200 років з дня народження Отто фон Бісмарка

Це картина, яка для багатьох німців злилася з іміджем Отто фон Бісмарка: німецькі генерали та князі в темних мундирах стоять у Дзеркальній залі французького палацу Версаль та вітають піднятою зброєю германського кайзера Вільгельма І. Втім, не монарх перебуває у центрі полотна. Там стоїть Отто фон Бісмарк, якого додатково виділяє білий мундир.

Картина прославляє 18 січня 1871 року - дату, яка вважається днем заснування германського Кайзеррейху, коли 25 маленьких держав об’єдналися під проводом Пруссії в одну державу. І тодішнє подолання німецької роздробленості на малі держави, що тривала століттями, приписують саме політиці Бісмарка.

Німці вшановували його за це пристрасно з прямо-таки культом особи: по всій країні на його честь є пам'ятники Бісмарку, вежі Бісмарка, камені Бісмарка, вулиці Бісмарка, дуби Бісмарка та інші об'єкти, які й по сьогодні нагадують про "залізного канцлера". Школярі вчать, що Бісмарк не лише об'єднав Німеччину, він під час свого перебування на посту рейхсканцлера з 1871 по 1890 рік також запровадив загальне виборче право та систему соціального захисту, а саме медичне страхування, страхування в разі нещасного випадку та пенсійне страхування.

Є також голоси, які вбачають у Бісмарку войовничого канцлера у гостроверхому шоломі та основоположника німецького мілітаризму. Адже війни з Данією у 1864 році, з Австрією у 1866 році та Францією у 1870-1871 роках розчищали шлях до заснування імперії. Усі три війни політично готував Бісмарк як тодішній прем'єр-міністр Пруссії.

Бісмарка критикують також з інших позицій: його роблять відповідальним за переслідування соціалістів з боку держави, за недорозвинену парламентарну культуру в Німеччині кінця XIX - початку XX століття, а також за створення німецьких колоній в Африці та Азії.

Читайте також: Німецькі портрети: Отто фон Бісмарк

Бісмарк як екран для проєкцій

Все ж, чи був Бісмарк німецьким супергероєм, а чи швидше негативною постаттю? Історик з Дюссельдорфа Крістоф Нонн визначає канцлера "як проєкційний екран для позитивної або негативної оцінки німецької національної історії" та виступає за інший погляд. Заснування імперії було, наприклад, не виключно німецькою подією і тим більше справою не одного Бісмарка, говорить Нонн, автор книги "Бісмарк - пруссак та його століття". "В цьому тривалому та комплексному процесі брали участь багато акторів - в Німеччині, але також і за кордоном. Тим, що вони зробили або що вони не зробили. Наприклад, тим, що вони не постаралися перешкодити об'єднанню Німеччини".

Радше дипломат, а не розпалювач війни

Бісмарк також не сам відповідальний за три війни перед заснуванням імперії, зауважує Нонн. В цілому Бісмарк не був ані військовим, ні агресором. Основну ставку він робив на переговори. Подібної думки дотримується і історик Арнд Бауеркемпер з Вільного університету Берліна: Бісмарк вперше лише в укладених 1890 року мемуарах "стилізував самого себе частково як воєнного канцлера".

Однак Бауеркемпер вказує в інтерв'ю DW на те, що "фундаментальна легітимність війни була для Бісмарка поза питанням". Але і Нонн, і Бауеркемпер наголошують, що Кайзеррейх з канцлером Отто фон Бісмарком не висував більше жодних територіальних претензій, натомість проводив виважену зовнішню політику, щоб мати змогу зосередитися на економічному розвитку всередині країни.

Парадокс колоніальної політики

Але як тоді вписується в цей образ колоніальна політика? Чи не наголошував Бісмарк знову і знову, що Германська імперія не потребує жодних колоній? І втім, не пройшло і 15 років із заснування імперії як Кайзеррейх здобув колонії в Африці та Азії.

"Йшлося радше не про колонії. Колонії були засобом для цілей боротьби за владу, яка велася у Берліні", - переконаний історик Нонн. Консерватор Бісмарк волів ослабити своїх політичних супротивників - лібералів - та їх прихильників, зокрема кронпринца Фрідріха. Ліберали були пов'язані з Британською монархією, яка, зі свого боку, активно здобувала колонії. Щоб вбити клин у цей альянс, говорить Нонн, Бісмарк у 1884 та 1885 році тимчасово пішов назустріч німецькому колоніальному заклику, який лунав десятиліттями.

Проте у 1885 році ліберали ослабли як політична сила через програні вибори і того ж року кронпринц Фрідріх пообіцяв, також і після смерті кайзера Вільгельма спиратися на Бісмарка. "З того часу Бісмарк одразу завершив епізод колоніальної політики", - зазначає Нонн. Його колега Бауеркемпер приписує Бісмарку обережну колоніальну політику: "Він хотів у ній уникнути та, наскільки це можливо, згладити тертя з іншими великими європейськими державами".

Читайте також: Німеччина визнала геноцидом вбивства нама і гереро у колоніальні часи в Намібії

Гальмувати демократію на користь консерваторів

У внутрішній політиці натомість діалог для Бісмарка не завжди стояв у центрі. Заснована у 1871 році Германська імперія хоч і була конституційною монархією, проте парламент майже не мав впливу на урядову політику. Бісмарк розглядав зростаючий політичний робітничий рух як "ворога імперії". За допомогою соціалістичних законів він де-факто заборонив соціал-демократичні партії.

Запровадження медичного, пенсійного страхування та страхування в разі нещасного випадку можна віднести до неприйняття Бісмарком робітничого руху. "Соціальні реформи повинні були відібрати підтримку у соціал-демократів та забезпечити новій німецькій державі лояльність більшості населення та зростаючого робітничого класу", - пояснює берлінський історик Бауеркемпер.

Слабкість парламенту була передбачена конституцією. Оскільки Бісмарк був одним з її авторів, то біограф Нонн приписує першому німецькому канцлеру те, що Рейхстаг від 1871 року і до кінця Кайзеррейху та утворення республіки в 1918 році ніколи не ніс відповідальності. "Від цієї ментальності безвідповідальності важко було позбутися після 1918 року, коли Рейхстаг уже справді мав владу в Німеччині. Це був тяжкий тягар для першої німецької демократії - Веймарської республіки", - додає Нонн.

Читайте також: Отто фон Бісмарк: чому його значення переоцінюють у Німеччині

Бісмарк як гарант миру та добробуту

І втім у ці дні в Німеччині демократично обрані політики згадують першого імперського канцлера, народженого 200 років тому. Образ Бісмарка зсунувся швидше в позитивний бік упродовж останніх 30-40 років, вважає Арнд Бауеркемпер. Його колега з Дюссельдорфа Крістоф Нонн проводить паралелі між заснуванням імперії у 1871 році та возз'єднанням Німеччини у 1990 році: щоразу в Європі побоювалися подальшої експансії Німеччини. І так само як після 1871 року, Німеччина запевняла не висувати територіальних претензій. "Проводиться та сама політика заспокоєння європейських сусідів", - говорить він. За словами Нонна, це було найбільшим зовнішньополітичним досягненням Бісмарка, "що новозаснована Германська імперія не вела воєн упродовж понад 40 років".