Виглядає на те, що Ізраїль прямує до цементування в країні глибокого суспільного розколу. З одного боку ліберали, з іншого - націоналісти. Громадяни з відкритим і толерантним світоглядом проти ізраїльтян, для яких понад усе лише єврейська ідентичність. Виборча кампанія створила стійке передчуття, що все саме до цього і йде. Попередні результати голосування підтвердили найгірші побоювання, що суспільство поділене на два протилежні табори.
"Опитування вказують на те, що щонайменше десять відсотків ізраїльтян проголосували за партію, яка хоче показати середній палець ізраїльським арабам, які становлять двадцять відсотків населення країни", - так описує ситуацію оглядач праволіберальної газети Jerusalem Post, пророкуючи подальше поглиблення розколу у суспільстві. Багато що вказує на те, що релігійно-сіоністська партія на чолі з Безалелом Смотричем та Ітамаром Бен Гві, яку часто називають "праворадикальною", продовжить жорстку риторику, до якої в разі обрання прем'єром, доведеться дослухатися і Біньяміну Нетаньяху.
Зовнішньополітична напруженість
Політична поляризація відбувається у той момент, коли Ізраїль перебуває у дедалі більш загрозливій ситуації і у зовнішній політиці. Відносини Ізраїлю з частиною сусідніх країн залишаються напруженими. Декларації порозуміння, які Ізраїль підписав влітку 2020 року з Об'єднаними Арабськими Еміратами, Бахрейном, а згодом і з Суданом та Марокко, з одного боку, дещо дозволяють перевести подих і дають надію на подальшу нормалізацію міжнародних відносин у регіоні.
Але на противагу цим успіхам постають і неймовірні виклики. Особливо це стосується Ірану, прогнилому режиму якого на тлі протестів у власній країні не спадає на думку нічого кращого, ніж говорити про знищення Ізраїлю та інвестувати на потреби армії неймовірні ресурси. При цьому йдеться передовсім про те, щоби скерувати невдоволення суспільства в іншому напрямку, подалі від себе. Поки, як ми бачимо, ці зусилля не надто успішні.
Величезну потенційну загрозу становить і ліванський рух "Хезболла", який нерідко називають "подовженою рукою Ірану". Радикальні ісламісти у Лівані наростили на північному кордоні Ізраїлю арсенал у тисячі ракет. Газова угода з Ліваном, яку Ізраїль підписав за лічені години до виборів, навряд чи нейтралізує цю загрозу.
Зміщення політичного дискурсу?
Непередбачуваними залишаються й ісламісти з "Хамас", а також "Ісламський джихад" у Секторі Гази. Імовірно, діалог між ізраїльським урядом, що стає більш правим, і палестинцями - байдуже чи радикальними чи поміркованими - відчутно ускладниться. Напевно, найрадикальніші з єврейських поселенців ще голосніше наполягатимуть на розширенні ареалу палестинських земель, на яких ізраїльський уряд дозволить будувати поселення. Можна спрогнозувати, що Смотрич і Бен Гві почують ці заклики. Можуть з новою силою початися і розмови про офіційну анексію Ізраїлем частини окупованих палестинських територій. Ізраїльські оглядачі подекуди говорять про те, що Смотрич і Бен Гві свідомо зсувають суспільний дискурс до більшого радикалізму. У цьому контексті можна розглядати і той факт, що вони бачать Ізраїль не лише як державу євреїв, але й як релігійну іудейську державу. Це випробування на міцність для ізраїльського суспільства як такого.
Читайте також: Вибори в Ізраїлі: чого чекати Україні від повернення "друга Путіна" Нетаньяху
Поки не виглядає на те, що ця ситуація якось лякає Біньяміна Нетаньяху, якому паралельно з політичною діяльністю доводиться ходити ще й на судові засідання одразу у кількох провадженнях. Якщо він знову стане прем'єром, ця посада дозволить йому позбутися проблем із органами правосуддя. Заради цього він готовий іти на союз з правими радикалами. Ціну за це заплатять помірковані сили - як ізраїльські, так і палестинські. А також ізраїльське суспільство загалом, в якому дедалі поглиблюється розкол.