Суспільна публічна дискусія, а також державна політика час від часу торкається теми: повернення людей, які вимушені були залишити країну через російську воєнну агресію. Фактично кожна людина в Україні, на мій погляд, має в ближчому колі людей, які виїхали за кордон. У всіх своя комунікація, свій досвід, свої мотиви, але це велика окрема група українських громадянок і громадян.
Чи повернуться люди?
Часто звучать думки щодо поглиблення української демографічної кризи, і це дійсно додає тривожності. Чи повернуться люди, що тимчасово залишили країну? Якою може бути ця тимчасовість? Що і як робити, щоб люди повернулися додому?
Я сама як людина, що весь час залишалася в Києві, навіть на рівні фізіології відчувала спустошення міста, спустошення країни і як це важко переживати.
Читайте також: Народжуваність в Україні може стати найнижчою у світі - WSJ
Пізніше я назвала це явище знекровленням. Коли вулиці міста були порожніми або відчувалися явні зміни людської присутності, райони ставали більш чоловічими, дітей ставало менше, відчуття самотності посилювалося. Це таке відчуття, ніби я серед донорів крові країни, і ми також знекровлені, нас мало, і все може бути ще важче і гірше.
Я щоразу егоїстично радію, коли бачу мам з візочками і жінок при надії, ніби відчуваєш більше сердець, що б'ються з твоїм у такт. Але я чудово усвідомлюю і всі ризики й небезпеки, і всю відповідальність дорослої людини і за себе, і за малечу під час війни.
Новий досвід за кордоном
Велика війна завертає на третій рік. У людей вже має відбутися адаптація у цих обставинах. І для своєї психологічної рівноваги та нормального розвитку дітей людина має побудувати більш сталий і зрозумілий режим життя. Це стосується і тих, хто виїхав за кордон, і тих, хто залишився у своєму місті або ж перемістився в межах країни. Мені йдеться про людей, що не зазнали непоправних втрат, бо це ще важче витримувати.
Соціальні умови перебування наших людей за кордоном залежать від урядів приймаючих сторін і української соціальної й дипломатичної політики. Люди шукають або ж вже знайшли роботу чи досі проживають за рахунок соціальних виплат.
Читайте також: Країни ЄС погодили подовження на рік тимчасового захисту для українців
Діти здобувають новий освітній, культурний та соціальний досвід. Часто це в рази кращі умови, ніж пропонувала навіть нова українська школа: реальна інклюзія, індивідуальний, орієнтований на дітей підхід, абсолютно інакша комунікація. Це добре відчули, зокрема, батьки діток з різними формами інвалідності. Звичайно, діти, як і дорослі, можуть стикатися з проявами дискримінації, але за умов наявності у школі чіткого механізму оскарження й адекватного реагування із цим можна боротися.
Дорослі також здобувають інший культурний та соціальний досвід. Хтось знаходить роботу і команду мрії, хтось утворює родину, починає здобувати нову освіту чи нову професію. Віднаходять дім, відчувають, що зміна міського життя на сільське в Іспанії йде на користь ментальному і фізичному здоров'ю.
У цьому всьому немає геть нічого поганого, ні в кар'єрних перевагах та амбіціях, ні в усвідомленні того, що це життя подобається в рази більше ніж те, що проживалося в Україні. Варто просто чесно визнати це бодай для себе. Але так чи інакше проживання в інших умовах - важке і сильне випробування.
Треба прийняти вибір людей
Людина довго не може жити ані в постійному ремонті, ані стояти на перехресті й думати, куди повертати. І мені видається, як суспільним лідерам і лідеркам, так і тим, хто творить державну політику, варто навчитися прийняти інший досвід і не намагатися будувати комунікацію на звинуваченнях, погрозах і обмеженнях. Навіть зі шляхетних намірів, навіть через страх знекровлення.
Ідеї, які можна почути, на кшталт заборони виїзду закордон чоловіків три роки після того, як завершиться активна фаза війни або ж рекомендація не запроваджувати інтеграційних програм для тих, хто перебуває за кордоном, не є підходами, скерованими на захист прав людини і турботу про людей. Не можна забороняти об'єднання родин або пропонувати це об'єднання лише в рамках України. Не можна впливати на те, щоб умови перебування українок та українців за кордоном ставали такими, щоб вони також вимушено, але вже поверталися додому.
Читайте також: Нідерланди: Біженці з України у підвішеному становищі
Утім, голоси тих, хто виїхав, також бувають доволі категоричними, бо вимагати від тих, хто залишився, будувати країну мрії як умову повернення під час щоденних обстрілів і поховань - також не найкраща ідея, позбавлена розуміння контексту й емпатії.
Як можна сприяти поверненню людей?
Що б можна було зробити, крім усвідомленого прийняття рішення людини в складних обставинах? На мій погляд, є кілька речей.
Питання безпеки для дорослих і дітей. Люди мають бачити, що центральна і місцева влада реально турбуються про те, щоб люди мали можливості вберегти своє життя. Чесні відповіді на питання, що відбувається з інфраструктурою і в тилових, і у прифронтових містах і селах. Питання соціальної допомоги для відбудови житла, нових робочих місць, зрозуміла аналітика того, як і де можна працювати дистанційно, скільки людина може заробити. Як працюють школи й дитячі садочки. Який рівень інфляції із зрозумілими для людей прикладами. Всю цю інформацію бажано б було розміщувати на спеціальному порталі. А якщо ці питання небажано висвітлювати з урахуванням національної безпеки, продумати інші шляхи інформування громадян.
Читайте також: "Ми в дорозі". Як біженцям допомагає арт-терапія
За кордоном проживає дуже багато людей, яким важливо з різних мотивів бути помічними Україні, які хочуть робити більше, ніж організовувати мітинги на підтримку України й донатити ЗСУ. Це люди, що знають кілька мов, мають соціальні зв'язки й комунікативні навички. Було б чудово, якби уряд із залученням неурядового сектора створив інституцію, яка б могла об'єднати, скоординувати і забезпечити заробітними платами людей, що тимчасово проживають за кордоном, але хочуть працювати виключно для України.
Ось це відчуття неполишеності, того, що тебе не виносять за дужки, є дуже ефективним методом повернення. Коли на тебе чекають, коли визнають твою користь, коли відчувають твою залученість і дякують за це, такі речі є значною емоційною підтримкою, що мотивує і допомагає, коли дозволять обставини, а в кожної людини вони свої, повернутися додому або ж зберегти український дім всередині себе.