Олексій Навальний: за допомогою YouTube проти Путіна
16 лютого 2024 р.
Олексій Навальний був не лише опозиційним лідером нового типу, який зміг залучити на свій бік насамперед молодих росіян. Політик, про смерть якого в колонії повідомили 16 лютого 2024 року, вів багаторічну, схожу на біблійну, битву проти президента РФ Володимира Путіна, якого він звинувачував у масовій корупції у країні. Це була нерівна битва, Навальний майже не мав шансів. Але серед російських опозиціонерів він досяг більшого, ніж інші.
До свого арешту в січні 2021 року і тюремного ув'язнення Олексій Навальний бив по Путіну все сильніше - то викриттями, то "розумним голосуванням", відбираючи голоси на виборах у "Єдиної Росії". Ініційовані ним опозиційні вуличні акції протесту, у яких брали участь десятки тисяч людей, дратували Кремль.
Поворот у долі Навального
2020 рік став поворотним у долі Навального. У Росії його, як стверджують експерти, отруїли бойовою отруйною речовиною "Новичок". Він вижив завдяки лікуванню в Німеччині та звинуватив ФСБ та особисто Путіна у спробі свого вбивства. Рішення повернутися в Росію, попри загрозу для життя, зробило Навального незаперечним опозиційним лідером та противником Путіна номер один. Після вироку суду, який викликав міжнародну критику, і особливо важких умов ув'язнення дехто став називати Навального "російським Нельсоном Манделою".
Читайте також: Зеленський і Шольц відреагували на повідомлення про смерть Навального
Блогер-борець з корупцією на YouTube
Олексій Навальний народився в Московській області у 1976 році в сім'ї армійського офіцера та економістки. В університеті він вивчав право, роботу з цінними паперами та біржову справу. Згодом він пройшов навчання у Єльському університеті. Кар'єру починав як бізнесмен та адвокат. Коли Навальному було трохи за 20, він пішов у політику, приєднавшись до опозиційної партії "Яблуко", але у 2007 році його виключили з її лав.
Це сталося на тлі як розбіжностей із тодішнім партійним керівництвом "Яблука", так і націоналістичних поглядів молодого політика. Тоді він зробив низку заяв, які згодом відштовхнули від нього частину російської опозиції. У той самий період Навальний приєднався до правонаціоналістичного руху "Народ" і брав участь у "Російських маршах" - акціях націоналістичних сил, відомих різкою риторикою щодо народів Кавказу. Згодом опозиціонер дистанціювався від деяких своїх висловлювань того періоду, але не всім це видалося переконливим.
Навальний викликав суперечки в опозиції не лише через це. Його звинувачували у схильності до самолюбування і подекуди у проявах зарозумілості щодо журналістів, що ускладнило для деяких опонентів російської влади сприйняття його як лідера. Ідейно-політично Олексій Навальний довго дотримувався розмитих поглядів, зміщувався радше ліворуч, обіцяючи підвищити мінімальні зарплати та виділяти більше грошей на охорону здоров'я та освіту.
Головною справою його життя була боротьба з корупцією - тема, яка, якщо вірити соцопитуванням, на той момент найбільше непокоїла росіян. У ролі блогера Навальний здобува репутацію борця з корупцією, його аудиторія виросла спочатку до сотень тисяч, потім до мільйонів. Це була робота першопроходця, яку він довів до досконалості у своєму Фонді боротьби з корупцією (ФБК). ФБК дедалі більше перетворювався на медіакомпанію, яка випускала яскраві документальні фільми про махінації еліти. Навальний через це здобув багатьох ворогів. Одним із найбільш успішних вважається фільм ФБК про так званий "палац Путіна" - маєток, нібито побудований для президента на узбережжі Чорного моря. За два тижні фільм набрав у YouTube понад 100 мільйонів переглядів.
Читайте також: Українці найбільше дивилися на Youtube за рік розслідування "Палац Путіна"
Політичний талант без доступу до політики
Олексій Навальний був сучасним політиком і вміло використовував нові медійні формати та платформи - тут селфі в Instagram під час пробіжки, там - відео у Facebook з дружиною та дітьми під час прогулянки. Акцент на соціальних мережах був вимушеним, бо в опозиціонера не було доступу до звичайних ЗМІ в Росії. Йому залишалися вулиця та YouTube, який дивиться здебільшого молодь.
Легальний шлях у політику для Навального теж був закритий. Кремль бачив у ньому небезпеку та робив усе, щоб не пустити опозиціонера у владу. Так, його партію позбавили реєстрації. Винятком можна вважати лише участь Навального у виборах мера Москви у 2013 році, на яких він отримав понад 27 відсотків голосів.
Сила, що стала слабкістю
Однією з рис, які вирізняли Навального з-поміж інших російських опозиціонерів, був його особливий гумор та самоіронія, фірмовий знак. Коли він уперше з'явився в Instagram після отруєння, то написав: "Привіт, це Навальний. Сумую за вами. Я все ще майже нічого не вмію, але ось учора зміг цілий день дихати сам. Взагалі сам. Жодної сторонньої допомоги, навіть найпростіший вентиль у горлі не використовував. Дуже сподобалося. Дивовижний, недооцінений багатьма процес".
Навальний жартував як у своїх відео, так і під час судових процесів. Він рано зрозумів, що іронія допомагає зацікавити політикою молодих. Записаний на відео телефонний дзвінок Навального ймовірному співробітнику ФСБ через отруєння міг би отримати премію "Оскар".
Але ставка на молодь як основну цільову групу відсувала Навального від інших співгромадян. Він був і залишився улюбленцем російського міського середнього класу, електоральної меншини. Інші верстви населення, особливо старшого віку, залишилися для нього недосяжними. Це було пов'язано і з зусиллями держпропаганди, яка зображала опозиціонера маріонеткою Заходу.
Смерть Олексія Навального відкриває новий розділ в історії Росії. Опозиція втратила свою найсильнішу постать. Його досвід показав, що з Кремлем можна боротися, навіть перебуваючи за ґратами. Але долю Мандели, який став після звільнення із в'язниці президентом Південно-Африканської Республіки, Навальний повторити не зміг.