Що таке біткоїн та як він функціонує
Після сильного падіння курс провідної світової криптовалюти знову зростає і чи не щотижня встановлює нові рекорди. А як взагалі працює біткоїн? Пояснення - у фотогалереї DW.
Біткоїн - провідна криптовалюта
Біткоїн - це найпопулярніша в світі криптовалюта. Вона не має купюр, її неможливо взяти в руки, оскільки вона повністю базується на криптографічних методах.Її найважливіший принцип - повна децентралізація, у неї нема центрального адміністратора, вона непідвласна фінансовим регуляторам та банкам. Цим біткоїн радикально різниться від будь-якої платіжної одиниці в світі.
Містичний "батько-засновник" біткоїна
Уперше про біткоїн заговорили після того, як у жовтні 2008 року анонімний розробник (чи група розробників) під ім'ям Сатоші Накамото опублікував файл з описом протоколу й принципу роботи платіжної системи. В січні 2009 року були згенеровані перші в світі 50 біткоїнів.
Як отримати біткоїни?
Отримати біткоїни можна кількома шляхами. Найпростіший - купити криптовалюту на одній з інтернет-платформ за звичайні гроші, наприклад, євро. Можна прийняти біткоїн як оплату за надані послуги чи товари. Зрештою, можна навчитись процедури майнінгу й отримувати за це біткоїни.
Гаманець потрібен і для біткоїна
Криптовалюти зберігаються в електронних гаманцях (Wallet). Точніше, там зберігаються електронні ключі, котрі є доказом того, що біткоїни справді належать їхньому власнику. Гаманці можуть розміщуватися на комп'ютерах, смартфонах, на USB-стіках, у хмарних сховищах (clouds) тощо. Головне - надійність зберігання, оскільки з втратою ключів втрачаєш і біткоїни.
Спочатку стілці, потім гроші (біткоїни)
Ось приклад транзакції з біткоїнами. Покупець (на картинці ліворуч) має намір придбати в продавця товар - наприклад, капелюха. Для проведення розрахунку обом потрібні відкритий та закритий ключі. Відкритий ключ можна порівняти з номером банківського рахунку, закритий - із засекреченим кодом підтвердження банківської транзакції.
До чого тут блокчейн
Продавець пред'являє покупцю відкритий ключ. Той, своєю чергою, підтверджує оплату за допомогою свого закритого ключа, й таким чином розпочинається процес відправлення грошей. Комп'ютерна інформація про цю транзакцію разом із сотнями інших транзакцій формує спеціальну структуру - "блок", котрий приєднується до ланцюжка інших блоків, що містять дані інших транзакції, котрі проводилися раніше.
Що роблять майнери
Цей новий блок з інформацією про оплату за капелюха незабаром опиняється на всіх комп'ютерах учасників системи криптовалюти. Їх також називають майнерами. Їхні комп'ютери перевіряють сформовані в блоки транзакції та підтверджують їх. Теоретично стати майнером може кожен, але в дійсності сьогодні цю роль виконують професійні майнери з потужним сервісним обладнанням.
Майнінг: змагання на швидкість
Перед остаточним підтвердженням транзакції (наприклад, оплати за капелюха) майнери мають перевірити її, що вимагає великої обчислювальної потужності сервера та графічної карти. Фактично майнери беруть участь у такому собі змаганні на швидкість: хто першим верифікує блок з інформацією, той і отримає за це біткоїни.
Блокчейн: анонімним ланцюг блоків
Врешті-решт, блок із "запакованою" в нього і верифікованою інформацією про оплату за капелюха стає частиною довгого ланцюга блоків - блокчейна. У цьому ланцюгу містяться всі транзакції з біткоїнами, що колись проводилися. У цьому відкритому "ґроссбуху" можна знайти всі операції та гаманці всіх учасників - але при цьому всі учасники розрахунків залишаються анонімними.
Де мешкають майнери
Найбільші в світі потужності для майнінгу - та найбільше споживання електроенергії з цією метою - сьогодні в Китаї. Так стверджують дослідники з університету Кембриджа, автори індексу споживання струму для створення біткоїна (Bitcoin Electricity Consumption Index). Далі в списку - США, Росія, Казахстан, Іран та Малайзія. Майнінг найбільше вигідним є там, де низькі ціни на електроенергію.
Величезна витрата струму на майнінг
Загальну витрату електроенергії на майнінг науковці Університету Кембриджу оцінюють у 120 терават-годин на рік. Це більше, ніж щороку споживає кожна з країн, що на карті позначені блакитним кольором.