Українські біженці у ФРН. Як і чому в них забирають дітей?

"Мамо, забери мене звідси додому. Я дуже за тобою сумую", - каже українською семирічна Світлана на відео, яке показує її мати, 52-річна Ірина (імена матері та дитини змінено з метою захисту особистих даних). Ірина через соціальні мережі звернулася до кореспондентки DW, аби повідомити, що Jugendamt (югендамт - державна служба, яка займається питаннями захисту і допомоги дітям і молоді в Німеччині), "забрав у неї доньку". Із проханням про допомогу Ірина також звернулася до різних інстанцій - українських, німецьких та європейських.

DW зустрілася з Іриною в німецькому місті Г. на дитячому майданчику біля будинку, де жінка разом із дочкою винаймає квартиру. Після знайомства Ірина запросила нас до себе додому, де докладно розповіла про те, як після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну вона разом із дочкою опинилась у Німеччині та що сталося згодом.

На момент нашої зустрічі з Іриною дівчинки вдома не було. За словами жінки, її донька вже кілька днів перебувала у дитячому центрі. За вказаною Іриною адресою ми з'ясували, що йдеться про одну із установ, у якій тимчасово проживають діти, які перебувають під захистом югендамту.

Випадок Ірини - не єдиний, коли в українських біженців ця служба тимчасово забирала дітей. Це підтвердили і в посольстві України в Німеччині. У відповіді посольства на запит DW говориться, що "статистика таких випадків ведеться і перебуває у постійній динаміці". За даними, які озвучив українським ЗМІ уповноважений з прав людини Верховної Ради України Дмитро Лубінець, станом на червень 2023 року в Європі в українських біженців забрали 240 дітей. Конкретних даних щодо Німеччини Лубінець не навів.

Читайте також: "Приходять і забирають дітей": підігріті страхи українських біженців у ЄС

Чому забрали дитину та призначили суд

Ірина під час зустрічі з DW розповіла про те, що через кілька днів у неї має відбутися суд, а до судового рішення їй не дозволяється бачитись з донькою. Чому її розлучили з дитиною і чому вона має постати перед судом, Ірина точно не знає. Жінка не розмовляє німецькою, тільки російською та українською, спілкується з чиновниками за допомогою гугл-перекладача і перекладає всі папери за допомогою телефону або вдаючись до сторонньої допомоги.

У документі від міської влади, який Ірина показала нам під час зустрічі, говорилося, що югендамт міста Г. звертається до суду, щоб, "як мінімум, позбавити матір права визначати місце проживання доньки" та "призначити відповідальною" за всі питання, що стосуються дитини, "міську службу з питань дітей та молоді". Іншими словами - частково позбавити Ірину батьківських прав.

В іншому документі, із самого югендамту міста Г., зазначено, що "приводом для звернення до суду стало бажання матері повернутися до України (Київ), де йде війна, разом з дитиною". Також там наголошувалося, що "благополуччю дитини, згідно з даною югендамтом оцінкою, загрожує серйозна небезпека". На перший погляд, як випливає з цього формулювання, Ірина винна в тому, що вирішила повернутися з дочкою в Україну. Але хіба це заборонено?

В історії Ірини її повернення в Україну насправді стало лише приводом. У документах, які показала жінка - це листи з югендамту, рекомендації та характеристики зі школи та дитячого садка, з лікарні, де лежала дитина, - повторюється приблизно одне й те саме формулювання: "надмірно обтяжена ситуацією мати, яка перебуває у стресі", та "дитина, яка демонструє украй дивну поведінку і потребує особливого догляду".

Іншими словами - у всіх структурах, куди зверталася Ірина, її, судячи з документів, сприймали як таку, що, ймовірно, не давала раду ситуації, а дитину - як таку, що потребує допомоги. І в цьому випадку югендамт не просто міг, а мусив втрутитися.

Які повноваження має Jugendamt

Як зазначається на офіційній сторінці цієї служби у місті Г., її основним завданням є "захист благополуччя дітей та підлітків", і "співробітники югендамту зобов'язані вживати заходів, якщо дитині може загрожувати небезпека". У цьому випадку, згідно зі своїми повноваженнями, югендамт встановлює контакт з родиною дитини, при цьому тісно співпрацює з іншими організаціями, наприклад, дитячими садками, школами, поліцією, лікарями, щоб спільно знайти вихід із ситуації та вирішити, що необхідно змінити, аби захистити дитину.

У випадку Ірини югендамт побачив у її бажанні повернутися до України пряму загрозу життю дитини. І тимчасово помістив доньку до дитячого центру. Голова правління українського благодійного Фонду "Генерація 4" Юлія Черепніна, яка допомагає сім'ям українських біженців, що опинилися в подібній ситуації, наводить ще один подібний приклад: "Був випадок, коли мама сказала югендамту - віддайте мені дитину, у неї депресія, я хочу повернутися до України. Її частково позбавили батьківських прав. Тому що вона хоче вивезти дитину до країни, де йде війна, і таким чином завдати шкоди її життю та здоров'ю. У цьому випадку вона більше не має права вирішувати, де їй з дитиною краще жити". 

Тобто, якщо югендамт у межах своїх повноважень щодо захисту дитини вже діє і вживає тих чи інших заходів, то він може перешкодити поверненню сім'ї разом із дитиною в Україну, оскільки це може загрожувати благополуччю дитини. Як же так сталося ,що любляча свою доньку і турботлива мати Ірина опинилася в полі зору югендамту міста Г.?

Читайте також: "Горе - як море". Репортаж із табору, де психологи працюють із сиротами війни

Як Jugendamt з'явився в історії Ірини

Ірина - одна з більше мільйона українських біженців, які прибули до Німеччини, рятуючись від війни. Більшість із них - це жінки з дітьми. Як розповідає Ірина,  у якої троє дітей, в Україні вона 30 років пропрацювала медсестрою, але на момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну була приватною підприємницею. Утім, після пандемії її невеликий бізнес розвивався не дуже добре. Після прибуття до Німеччини Ірину з молодшою донькою (старші діти живуть окремо) розподілили до міста Г. та тимчасово поселили в готелі. Їй потрібна була допомога, і вона сама звернулася по неї до югендамту.

"Дочці потрібно було спілкування, вона страждала від самотності, всюди бігала по готелю. Мені сказали, що є югендамт, який допоможе легалізуватися, адаптуватися, знайде перекладача, допоможе знайти для дитини садок. І я пішла в югендамт, - ділиться з DW своєю історією Ірина. - Я сказала, що хочу, щоб вони допомогли моїй дитині відновитися тут, тому що у неї був стрес, щоб допомогли знайти гуртки якісь, басейн, щоб дитина була чимось зайнята".

Крім того, за словами Ірини, "я говорила в югендамті, що мені важко, що дитина особлива, вона гіперактивна. Підписала документ - мені сказали, що це документ про те, що я прошу допомоги. Я його уважно подивилася і переклала за допомогою телефону". Тим самим Ірина сама уповноважила держслужбу надавати їй допомогу. І югендамт це завжди робив, підтверджує Ірина.

За словами жінки, їй кілька разів призначали в допомогу соцпрацівників, які приходили додому та були з дитиною у школі. Але, як говориться в документі з югендамту, який показала нам Ірина, вона стверджувала, що це не та допомога, яка їй потрібна. Крім того, жінка розповіла, що кілька разів зверталася зі скаргами до югендамту - на групу подовженого дня і на школу, до якої ходила дочка.

Читайте також: Уряд визначив, як діти-біженці вивчатимуть шкільну програму за кордоном

Дівчинку тричі відсторонювали від занять у школі через погану поведінку. З цієї ж причини її виключили і з дитячого садка. З лікарняних листів, виданих у Німеччині, які показала нам Ірина, випливає, що дитина має певні особливості розвитку, які ми не називаємо з метою захисту особистих даних. І, як зазначається у висновку лікаря, дитина "має труднощі емоційно-соціального характеру".

"Я хотіла найкращого для своєї доньки, а її в мене забрали"

На прохання матері та враховуючи всі ці обставини, югендамт вирішив перевести дівчинку до школи в іншому місті для дітей з особливими потребами. У цій школі, за словами Ірини, доньці дуже подобається: "Вона закінчила рік добре. Я вдячна цим вчителям. У цій школі зовсім інше ставлення до дітей". У цю ж школу дитина пішла і з початком навчального року 7 серпня, попри те, що тимчасово перебуває не з матір'ю.

"Я хотіла найкращого для своєї доньки, а її у мене забрали", - нарікає Ірина, звинувачуючи у всьому югендамт міста Г. На прохання DW прояснити випадок Ірини в югендамті відповіли, що не мають права давати будь-яку інформацію з цього приводу з метою захисту особистих даних.

Але у випадку Ірини очевидно, що ця служба діє у межах своїх повноважень. На сайті югендамту говориться, що "тільки у виняткових випадках ця служба може взяти опікунство над дитиною і на короткий час забрати її з родини, щоб переконатися, що їй не загрожує небезпека". Про це йдеться й у відповіді на запит DW міністерства у справах сім'ї, дітей та молоді федеральної землі Північний Рейн - Вестфалія, де знаходиться місто, в якому живе Ірина.

"Опікунство є тимчасовим заходом захисту дитини, який входить до компетенції югендамту на місцях і здійснюється в рамках комунального управління", - наголошується у відповіді. До того ж "у югендамту є всі повноваження і він зобов'язаний взяти дитину під свій захист, якщо існує загроза її життю та здоров'ю".

Для оцінки загрози дитині ця служба залучає різних фахівців, а якщо "батьки протистоять заходам, що вживаються для забезпечення безпеки дитини, то справа передається до суду". У кожному такому випадку рішення суд ухвалює в індивідуальному порядку. Основним критерієм при цьому є безпека дитини.

За що забирають дітей в українців

Як пояснює очільниця фонду "Генерація 4" Юлія Черепніна, приводи, які югендамт у Німеччині може розцінювати як ознаки загрози благополуччю дитини, можуть бути такі: "Фізичні сліди побоїв у дитини, ознаки того, що дитина залякана, у дитини неадекватна поведінка, або проблеми зі здоров'ям. Вона відстає у розвитку, тому що нею не займаються, виснажена і батьки не надають цьому значення тощо".

Читайте також: Вакансії для біженців у Німеччині: українські вчителі в німецьких школах

Юлія наводить як приклад і випадки, відомі їй, у яких держслужба у Німеччині забирала дітей з українських сімей: "Наприклад, мама вийшла закупити продукти, залишила дітей одних. Інший випадок - мама водила дитину по лікарях, говорила, що вона хворіє, а лікарі стверджували, що дитина здорова. У результаті лікар поскаржився до югендамту, сказавши, що у мами синдром Мюнхгаузена, тобто вона вигадує хвороби, яких не існує..."

У всіх зазначених випадках вказано приводи, з яких забирали дітей. Але служба вдається до цього крайнього заходу лише тоді, коли раніше вже були епізоди, які могли вказувати на те, що існує загроза дитині. Фонд Юлії, за її словами, допомагає у тих випадках, коли, на думку правозахисників та юристів фонду, югендамт не має безперечних доказів того, що існує загроза життю та здоров'ю дитини. "Це можна встановити тільки під час ретельного дослідження ситуації, чого у випадках, з якими стикалися ми, на жаль, не спостерігалося", - відзначила голова правління фонду.

Тим часом редакції відомо щонайменше про два випадки, коли з українських родин у Німеччині забирали дітей, бо мама вживала наркотики або била дітей. У відкритих джерелах можна знайти інші приклади. Про такі випадки розповідає і Юлія Черепніна. Наприклад, дітей забирали з багатодітної родини баптистів, бо вони застосовували до дітей фізичне покарання, що не суперечило їхній релігії. Але потім батьки все усвідомили, і дітей їм повернули. Югендамт, як зазначається на сайті служби, справді повертає дітей тоді, коли батьки, погодившись співпрацювати та приймати допомогу, спроможні гарантувати безпеку дитини і їй більше нічого не загрожує. 

Вилучення дитини з сім'ї - це крайній захід

"Але, звичайно, мають місце й випадки, коли матері мали залежність від алкоголю, кричали на дітей. Хоча такі мами бояться звертатися до нас за допомогою, тому що знають, що вони самі винні", - каже Юлія. Фонд, який вона очолює, вважає неприпустимою міру щодо вилучення дітей із сім'ї. "Забирати дітей не можна, оскільки це завдає психічної травми дитині та непоправної шкоди сім'ї. Європейський суд із прав людини класифікував відчуження батьків і дітей як жорстоке поводження з дітьми, оскільки це не що інше, як психологічне та емоційне насильство над дитиною", - переконана Юлія. Але водночас вона наголошує, що йдеться лише про ті випадки, коли дитині справді нічого не загрожує, а отже, немає потреби розлучати її з сім'єю.

У випадку з українськими сім'ями ситуація часто посилюється незнанням законів та менталітетом. Юлія наводить кілька прикладів: "Мама кричить на дитину на дитячому майданчику чи залишає дітей самих - вона і в Україні так робила, там це було не заборонено, а тут вона не знає законів". Або ж інший приклад, коли сім'я понад пів року перебувала в Німеччині, а діти не ходили до школи, що за німецькими законами є порушенням.

Однак це зовсім не означає, що в таких випадках югендамт прийде та одразу забере дітей. Тимчасове вилучення дитини з сім'ї - це крайній захід, який підкріплений судовим рішенням. І перш ніж вдатися до нього, югендамт намагається всіляко допомогти сім'ї та забезпечити благополуччя і безпеку дитини. Але в разі безпосередньої загрози, служба діятиме негайно.

Редакції DW відомі випадки, коли югендамт разом із поліцією забрав дитину з дому, не питаючи згоди батьків, бо були вагомі підстави припускати, що мати отруїла дитину. В іншому випадку двері зламали, коли сусіди поскаржилися на тривалий дитячий плач і крик, а батьків тривалий час не було вдома. Але такі випадки рідкісні. Зазвичай дітей тимчасово забирають із сім'ї в такий спосіб, щоб не травмувати їхню психіку і за згодою батьків.

Чи має право Jugendamt забирати українських дітей

Чи має право югендамт взагалі втручатися в долі дітей українських біженців, які є громадянами іншої країни? Як наголошується у відповіді українського посольства на запит DW, "важливо розуміти, що йдеться про загальні правила у ФРН, які поширюються як на німецьких громадян, так і на громадян іноземних держав".

Тобто українські громадяни, які перебувають у Німеччині як особи, які тимчасово отримали тут захист, на території цієї країни підпорядковуються німецькому законодавству. Про це ж ідеться і у відповіді DW із земельного міністерства у справах біженців, сім'ї, дітей та молоді. Отже, з правової точки зору, югендамт має право діяти в тих випадках, коли благополуччю, життю та здоров'ю дитини загрожує небезпека. Питання лише в тому, чи є у держслужб вагомі підстави вважати, що дитині справді загрожує небезпека. Часто саме це є найбільш спірним моментом і розглядається під час судового розгляду.

Крім незнання законів, ситуація ускладнюється ще й тим, що українські батьки не володіють німецькою мовою, а також через нерозуміння того, як працюють держслужби Німеччини і як правильно реагувати на їхні запитання. За свідченнями волонтерів, з якими розмовляла DW, "українські біженці, перебуваючи у стресі, рятуючись від війни, не знаючи німецької мови та не розуміючи, як влаштована країна, шукають інформацію у групах в соцмережах, на форумах та чатах. Але в цих групах часто діляться не завжди достовірною інформацією, дають поради, які, зрештою, лише шкодять, співвідносять все, що відбувається в Німеччині, з досвідом життя в Україні. Але ж у Німеччині все по-іншому".

У зв'язку з цим фонд "Генерація 4" пропонує свою ініціативу: "Саме тому ми звертаємося до всіх компетентних органів і просимо докласти всіх можливих зусиль для створення спеціального комітету допомоги українським матерям у Німеччині. Це орган, який підтримуватиме українських жінок як у юридичних питаннях, так і надавати їм психологічну підтримку. До його складу мають обов'язково входити, крім юристів, профільні фахівці з України, такі як психологи, педагоги, перекладачі тощо".

Чи можна повернути дітей, якщо їх забрав Jugendamt

Як повідомили DW у посольстві України, "за даними, які є в нашому розпорядженні сьогодні (станом на початок серпня 2023 року), у більшості випадків, коли місцева служба у справах неповнолітніх забирала дітей, їх повернули батькам чи законним опікунам. Практично всі ці родини повернулися до України". Редакції DW відомий щонайменше один випадок, коли мати з дитиною після її вилучення югендамтом із сім'ї повернулася до України. Але розповісти свою історію вона в останню мить відмовилася.

А що ж у випадку з Іриною? Ми зустрілися з нею вдруге, одразу після слухань у суді. За її словами, вона не знає, чи було винесено остаточне рішення. Але Ірина каже, що її неправильно зрозумів соцпрацівник і повідомив у югендамт хибну інформацію про нібито її повернення в Україну.

Ірина, за її словами, не збиралася повертатися в Україну назовсім, а лише хотіла скористатися правом відпустки, з'їздити додому і потім повернутися до Німеччини*. Соцпрацівник коментувати випадок Ірини не став. Але з його пояснювальної записки, яка опинилася в розпорядженні редакції, випливає, що Ірина говорила про свої плани повернутися до України 20 серпня, щоб влаштувати доньку до школи, бо заняття там розпочинаються 1 вересня.

На момент публікації статті DW не мала в розпорядженні рішення суду. Але ввечері напередодні публікації цієї статті Ірина повідомила DW, що доньку їй повернули. З документів, які показала Ірина, випливає, що між нею і югендамтом було досягнуто угоду. Згідно з нею, вона зобов'язується піклуватися про благополуччя дитини, не наражати її на жодну загрозу, приймати допомогу югендамта і надати документ про своє фізичне і психічне здоров'я. Якщо Ірина порушить умови угоди, дитину в неї можуть знову забрати.

На сайті югендамту підкреслюється, що "дітей повертають назад у сім'ю, якщо батьки готові прийняти допомогу і таким чином забезпечити благополуччя дитини. Якщо ж батьки не готові співпрацювати зі службою або, попри допомогу, що надається їм, у довгостроковій перспективі існує загроза благополуччю дитини, суд вирішує питання про те, хто піклуватиметься про дитину і де дитина житиме".

*28 серпня, через десять днів після публікації статті, Ірина повідомила редакції, що перебуває з донькою в Україні й повертатися до Німеччини не збирається.