Небезпечна гра: навіщо Україна "заграє" з Китаєм?

Останнім часом в Україні спостерігається зростання інтересу до Китаю. Наприкінці червня представники українського уряду та парламенту взяли участь у презентації збірки промов голови Китайської Народної Республіки "Сі Цзіньпін про державне управління в Китаї". На заході у Києві були віце-прем'єр з євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина, віце-прем'єр зі стратегічних галузей промисловості Олег Уруський, лідер партії "Батьківщина" Юлія Тимошенко, бізнесмен і політик Вадим Новинський, а також керівник фракції "Слуга народу" у Верховній Раді Давид Арахамія. Говорили про економічну співпрацю двох країн. І, якщо вірити інформаційному агентству Сіньхуа, в інтерв’ю китайським медіа Арахамія заявив, що партія "Слуга народу" має намір переймати досвід Комуністичної партії Китаю в управлінні економікою і побудові держави.

У середині липня український президент Володимир Зеленський вперше особисто телефоном поговорив з головою КНР Сі Цзіньпіном, запевнивши його, що Україна може стати "містком у Європу" для китайського бізнесу, подякував за китайську вакцину проти COVID-19 та пообіцяв укласти угоду про безвіз між Україною та Китаєм. Усе це відбувалося на тлі скандалу з підписом України під заявою комітету ООН з прав людини зі закликом до Китаю негайно допустити незалежних спостерігачів в її західний округ Сіньцзян, де, за інформацією правозахисників, утискають права уйгурів та інших представників національних та релігійних меншин. Спочатку Україна поставила свій підпис під цієї заявою, однак за кілька днів за загадкових обставин його відкликала. 

Тим часом український уряд підписав з КНР міжурядову угоду про співпрацю у галузі будівництва інфраструктури. Як йдеться на сайті кабміну, серед пріоритетів співпраці - залізничний транзит, аеропорти, порти, комунікації та муніципальне інженерне будівництво. Деталі співпраці не розголошуються. Й саму угоду так і не оприлюднили. Колишній заступник міністра інфраструктури Віктор Довгань лише розповів, що переговори по цій угоді тривали три роки і вона передбачає отримання пільгових кредитів "Ексімбанку" КНР під два відсотки річних на 15 років. Серед пілотних проєктів він назвав зведення мосту біля Кременчука та першої черги кільцевої дороги в Києві.

Повторення історії?

Це не перша угода з Китаєм. За часів президентства Віктора Януковича таких угод було кілька, оскільки тоді Україна теж демонструвала активне зближення з Китаєм. Але більшість з тих угод виявилися провальними, або так і не були реалізованими. Приміром, у 2012 ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (ДПЗКУ) отримала під державні гарантії кредит у "Ексімбанку" Китаю на 1,5 мільярди доларів для забезпечення виконання поставок українських зернових до КНР. Однак обслуговувати цей кредит хронічно збитковій ДПЗКУ, навколо якої постійно точаться корупційні скандали, виявилося вкрай складно. З огляду на кабальні умови позики аграрний сайт Latifundist навіть написав про класичний варіант "кредитного рабства", в яке потрапила ДПЗКУ.

Роком раніше - у 2011-му - був укладений контракт на надання кредиту на будівництво залізничної гілки між Києвом і аеропортом "Бориспіль. Тоді Україна домовилася з Китаєм про залучення 372 мільйонів доларів під державні гарантії на 15 років. Щоправда, до будівництва так і не дійшло. "Кінець-кінцем замовлення віддали полякам. Вони збудували за 18 мільйонів доларів. Куди мала піти різниця не важко здогадатися, - каже керівник секції Азійсько-Тихоокеанського регіону New Geopolitics Research Network Юрій Пойта. - Китай полюбляє давати кредити країнам, що розвиваються, де влада не підзвітна суспільству".

Пойта пояснює, що китайська тактика проста: КНР роздає країнам "легкі гроші" під начебто низькі проценти, але з обов’язковою умовою, аби всі проєкти реалізовувалися китайськими компаніями, з китайських матеріалів та китайськими умовами, що в кінцевому рахунку робить проєкт дорожчим у кілька разів, а за такі китайські "щедроти" країнам доводиться розплачуватися - іноді стратегічними пріоритетами. Відомим прикладом так званої "дипломатії боргової пастки" стала Шрі-Ланка, де побудований китайцями морський порт Хамбантота був офіційно переданий Китаю в 99-річну оренду наприкінці 2017 року, оскільки уряд Шрі-Ланки не зміг виплатити борг своєму кредиторові. Або приклад Чорногорії. Ця країна опинилася в борговій кабалі Китаю взявши у КНР кредит на спорудження автобану й тепер просить допомоги ЄС, оскільки і не може платити по кредиту, і не має обіцяної дороги. Чи може в подібній пастці опинитися Україна? 

Читайте також: Дорога в нікуди. Як Чорногорія опинилася в борговій кабалі Китаю

Через популістські обіцянки в кредитну пастку

"Китай демонструє останнім часом використання економічних інтересів для здобуття своїх політичних цілей. Він грає на популістських обіцянках представників влади країн, які беруть кредити. Але ж Китай не благодійна організація, якщо не можеш віддати кредит, то питання ставиться руба: або повертай, або відпрацьовуй політичним шляхом", - каже заступник виконавчого директора "Української призми", член Української групи стратегічних та безпекових студій Сергій Герасимчук.

Аналітики вказують на те, що нині українській владі потрібні швидкі результати та перемоги, аби не втрачати політичні рейтинги, і вони дедалі частіше стали дивитися в бік Сходу. Адже на відміну від Заходу, в обмін на фінансову підтримку Китай не вимагає реалізації довготривалих реформ. "Україна вразлива і потребує швидких інвестицій. За рахунок Китаю Україна хоче швидко реалізувати інфраструктурні проєкти", - зауважує Юрій Пойта.

З несподіваною заявою виступив спікер української делегації в Тристоронній контактній групі Олексій Арестович. Виступаючи на телеканалі "Дом" він зазначив, якщо в Європейському Союзі та США продовжиться практика здачі українських інтересів, то Україні нічого не залишиться, як переорієнтувати свої інтереси на Схід. "Більшість наших безпекових партнерів, зокрема США, мають зараз напружені відносини з Китаєм. І шантаж, до якого вдається Україна, може сприйматися як політична гра. Головне, аби це не був подвійний блеф, в результаті якого і Пекін, і Вашингтон, і Берлін відвернуться від співпраці, і Україна втратить економічну та безпекову підтримку", - застерігає Герасимчук.

Потрібні "червоні лінії"

Експерти вказують на те, що Україні не варто відмовлятися від торгівельної співпраці з Китаєм. Адже попри все у 2020 році зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг з КНР виріс на 19 відсотків і склав 15,7 мільярда доларів. Китай є другим після ЄС торговельним партнером України. Однак, як наголошують опитані DW аналітики, робити це треба вкрай обережно, не нехтуючи безпековими інтересами. "Китай використовує низку важелів в економічній, інвестиційній, медичній сферах, зокрема так звану вакцинну дипломатію, як інструмент своєї стратегічної політики. Тому українським спецслужбам потрібно з подвійною силою аналізувати всі пропозиції, які йдуть до України та українських політиків з Піднебесної", - радить заступник директора центру "Нова Європа" Сергій Солодкий.

Аби не потрапити в уміло розставлені китайські пастки, Україна має перестати "загравати" з КНР і чітко окреслити "червоні лінії", за які не може заходити українсько-китайська співпраця, вважає Юрій Пойта. На його переконання такими червоними лініями має бути військово-оборонний комплекс України, елементи критичної інфраструктури, системи зв’язку, авіа- та двигунобудівництво.