишня Югославія: погляд у минуле

Згідно з дослідженням МКЧХ, тисячі медичних установ зазнали нападів під час воєн та конфліктів за останні 30 років, причому не лише на Балканах у 1990-і роки, а й в Афганістані, Ємені та особливо в Сирії. Проте, згідно з дослідженням DW, за цей період не було жодної успішної міжнародної спроби судового переслідування за атаки на лікарні.

Читайте також: Бійня в Бучі: суцільні руїни та тіла людей на згарищі

На іншій правовій основі

Міжнародне право еволюціонувало, вважає Марк Сомос (Mark Somos), професор Інституту порівняльного публічного права та міжнародного права Товариства імені Макса Планка у Гейдельберзі. Наприклад, можна припустити, що в майбутньому напади на лікарні можуть розглядатися на іншій правовій основі та класифікуватися як злочини проти людяності або як акти тероризму. "Тоді неузгодженість законів, які застосовуються до комбатантів та цивільних осіб, більше не може бути використана для ствердження, що лікарня, котра працює, може бути законною мішенню", - вважає він.

Вольфґанґ Шомбурґ також вірить у можливість юридичного оформлення військових злочинів та злочинів проти людяності в Україні, які можуть включати напади на лікарні та цивільних осіб, житлові будівлі цивільного призначення, церкви чи культурні об'єкти.

Першими на лаві підсудних можуть опинитися солдати нижчої ланки. Від "безпосереднього виконавця", який відбудеться відносно м'яким покаранням, наприклад, тому що виконував наказ, можна пройти шлях до верхівки. До головного винуватця - президента РФ Володимира Путіна. "Він також не має імунітету перед Міжнародним кримінальним судом", - зазначає юрист.

Читайте також: Бородянка: знищені будинки й тіла під завалами

Цей підхід був успішним у випадку колишньої Югославії. Там вдалося - хоч і більш, ніж через 20 років після закінчення війни - притягнути до відповідальності провідних політичних діячів. Слободан Мілошевич помер під час судового процесу. Але і колишній лідер сербів Радован Караджич, і колишній генерал Ратко Младіч були засуджені до довічного ув'язнення, в тому числі і за звинуваченнями в геноциді.

За словами Вольфґанґа Шомбурґа, на попередніх судових процесах лише завдяки інформації свідків вдалося зібрати докази, необхідні для створення "системи відповідальності", яка б дозволила висунути "звинувачення навіть проти колишнього глави держави або провідних політичних діячів".

Читайте також: 20 років Міжнародному кримінальному суду в Гаазі: чого вдалося досягти

Москва не відповідає на запити

Deutsche Welle неодноразово зверталася до міністерства оборони Росії з проханням зробити заяву щодо нападів на лікарню у Волновасі та інші медичні установи. На момент публікації ці запити залишилися без відповіді.