Експертка з Німеччини про життя українців під окупацією РФ
30 липня 2024 р.
"Окупація означає страх. Страх є тотальною, всеохопною емоцією", - цитує експертка берлінського аналітичного центру Global Public Policy Institute (GPPI) Юлія Фрідріх (Julia Friedrich) одного з українців, який описує досвід життя під російською окупацією. Вона проаналізувала серію інтерв'ю з людьми з різних регіонів України про їхній особистий досвід життя в окупації за період після повномасштабного вторгнення Росії і майже до кінця 2023 року. Висновки її дослідження, що є частиною проєкту "Консолідація де-факто режимів: порівняння пострадянських випадків", опубліковані на сайті Global Public Policy Institute у вівторок, 30 липня. Інші складові цього проєкту, що здійснюється під керівництвом професора Андреаса Гайнеманна-Ґрюдера (Andreas Heinemann-Grüder), присвячені вивченню колабораціонізму та діяльності російських спецслужб на окупованих територіях.
Як розповіла в інтерв'ю DW Юлія Фрідріх, її частина дослідження зосереджена на вивченні особистого досвіду українців з окупованих Росією територій після повномасштабного вторгнення 2022 року. Висновки експертки ґрунтуються на 17 інтерв'ю з чоловіками і жінками, які жили в умовах окупації до моменту, коли їх або звільнила українська армія, або коли вони втекли з захоплених РФ територій.
Російська окупація має чітку стратегію
Головною метою її роботи було вивчити особистий досвід різних людей, з чого зрозуміти, як встановлюється окупаційна влада, який ефект справляє окупація на місцеві громади, зрозуміти системність, тенденції і взаємозв'язки, розповідає Юлія Фрідріх.
Головний висновок, якого дійшла експертка, - те, що російська окупація має чітку стратегію. "Навіть якщо спершу російська окупація була місцями хаотичною, вона переслідувала чітку стратегію, спрямовану на стирання української ідентичності, сталу зміну демографії та інтеграцію українських територій в адміністративно-економічні структури Росії дедалі більш незворотними способами", - зазначає експертка.
При цьому, чим довше триває окупація, тим важче змінити тенденції, описані в дослідженні, а саме насильницьку інтеграцію українських територій. І тим важче місцевому населенню утримуватися від дій, які можуть бути кваліфіковані як колабораціонізм, наприклад, коли йдеться про оформлення російського паспорта або роботу на окупаційну владу чи співпрацю з нею.
На жителів окупованих територій чиниться тиск, роблячи життя в умовах окупації дуже складним, якщо не неможливим для тих, хто не має російського паспорта, йдеться в дослідженні. Так, наприклад, у публікації наводяться слова респондента, котрий прожив у Херсонській області близько 18 місяців під російською окупацією, який розповідає, що "примусова паспортизація була принизливою" і що люди зі сльозами виходили з паспортного відділу.
Рішення про те, чи залишатися в окупації, чи тікати, залежить від дуже багатьох факторів і особистої ситуації, тому той факт, що хтось вирішив залишатися на окупованій території, зовсім не означає, що ця людина прихильна до окупантів, наголошує експертка.
Системне насильство
Ще один важливий висновок - насильство є невід'ємною складовою окупації. Насильство, спричинене війною, цілеспрямоване чи випадкове, було ключовим для досвіду життя в окупації, констатує Юлія Фрідріх.
"Застосування насильства російськими військами проти місцевого населення було і є систематичним. Воно насамперед спрямовано на тих, кого вважають "проукраїнським", однак може застосовуватися і невибірково, особливо на ранніх, зазвичай більш хаотичних етапах окупації", - йдеться в дослідженні. Щоб зрозуміти, чому в окремих місцевостях були зафіксовані масштабні звірства окупантів, потрібні подальші ґрунтовні дослідження, додає експертка.
Водночас, хоча ніхто з опитаних не згадав в інтерв'ю про випадки зґвалтувань як про власний досвід, "систематичне застосування зґвалтування як зброї на війні російськими військами включно з поєднанням з тортурами, "є добре задокументованим", зазначається в публікації.
Хоча насильство та залякування були і залишаються невід'ємними складовими російського окупаційного режиму, один з респондентів описав це як одну зі складових підходу "батога і пряника", йдеться в дослідженні. Прикладом "пряника" він назвав використання гуманітарної допомоги. За словами опитаних, окупаційна влада вдавалася і до інших "пряників", наприклад, підвищення пенсій. Ця стратегія, як видається, у деяких випадках спрацювала. "Чимало громадян змінили свої погляди, особливо пенсіонери", - зазначається у відповідях респондента з Херсонської області.
Окупація, незалежно від того, скільки вона триває, має катастрофічний вплив на соціальні зв'язки, доходить висновку Юлія Фрідріх, але водночас додає, що розповіді опитаних про взаємодопомогу, згуртованість сусідів є обнадійливими свідченнями. Кілька опитаних розповіли про те, що люди зблизились, допомагаючи один одному, про захист будинків сусідів від мародерства. Також в інтерв'ю йшлося і про допомогу хворим сусідам, про те, як ділилися водою і їжею.
Щоправда, одна людина, котра пережила окупацію в Київської області, розповіла, що бачила "не лише хороші сторони людей". "Коли на магазини здійснювалися напади, це були не тільки росіяни", - йдеться в цьому інтерв'ю. Насильство та окупація загалом підживлює недовіру і підриває соціальну згуртованість, зазначається у дослідженні.
У центрі уваги долі людей
Розповідаючи про дослідницьку роботу, Юлія Фрідріх зазначає, що тоді, коли дехто з респондентів охоче виявляв бажання розповісти свою історію, кому було важливо поділитися пережитим, також були і люди, які навпаки не хотіли говорити, оскільки боялися, що знову можуть потрапити під окупацію.
Говорячи про несподівані моменти під час роботи над опитуваннями, експертка згадує випадок, коли один з респондентів з Харківщини перервався під час онлайн-інтерв'ю, щоб показати їй пристрій для тортур, який використовували окупанти.
Свідчення про особистий досвід пережитої окупації у контексті вже наявних досліджень і звітів дозволяють дійти важливих висновків щодо російських окупаційних практик, підсумовує Юлія Фрідріх у розмові з DW.