Правник-міжнародник з ФРН: "Путін - не єдиний підозрюваний"

У жовтні Верховна Рада України звернулася до міжнародної спільноти зі закликом створити спеціальний міжнародний трибунал щодо злочину агресії Росії проти України. Що це за трибунал? Яку роль він відграватиме поруч з іншими інститутами міжнародної кримінальної юстиції, як-от Міжнародним кримінальним судом? Що потрібно для створення спецтрибуналу і яким довгим може бути шлях до оголошення ним вироку? Про це DW поговорила з професором Кельнського університету, фахівцем з міжнародного кримінального права Клаусом Крессом.

DW. Пане професоре, чому постало питання про спеціальний міжнародний трибунал?  

Спеціальний міжнародний трибунал матиме юрисдикцію щодо дуже специфічного міжнародного злочина - злочина агресії. Для України це важливо, оскільки у складі злочину агресії ідеться про розв'язання війни як такої, тобто рішення російського керівництва розпочати агресивну війну проти України. З цілком зрозумілої для України точки зору, розв'язання агресивної війни є тим "первісним гріхом", який відкрив шлях до незліченних звірств, скоєних у ході війни, воєнних злочинів.   

В українських ЗМІ уже висловили припущення, що ініціатива зі створення такого спецтрибуналу матиме дуже непростий шлях просування у Німеччині. Ви зараз берете участь у низці заходів, присвячених обговоренню цього питання. Які Ваші відчуття?

Зараз розгорнулась інтенсивна міжнародна дискусія щодо створення спеціального трибуналу, яка ведеться на різних рівнях. Німеччина ще не ухвалила рішень щодо цього питання, але заявила, що інтенсивно його вивчатиме. Це стосується і низки інших держав. Що й не дивно, адже існує багато правових та політичних питань, які необхідно з'ясувати. У мене склалося враження, що останнім часом обговорення набрали значної динаміки, але я не можу сказати, коли вони будуть завершені.

Є, утім, одна річ, яку я вважаю дуже важливою для Німеччини, і переконаний, що вона також є важливою для України. Ідеться про здобуття якомога ширшої міжнародної підтримки ініціативи створення спеціального трибуналу. Необхідно докласти інтенсивних зусиль, щоб переконати значну більшість держав на рівні Організації Об'єднаних Націй, щоб Генеральна асамблея ООН змогла рекомендувати створення такого трибуналу. Адже чим вищою буде міжнародна підтримка, тим більшою буде і легітимність такого трибуналу.

Як виглядає створення спецтрибуналу на практиці? Чиї і які міжнародні рішення легітимізують трибунал і будуть зобов'язуючими?  

Зараз обговорюються кілька моделей створення спецтрибуналу. Найоптимальніший, з моєї точки зору, шлях мав би складатися з двох кроків, першим з яких має бути резолюція Генасамблеї ООН. Для цього необхідно заздалегідь забезпечити необхідну більшість. Бо буде прикро - і не в останню чергу з точки зору України - якщо відповідне голосування у Генасамблеї провалиться. 

Однак, Генасамблея, на відміну від Ради Безпеки ООН, не може сама по собі створити міжнародний кримінальний суд. Це пов'язано з тим, що повноваження Генасамблеї не такими широкими, як повноваження РБ ООН. Генасамблея може, однак, висловити від імені Об'єднаних Націй побажання міжнародної спільноти, що такий трибунал має бути. Це було б надзвичайно важливо для питання легітимності. І на основі такої резолюції Генасамблеї генеральний секретар ООН міг би укласти з Україною договір в рамках міжнародного права про створення трибуналу.

Про які часові рамки ідеться?

Кримінальний процес - комплексний, охоплює різні стадії. Першим кроком є розслідування, тобто збір доказів і, наскільки це можливо, визначення кола обвинувачених і обґрунтування відповідних обвинувачень. Це уже саме по собі дуже відповідальне провадження. І треба ж мати на увазі, що хоча злочин агресії і закріплений у звичаєвому міжнародному праві, дотепер було дуже мало міжнародних судових процесів щодо цього злочину. Вирішальними прецедентами донині є процеси військових трибуналів у Нюрнберзі та Токіо після Другої світової війни. Тому кожен крок у кримінальному провадженні за підозрою в агресії має бути особливо ретельно виваженим. Тож швидкого судового розгляду очікувати у жодному разі не слід.

Але навіть уже розпочате розслідування Міжнародного кримінального суду є надзвичайно важливим сигналом того, що міжнародна спільнота сприймає навіть підозру у скоєнні злочину агресії з усією серйозністю. Тобто звинувачення у злочині агресії є не менш важливим, ніж звинувачення у воєнних злочинах, злочинах проти людяності та геноциді, щодо яких свою юрисдикцію щодо ситуації в Україні реалізує МКС.

Ви от саме згадали юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, обвинувач якого уже веде своє розслідування. До речі, як бути з цією величезною кількістю розслідувань? Адже і українська прокуратура веде розслідування. І національні системи інших держав, як-от Німеччини, також проводять власні розслідування. Неурядові організації та правозахисники також збирають докази вчинення росіянами злочинів в Україні. Усі ці гравці координують свою роботу?

Це питання стосується підозри у скоєнні воєнних злочинів та злочинів проти людяності. У цьому відношенні зараз справді дуже багато хто активний: прокурори з України та низки іноземних держав, прокурор Міжнародного кримінального суду, а також, очевидно, низка недержавних суб'єктів. Це рідкісний, можливо, навіть безпрецедентний випадок у розпал війни, яка досі триває.

З одного боку, це позитивний розвиток подій, оскільки численні зусилля відповідають на крик світового сумління у цій війні проти України щодо переслідування конкретних діянь, а також сигналізують про те, що Україна не залишиться наодинці з вимогою судового процесу щодо цих правопорушень. 

Читайте також: Українські біженці у Німеччині як свідки воєнних злочинів

З іншого боку, безпрецедентне розмаїття паралельних розслідувань також створює нові виклики. І по суті, як Ви вже зазначили у своєму запитанні, має йтися про розумну координацію. Як уникнути надмірного використання обмежених ресурсів і натомість об'єднати їх для отримання максимальної спільної користі? І не менш важливе: як уникнути надмірного, а в гіршому випадку, повторного травматичного навантаження на потерпілих-свідків внаслідок великої кількості допитів, в яких немає крайньої необхідності?

З Вашої точки зору, ця робота зараз належно координується?

Для зовнішнього спостерігача, яким я є, це складно оцінити. Треба сподіватися, що багато дискусій, які слугують цілям координації, відбуваються на внутрішньому рівні. Зрештою, є вагомі причини не розголошувати все суспільству на даному етапі. У будь-якому разі, ми також бачимо позитивні зрушення, як-от створення спільної слідчої групи кількома державами, яка також встановила зв'язок з обвинувачами Міжнародного кримінального суду.

Але я не можу позбутися враження, що координація між національними системами та Міжнародним кримінальним судом може бути покращена. Однак на даному етапі я не хочу критикувати недосконалості, які, можливо, наявні, адже я усвідомлюю, що є нові виклики, які ще необхідно подолати. І прошу звернути увагу, на одну очевидну складність: ідеться про розслідування, які відбуваються під час брутальної війни Росії. З такою ситуацією екзистенційної небезпеки слідчі у "мирному звичному випадку" роботи на місцях скоєння злочинів не стикаються.

Читайте також: Як ЄС та МКС допомагають Україні в розслідуванні воєнних злочинів РФ

Тобто немає необхідності чекати завершення війни для поступу у міжнародному слідстві?

Судові процеси в принципі справді можливі ще до закінчення війни. На більш ранніх етапах розвитку міжнародного кримінального права - згадаємо процеси "Нюрнберг" і "Токіо", а також більшість проваджень у міжнародних кримінальних трибуналах щодо колишньої Югославії та Руанди - гаряча фаза конфлікту вже була завершена. Але зараз ситуація змінилася, особливо зі створенням Міжнародного кримінального суду. Цей суд є постійно діючою інституцією і може почати діяти в межах своєї юрисдикції, щойно виникають підозри.

До речі, у ситуації, що склалася в Україні, розслідування органами обвинувачення МКС розпочалися кілька років тому у зв'язку зі закидами у скоєнні міжнародних злочинів у Криму та на сході України. На цю багаторічну похмуру передісторію 24 лютого 2022 року багато де, і - треба самокритично визнати - не в останню чергу також у Німеччині, намагалися не звертати увагу. Але саме прокурорка МКС вже давно займалася цією ситуацією. А після 24 лютого нинішній прокурор дуже швидко відреагував, розпочав офіційне розслідування і розширив його на поточні події. Тож розслідування тривають під час війни, але з усіма складнощами, що виникають в її умовах.

До речі, про труднощі. І в цьому контексті повернуся до питання про спецтрибунал і злочин агресії. Які проблеми чекатимуть на міжнародну систему кримінального судочинства, коли йтиметься про ордери на арешт та обвинувальні акти?

Злочин агресії є діянням керівництва держави, тому йдеться про кримінальну відповідальність не окремих російських військовослужбовців, а саме політичного та військового керівництва Росії на чолі з президентом Путіним. Основна практична проблема, що випливає з цього - і стосується також Міжнародного кримінального суду, - доступу до російських обвинувачених, які перебувають на території Росії, не буде доти, доки нинішній режим залишається там при владі. У цей час можуть проводитися розслідування і, якщо їх результати будуть позитивними, може бути складений обвинувальний акт. Однак: обвинувачений не зможе бути заарештованим і доставленим відповідному трибуналу. Для такого акту потрібна система власних поліцейських сил, а спецтрибуналу її бракуватиме так само, як бракує Міжнародному кримінальному суду.

Тут не йдеться про якусь специфічну ситуацію у випадку з Україною. Міжнародному кримінальному суду завжди доводиться мати справу з цією практичною перешкодою. Однак не варто зневірятися. Кримінальні процеси на міжнародному рівні вимагають терпіння, і це особливо актуально, коли вони розпочинаються під час гарячої фази відповідного конфлікту. У такому разі завжди йдеться про те, щоб якомога швидше і ретельніше визначити курс для того, щоб довести таке провадження до фіналу, коли це дозволять фактичні обставини. Чекати на зміну ситуації, щоб обвинувачений міг бути переданий "своєму" міжнародному кримінальному суду - це те, що ми вже неодноразово переживали в минулому. Іноді треба просто бути дуже терплячим. 

Ми усі сподіваємося на те, що російське суспільство у майбутньому саме покладе край путінському режиму. І тоді відкриється вікно можливостей і для доведення до кінця кримінальних справ проти головних винуватців у Кремлі. Однак, чи відбудеться це і коли, наразі ніхто не може сказати.

Путіну уже 70 років, а часова перспектива міжнародних судів не близька. Якщо він помре, невже все це буде даремно?

Ні. Звісно, у центрі звинувачень, особливо у центрі звинувачень у злочині агресії перебуває російський президент. Але президент Путін - не єдиний підозрюваний ні в обвинуваченні в агресії, ні тим більше у незліченних воєнних злочинах. У систематично скоєних воєнних злочинах, злочинах проти людяності та геноциді, як правило, є ті, хто несе основну відповідальність як вершина відповідної системи несправедливості. Але також і ті, хто несе відповідальність на підлеглих рівнях ієрархії - аж до рівня тих, хто вчиняє звірства на місцях. Таким чином, підозра в жодному разі не спрямована лише на одну особу.

Є ще дещо, на що я хотів би звернути особливу увагу. Безумовно, якщо злочинець визнано винним, то мета кримінального переслідування досягається повною мірою лише при засудженні та виконанні вироку. Однак навіть початок слідства є сигналом для світу, що робиться все можливе для розслідування підозри у вчиненні злочину за міжнародним правом. Навіть міжнародний ордер на арешт може обмежити свободу пересування підозрюваних. І навіть сформульований обвинувальний акт може сприяти делегітимізації лідера держави. Міжнародне співтовариство в особі системи кримінального судочинства, можливо, не досягне своєї мети в усіх випадках, але навіть на шляху до її досягнення просигналізує, що серйозно ставиться до реалізації міжнародного права і того, щоб назвати брутальну несправедливість її справжнім іменем.