"Нас трохи обманули": що розповідають російські полонені
1 червня 2022 р.DW отримала можливість поспілкуватися з російськими полоненими надіславши журналістський запит до Державної кримінально-виконавчої служби. Дозвіл на зйомку і спілкування з полоненими було надано за умови, що DW не буде називати локацію місця утримання полонених і показувати їхні обличчя. DW отримала дозвіл на інтерв'ю лише з полоненими, яких не звинувачують у воєнних злочинах і проти яких не відкрито кримінальні провадження, адже для інтерв'ю з такими особами була б необхідна додаткова санкція слідчого або прокурора. Журналісти DW стали першими представниками ЗМІ, хто зміг поспілкуватися з російськими полоненими, зйомка була ексклюзивною.
Під час інтерв'ю DW супроводжували співробітники СІЗО, які відчиняли двері камер, запрошували всередину й пропонували самим обирати, з ким із полонених спілкуватися. Таким чином DW оглянула дві камери, обрала чотирьох співрозмовників, попередньо запитавши про згоду спілкуватися. Жоден із полонених не відмовився говорити з журналістами, маючи таку можливість, радше навпаки: чоловіки самі хотіли назвати свої імена і розповісти свої історії, наголошуючи на тому, що їм немає чого приховувати.
Другий поверх у слідчому ізоляторі виділений для військовополонених росіян. Їх тримають окремо від інших ув'язнених заради безпеки самих полонених. З цієї ж причини DW не може називати, де саме розташований ізолятор.
В одній із камер семеро чоловіків різного віку хутко шикуються в ряд, коли заходять охоронці. Візиту журналістів полонені не дивуються, кажуть, що до них щотижня приходять представники ООН або Червоного Хреста. Росіяни стверджують, що всі вони - контрактники, й охоче розповідають свої історії.
"За добру справу йдемо воювати"
"Чесно кажучи, нас трохи обманули. Спершу обіцяли, що ми будемо займатися гуманітаркою, - каже Роман з міста Виборг Ленінградської області. - Мене одразу кинули в темну на передову". Роман отримав поранення в бою на Харківщині. Як він сам каже, його забрали українські військові й надали невідкладну допомогу.
Читайте також: Полонені з "Азовсталі": у Росії їм загрожує страта?
Інший полонений - рядовий танкових військ Артем - розповідає, що свідомо вирішив взяти участь у війні проти України (як він каже - "спецоперації") після того, як побачив "розсилку в інтернеті". За запрошенням в оголошенні поїхав у Донецьк, там за два-три дні вивчився на водія танка Т-72 і поїхав на Запоріжжя. Танк підбили, Артем потрапив у полон до полку "Азов". Росіянин запевняє, що його годували, давали цигарки і додає: "Не бачив ніяких фашистів".
На запитання, навіщо ж поїхав воювати в Україну, Артем відповідає: "Так надивився… У нас, знаєте, по телевізору дуже красиво розповідають, нібито ми за добру справу йдемо воювати, а насправді це зовсім не так. Тільки тут очі відкрилися". Російську армію він називає "мародерами й убивцями", називаючи російських військових відсторонено - "вони".
З полоненими Романом, Артемом і Дмитром DW спілкувалася в камері, у присутності охоронця, психолога з СІЗО й решти полонених, з росіянином Олегом - в окремій кімнаті, наодинці. За особистими враженнями журналістів DW, присутність співробітників СІЗО не впливала на розповідь полонених чи їхнє бажання говорити, охоронці не дослухалися до розмови, стояли на відстані й не чинили тиску на співрозмовників DW.
Побут військовополонених
У камері полонених старі меблі, тісно, але чисто. На спільному столі пластиковий посуд - у кожного свій, а ложки й виделки - металеві. Охоронці пояснюють: у звичайних ув'язнених в СІЗО усе столове приладдя - пластикове, з міркувань безпеки. Але з полоненими простіше: вони неагресивні, тікати їм нікуди, вони просто чекають на обмін.
Поки ми спілкуємося з полоненими, починається обід: ув'язнений-українець під наглядом охоронця насипає борщ і кашу у посуд, який полонені протягують через "годівнички" - спеціальні отвори у дверях кожної камери. На сніданок була кукурудзяна каша з м'ясом, доповідають полонені.
За розпорядком, який висить у коридорі, харчування в ізоляторі - триразове. Також у полонених є прогулянки, щоденне миття в лазні, особистий час.
"Ідіть звідси, вам нема що тут робити"
У ще одній камері - троє хлопців. Усім 20-21 рік. На столику поруч з ліжками - стос книжок: Купрін, Тургєнєв, томик Джеймса Олдріджа українською. Полонені кажуть: у вільний час читають детективи і романи.
20-річний Дмитро зізнається, що його моральний стан "залишає бажати кращого". Хлопець запевняє, що не помітив, як 24 лютого з Бєлгородської області Росії потрапив в Україну: "Нам не казали, куди ми їдемо. Усі вже дізналися про територію України, коли побачили номерні знаки, прапори… Спитав у командира: що ми тут робимо? Отримав таку відповідь: "Не став зайвих запитань, їдь прямо". Дмитро склав зброю і здався в полон 27 лютого під Прилуками на Чернігівщині після того, як його танк підбили.
Олег з Карелії розповідає, що поновив контракт зі збройними силами РФ у березні. "Надивившись новин, я вірив, що ми їдемо допомагати, що націоналісти тут, іде війна, своїх убивають, катують", - каже хлопець. Коли приїхав на Харківщину, як каже хлопець, його очікування не виправдались: "Націоналістів тут я не побачив жодного. Люди, коли ми заходили в села, відверто нам кажуть: "Ідіть звідси, вам нема що тут робити". Ось такий тиск. Наче ти їм і гуманітарку завозиш...".
Олег розповідає, що на момент підписання контракту йому обіцяли тренування й службу в тилу, але за три дні відправили брати в оточення Харків. Військовий був командиром взводу і запевняє, що його підрозділ намагався повернутися з Харківщини в Росію, але командування заборонило. У якийсь момент він з підлеглими залишився без зв'язку з командуванням. Згодом неподалік села Веселе на Харківщині їх взяли в полон військовослужбовці ЗСУ.
Чи можна вірити полоненим?
Усі полонені, з якими поспілкувалася DW, запевняють, що розкаюються у вторгненні на територію України, що не обстрілювали мирні села й міста. Доказів скоєння ними воєнних злочинів слідчі не виявили. Полонених перевіряли на детекторі брехні.
Співробітники СІЗО розповідають історію полоненого Вадима Шишимаріна - його теж тримали в цьому ізоляторі. За їхніми словами, лише на детекторі брехні росіянин зізнався, що стріляв у мирного жителя Сумщини і вбив його. 23 травня Шишимаріна засудили до довічного ув'язнення.
Читайте також: Суд над військовим РФ в Україні: експерти застерігають від поспіху
Скільки коштує утримання полонених
У розмові з DW жоден полонений не поскаржився на погані умови утримання чи негуманне ставлення. "Щодня заходять, питають, чи треба щось - без питань. Якщо є можливість, нам це надають. Харчування збалансоване", - розповідає полонений Роман.
За даними міністерства юстиції України, лише на харчування, одяг, засоби гігієни і комунальні платежі для одного полоненого потрібно 3000 гривень на місяць. Також є витрати на медичне обладнання, ліки, зарплату персоналу. Водночас заступниця міністра юстиції Олена Висоцька запевнила DW, що такі витрати виправдані, адже умови утримання полонених мають відповідати Женевській конвенції, а живі й здорові російські полонені - необхідний обмінний фонд для повернення додому полонених в Росії та на підконтрольних їй територіях українців.
Ставлення до полонених в Україні і в Росії
За словами голови місії ООН з прав людини в Україні Матільди Богнер, спостерігачі ООН мають інформацію про неналежне ставлення й тортури щодо російських військових безпосередньо після їхнього взяття в полон. В інтерв'ю DW Богнер підтвердила, що у слідчих ізоляторах, де російські полонені утримуються до обміну, умови задовільні.
Водночас команда місії ООН зафіксувала порушення у поводженні з українськими полоненими в Росії і в підконтрольних РФ ОРДЛО як одразу після взяття в полон, так і в місцях їхнього утримання. "Там вони так само можуть піддаватися катуванням. Наскільки ми розуміємо, умови можуть бути поганими: нестача їжі, антисанітарія, грубе ставлення з боку тюремних наглядачів", - зазначила Богнер. В ООН закликають обидві сторони гуманно ставитися до військовополонених і стримувати емоції. та терміново розслідувати усі ймовірні випадки тортур та жорстокого поводження з полоненими.
Скільки військовополонених росіян в Україні - непублічна інформація. До того ж, їхня кількість постійно змінюється через регулярні обміни. "Надія помирає останньою", - каже 20-річний росіянин Дмитро, так само сподіваючись на обмін. Після трьох місяців у полоні він прагне повернутися додому й більше ніколи не служити в російській армії.
Від редакції: після публікації у текст були внесені доповнення