Шпаківні. Як живе Північна Салтівка

Через російські обстріли у Харкові пошкоджено понад чотири тисячі будинків, майже у третину з цих будівель були прямі влучання. Такі цифри наводить заступник директора департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради Євген Пасенов. Із травня, після першого контрнаступу і звільнення передмістя Харкова, місцева влада почала ремонтувати пошкоджені будинки - здебільшого вікна і покрівлю, що було найменш затратним. "Хотіли вберегти майно людей і в майбутньому повернути їх додому", - пояснює чиновник.

Нині в Харкові мешкає більшість довоєнного населення - понад один мільйон людей. Бізнес відновлює роботу, а на дорогах стає дедалі більше машин. Водночас на Північній Салтівці досі малолюдно - тут, за інформацією міської влади, пошкоджені абсолютно всі будинки. Це північна околиця міста - найбільший мікрорайон Харкова, де до повномасштабного вторгнення Росії жило понад 300 тисяч людей. Просторі вулиці тут щільно забудовані світло-сірими панельними багатоповерхівками. Саме в них прилетіли перші російські снаряди зранку 24 лютого. 

Навесні ці будинки, із порожніми вікнами і почорнілими стінами, були схожі на  вигорілі вулики. Зараз Північна Салтівка радше нагадує шпаківні - вікна багатоповерхівок забиті фанерою і дерев'яними дошками. Скільки людей всередині, можна порахувати в дні роздачі гуманітарної допомоги, каже місцева мешканка Ірина Петренко, усміхнена жінка із рудим волоссям. 

Ми зустрічаємось у її дворі, зусібіч оточеному дев'ятиповерхівками. На чотири таких двори, де є опалення, вода і світло, ледь назбирається дві сотні людей, каже Ірина. Вона роздає місцевим мешканцям продуктові набори, які привозять сюди волонтери. 

Помита підлога

"Тут я заміж виходила, тут народила дочку, тут вона вчилась, - згадує Ірина, показуючи свій район. - Це садочок, куди ходила моя онука. А тут ми з нею гуляли - це наш парк, на цій лавочці ми сиділи, їли кукурудзяні палички".

Ірина працювала швачкою, її чоловік - на меблевій фабриці. Донька із зятем і восьмирічною онукою мешкали на сусідній вулиці, ще ближче до передмістя, окупованого у перший день повномасштабного вторгнення. Між Циркунами й Північною Салтівкою - зо п'ять кілометрів, тож росіяни обстрілювали околицю навіть із мінометів. 

Родина доньки виїхала з Харкова у перші дні повномасштабної війни. А Ірина з чоловіком лишилися вдома. Вони ховались у коридорі, спали по черзі. Вночі зі свого вікна жінка дивилась на запуски ракет з-за російського кордону. А вдень ходила годувати доньчину кішку - і знову потрапляла під обстріли.

Увесь березень Північна Салтівка зазнавала найінтенсивніших російських обстрілів. "Був сильний авіаналіт. Ми сиділи в коридорі. Два стільці, свічки. Навіть наша дика кицька всілась на руки. Ми з чоловіком уже попрощалися, сказали, що любимо один одного. Усе життя казали, що помремо в один день, бо я не зможу без нього, а він - без мене. Мабуть, цей день настав", - згадує Ірина.

Наступного ранку подружжя вирішило переїхати принаймні до іншого району міста. Залишаючи дім, Ірина помила підлогу. "А чоловік казав, що це не має сенсу", - сміється жінка, адже зрештою їхня квартира вціліла. "Їхали під обстрілами. Горів сусідній будинок. Дроти висять, каміння валяється. Ми їх об'їжджаємо. Дорогою побачили пораненого таксиста і вбитого пасажира, дідуся", - згадує Ірина, коли ми проходимо повз зруйновані будинки. До стовпів тут прив'язані червоно-білі стрічки, що попереджають про небезпеку обвалів. 

Подружжя зупинилося у приятеля, який приєднався до тероборони. Ірина готувала їжу для нього і його побратимів, і це її підтримувало. "Потім почалася депресія. Я дуже хотіла додому", - каже Ірина, згадуючи травень.

Читайте також: Тростянець в окупації: пологи під дулами російських танків

Будівельні крани

Біля одного з будинків зустрічаємо пенсіонерку Раїсу Лобанову - навесні вона залишилася одна у цілій дев'ятиповерхівці. Вона пояснювала Ірині, де діставати воду й отримувати гуманітарну допомогу - адже жодна крамниця тоді не працювала. Цілими днями жінки прибирали на подвір'ї, всипаному битим склом і віконними рамами. 

У дворі, біля спортмайданчику, досі лишилися цеглини, вкриті попелом - тут було багаття, на якому нечисленні сусіди готували їжу, коли в їхніх будинках не було ані газу, ані світла. Майже все літо росіяни обстрілювали Харків, як за розкладом. Гуляючи районом, Ірина одразу зауважує, де найбезпечніше укриття. 

Раніше Ірина не знала, з ким живе на одному сходовому майданчику. Тепер із нею вітаються мешканці сусідніх вулиць. Повернувшись додому, Ірина зайнялася волонтерством - дізнавалась про потреби сусідів, складала списки, отримувала і роздавала гуманітарну допомогу.

Місцеві мешканці почали повертатися на Північну Салтівку у вересні, після звільнення Липець - села за 25 кілометрів від Харкова. Тоді значно поменшало обстрілів, бо росіяни залишили свої позиції, пояснює Ірина. Люди повернулися навіть у будинки, зовні не придатні до життя. Як от той, де немає кількох поверхів, а вхід у під'їзд наполовину перекритий заваленою панеллю. 

Водночас поміж багатоповерхівок видніються будівельни крани. За інформацією профільного департаменту міськради, тут відбудовують два десятки будинків, закінчити роботи мають у січні. Кілька будинків справді виглядають відновленими - там, де раніше не було цілих поверхів, тепер цегла, що контрастує із панелями. Де-не-де можна помітити навіть нові склопакети. Гойдалки й спортивні майданчики, куди також прилітали російські снаряди, не поспішають лагодити. За кілька годин ми зустрічаємо лише дві родини з дітьми.

Читайте також: Як Росія вивозить дітей із окупованих територій України

Чуже життя

Ми підходимо до будинку, де разом із родиною жила донька Ірини. Вона зупиняється на ґанку, помічаючи м'яку іграшку онуки - великого сірого пса. Лунає повітряна тривога, і жінка пропонує зайти всередину. У під'їзді, ніби у підвалі, холодно й темно. Комунальники не всюди змогли полагодити опалення, воду й світло. У квартирі так само холодно й темно, шпалери відсиріли й сповзли на підлогу. Через інтенсивні обстріли тут доводилося кілька разів забивати вікна. 

Скільки будинків на Північній Салтівці не підлягають відновленню, у міській раді зможуть сказати не раніше весни. Адже для цього треба провести низку процедур - від первинного огляду до економічної експертизи. "Можливо, економічна експертиза покаже, що для відновлення потрібна певна сума грошей, а ми співставимо її із ціною за квадратний метр у новобудові, і вийде дорожче або так само", - припускає Євген Пасенов, заступник директора департаменту ЖКГ Харківської міськради.

Відповідно, про план із відновлення Північної Салтівки поки не йдеться. "Міжнародні організації навряд це профінансують, бо ще триває війна. Нелогічно проводити масштабні відновлювальні роботи за 40 кілометрів від Росії, - визнає Пасенов. - За законодавством, ми можемо відновлювати пошкоджені будинки через 90 днів після закінчення активної фази бойових дій. Те, що вже зроблене, робилося на власний ризик".

Зрештою, саме в ці будинки змогло повернутися найбільше мешканців. "Зараз хоч трохи веселіше, - погоджується Ірина, вдивляючись у забиті фанерою вікна багатоповерхівки. - А коли я повернулась… Весна, тиша, пташки співають. І скрип - на деревах висять віконні рами, двері. Ці штори, гардини… Ходиш і дивишся на чуже життя".