Сергій Жадан: Янголи шкільних коридорів

Школи завжди лишають легке відчуття надії. Оскільки школа, хай давно не ремонтована - це все одно про майбутнє. В школі чітко розумієш - навіть якщо нині все далеко від досконалості (ось, скажімо, цей спортзал чи ці рукомийники), все одно є шанс це поправити, відбудувати, змінити, покращити. З нами, дорослими, куди складніше - ми не вміємо ні говорити, ні слухати. Натомість, діти ще цієї здатності не втратили. Ясна річ, ідеалізувати їх так само не варто - це все таки наші діти, але все ж.   

Третій рік поспіль ми з друзями робимо конкурс дитячих читацьких відгуків. І особисто для мене це чудова нагода поспілкуватися з учителями та їхніми учнями, побачити їх зблизька, поговорити, головне ж - почути. Власне, від дітей і можна чути найцікавіше - вони можуть бути відвертими. Хоча й недовірливими теж можуть бути. Особливо на сьомому році війни. Так чи інакше з дітьми та вчителями завжди цікаво поговорити. Передусім тому, що їм є що розповісти, не переводячи розмову на обов'язкову політику. Тим більше, що освіта в нашій країні - це і є найбільша політика, і внутрішня і зовнішня. Натомість розмов про партії, вибори, чи місцевих депутатів педагоги намагаються уникати. З куди більшим ентузіазмом розповідають про своїх учнів, про їхні успіхи, їхній потенціал, про те, хто куди збирається поступати, хто чим цікавиться, в кого які таланти.

Повірити у себе в школі

Талантами діти справді дивують, незалежно від того, чи навчаються в "центровій" міській школі, чи в школі сільській, до якої й доїхати складно. Це теж річ, яка лишає надію та оптимізм - всі мають право на мрію та її здійснення. І здійснення мрій залежить не лише від батьківських можливостей чи статусу твоєї школи. Зрозуміло, що життя складне, а наш дорослий світ часто буває доволі таки неприємним на дотик, але й від тебе залежить багато чого. І добре, коли дитина розуміє ці прості речі, коли вони пояснюються не лише вдома, але і в шкільних коридорах, на уроках та шкільних святах.

Загалом, спілкуючись із дітьми про книжки та музику, про театр та кіно, розумієш, наскільки дієвим і важливим є для них саме досвід творчості - індивідуальної чи колективної, досвід креативний, досвід, пов'язаний із пошуком себе, з відчуттям і виозначенням якихось особливо важливих для себе речей, які досі не були активовані.

Читайте також: Освіта у часи пандемії: хто винен, якщо дитина не має змоги вчитися онлайн

Навіть якщо ніхто з класу не стане "професійним" письменником, співаком чи актором, надзвичайно важливо дати дитині цей шанс - спробувати себе в чомусь цілком для себе новому, дати янголам шкільних коридорів підтримати тебе, підхопити, підняти над поверхнею, щоби ти зміг побачити бодай на мить трішки більше, аніж бачиш зазвичай. 

Індикатор настроїв в регіоні

Але навіть якщо не говорити про творчість, конкурси та олімпіади, про те, хто ким хоче стати і хто чим цікавиться, школи все одно дають безліч інформації. І не лише про тих, хто там навчає чи навчається. Насправді школи є важливими індикаторами, за їхнім станом, за настроями вчителів, за рівнем включеності й зацікавленості дітей можна багато чого зрозуміти і про "настрої в регіоні", і про те, "чим живуть місцеві", й про інші речі, які часто обговорюються й дискутуються в тих таки соціальних мережах.

Відремонтована після обстрілів 2014-го, з новими меблями, обладнаними класами, з дітьми, які постійно беруть участь у різноманітних конкурсах, змаганнях та олімпіадах школа свідчить не лише про педагогічний колектив, його можливості та ентузіазм, але й загалом про стан справ у селищі чи містечку, де ця школа знаходиться.

За ці сім років трапилось бачити багато шкіл, відбудованих і відновлених практично з руїн, шкіл, дирекція яких не опустила руки й далі займається збереженням та розвитком своїх навчальних закладів. Із апелюванням до держави, із залученням фондів та волонтерів. Але передусім - із бажанням далі навчати дітей, давати їм шанс на реалізацію, шанс стати собою.

Насправді все дуже просто - там, де вчителі горять своєю роботою, діти теж починають перейматися математикою, літературою чи співом. Там, де вчителі просто відпрацьовують години, діти теж не надто цікавляться чимось, крім оцінок, які їм світять наприкінці учбового року. Така очевидна річ, яка багато чого пояснює й багато до чого спонукає. Можу лише визнати, яка це велика вдача - побачити в своєму житті велику кількість педагогів, що вперто ігнорують соціальні та економічні реалії, налаштовуючи своїх дітей не просто на зубріння матеріалу, але на творчу роботу.

Тут ще така річ - багато хто з нас любить говорити про майбутнє, про його окресленість чи навпаки примарність. При цьому майбутнє - воно ж ось, зовсім поруч, постає на шкільних подвір'ях, формується в шкільних коридорах. Просто в цей час. За нашої присутності. За нашого безпосереднього втручання. Чи невтручання - тут уже залежить від нас.     

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.