"Крадуть у тих, хто їх захищає". Репортаж з позицій ЗСУ

"Тут розташована контрбатарея, - каже військовослужбовець на ім'я Степан, ведучи нас стежкою вздовж посадки. - Ми прикриваємо нашу піхоту, нищимо російські міномети та артилерію".

Степан - зі 128-ї гірсько-штурмової бригади ЗСУ. У цій посадці, на Запорізькому напрямку, українські бійці стріляють із гармат. "Працюємо з тим, що було ще в АТО", - каже військовий, коли ми підходимо до радянської гармати, ретельно замаскованої серед дерев.

"Ми воюємо з 2014 року, - продовжує Степан, маючи на увазі себе та побратимів. -  Дебальцеве, околиці Маріуполя. Для нас війна почалася із захоплення Криму. На нас давно напали, просто тоді люди були від цього відмежовані. А тепер війна торкнулась усіх".

Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну військовий служить артилеристом - тим самим він займався й в АТО. Гармату, з якою Степан працює, він назвав "Вікторією" - на честь перемоги. Ця гармата має гарну вдачу, каже військовий, ведучи нас на старі позиції. Там - глибока вирва. Російський снаряд прилетів біля "Вікторії" і не розірвався. "Ми стріляємо - і вони одразу відповідають, - пояснює Степан. - Їхній перший снаряд ми приймаємо біля гармати. Чуємо вихід - падаємо".

Читайте також: "Змагання артилерій". Як працюють українські мінометники

"Якщо провалити тендер на зимову форму"

Команда "до бою" може надійти будь-якої миті. Тож артилеристи живуть недалеко від своїх гармат - у сусідній посадці. "Вже чотири місяці тут", - каже Степан. До того бійці воювали на Донеччині та Херсонщині. "У нас тут, як вдома - щоб не здичавіти", - посміхається військовий.

Їхній "дім" складається з кількох бліндажів та накритої тентом "вітальні" - тут є холодильник, кухонний стіл та місце для багаття. Поміж дерев висять гамаки та розкидані крісла-мішки. Поруч - "місце психологічного розвантаження", тут бійці грають у шахи. Трохи далі - душ і туалет. На мотузці сушиться випрана білизна. "П'ємо каву, граємо у якісь ігри, - показує на ігрову приставку Степан. - Потім приходить командир, каже: "До бою". Все кидаємо і біжимо. Відстрілялись - і далі п'ємо каву, граємо в гру".

Поки артилеристи чекають на команду "до бою", їхні побратими розводять багаття - будуть смажити шашлик. Решта бійців дрімають у гамаках та гортають новинні стрічки. "Стараємось про це не читати. Це псує настрій, - боєць на ім'я Юрій коментує новини щодо затримання представників територіальних центрів комплектування та військово-лікарських комісій, підозрюваних у корупції. "Вони крадуть у нас - тих, хто їх захищає", - говорить про заяви про зловживання в оборонній сфері.

"Як зробити так, щоб бійці не хотіли воювати? - ставить риторичне питання артилерист Дмитро. - Давайте провалимо тендер на зимову форму! Змерзлий боєць не захоче воювати. Я не думаю, що це робиться спеціально. Але така думка справді може виникнути".

Це негативно впливає на мотивацію воювати, каже Дмитро. Тим паче, після тривалої служби безпосередньо на фронті. За більше ніж півтора роки цей підрозділ не мав жодної ротації.

Читайте також: "Кожна втрата дрона - болюча". Як працюють аеророзвідники під Бахмутом

"Коли війна закінчиться? - Прийди і допоможи"

Водночас більшість військовослужбовців цього підрозділу уже побували у відпустках. Дехто зізнається: спочатку було важко адаптуватися до цивільного життя, а потім - знову повертатися на війну.

"Я додому приїхав - і нема з ким поговорити, - говорить один із бійців. - Бо нема про що. Вийшов на вулицю, сусід питає: "Коли війна закінчиться?" - Та прийди і допоможи, тебе не вистачає!".

Інший боєць також каже, що у відпустці в нього посилилося відчуття несправедливості. Адже, за його спостереженнями, чимало чоловіків у великих містах уникнули мобілізації. Інший зізнається, що відчував роздратування, коли, відпочиваючи в Карпатах, бачив там хлопців спортивної статури. "А тут можна зустріти й зовсім немолодих", - додає боєць.

"Мені доводилося заспокоювати своїх колишніх підлеглих. Бо вони втомилися від війни, бо ціни високі", - згадуючи власну відпустку, каже військовий на ім'я Віталій, який у цивільному житті обіймав керівну посаду. "Я їм кажу: війна закінчиться, все буде добре", - не приховуючи роздратування, каже боєць.

Читайте також: "Я прийшов у військо вільною людиною, а став кріпаком". Як військові звільняються зі служби

"Фронт існує тільки тут"

Попри все, артилерист Дмитро вважає, що не втратив мотивацію воювати. "Я роблю це за себе, за свою землю", - відповідає він. Водночас його дратує, коли цивільні кажуть, що "кожен воює на своєму фронті". "Це все виправдовування. Немає економічного, музичного і ще якогось фронту. Фронт існує тільки тут", - запевняє Дмитро. Його обурюють новини про дороговартісні закупівлі для місцевих громад - тоді як на фронті бракує багатьох речей. "Можна виїхати в Запоріжжя - там немає відчуття, що в країні війна", - каже військовий.

Так само він не розуміє, як можна проводити вибори у воєнний час - дискусія на цю тему останнім часом точиться в Україні. "Що робити із тимчасово окупованими територіями або деокупованими територіями, тим самим Херсоном, де немає половини населення? Якщо ми проведемо вибори без тимчасово окупованих територій - ми ніби визнаємо, що вони вже не наші", - розмірковує Дмитро.

Він вважає, що Україна має спершу звільнити ці території. "Якщо ми заморозимо війну, років за десять ми отримаємо ще більш кривавий конфлікт", - вважає Дмитро.

Читайте також: "Армія тримається на дисципліні". Як карають військових в Україні

"Велике будівництво"

Один зі своїх бліндажів, вкритий килимами, бійці назвали "Великим будівництвом". Всередині, у темряві, виблискує гірлянда і лунає музика. Наразі тут відпочиває один із наймолодших бійців - 22-річний Роман. Він підписав контракт ще до повномасштабного вторгнення і не очікував потрапити на війну. Але каже, що це його не злякало. "Поки не дуже хочеться додому. Хочеться ще тут побути - трохи повоювати", - посміхаючись, каже хлопець.

Він не засуджує своїх ровесників, які не пішли до війська. "Люди різні, я всіх розумію", - знизує плечима Роман. "У мене, наприклад, друг виїхав за кордон, сказав, що боїться. У мене немає до нього претензій. Ми досі спілкуємось", - додає хлопець.

Тим часом "у вітальні" всі збираються навколо шашлика. Команди "до бою" досі не було, і бійці виглядають розчарованими. Натомість пропонують подивитись відео - аеророзвідники знімають влучання їхніх гармат по російській техніці. "Якось на своєму напрямку ми відстріляли всю їхню арту", - із гордістю згадує артилерист Микола.

Його гармату звали "Валентиною" - на честь його сестри. "У нас така традиція - називати гармати іменами жінок, - пояснює боєць і додає із сумом. - "Валентина" була однією з найкращих наших гармат, вона була з нами з початку війни. Але два місяці тому її розбили. Ми відправили її на ремонт. Але я думаю, що вона вже не повернеться".

Артилеристи кажуть, що їм бракує сучасних гармат і снарядів. "Наразі найкращий лендліз нам влаштували росіяни, - жартує Микола. - Але й трофейні снаряди потрохи закінчуються".