Якось директора-засновника Єврейського музею Берліна В. Міхаеля Блюменталя (W. Michael Blumental) запитали: "Яка країна - Ваша батьківщина?" Це було 2014 року, саме в рік його відходу з посади директора закладу. Власне, сам Блюменталь народився в 1925 році в Оранієнбурзі під Берліном, виріс у столиці Німеччини, яку 1939 року йому довелося покинути разом з батьками-євреями. Сім'я пережила війну в Шанхаї, і ось уже кілька десятиліть успішний економіст і підприємець живе в Принстоні, США.
На це запитання Блюменталь без вагань відповів: "Мій дім - США". Така відповідь не стала несподіванкою. Зрештою, Блюменталь був міністром фінансів США за президентства Джиммі Картера - рівно через 30 років після того, як він уперше ступив на американську землю в Сан-Франциско, бувши тоді всього лише 21-річним біженцем без громадянства з 200 доларами в кишені та формально неглибокою освітою. Берлін схожий на Нью-Йорк, сказав тоді Блюменталь, маючи на увазі барвистий і багатокультурний вуличний пейзаж обох міст. У цьому плані він, безперечно, має рацію.
Мігрант на посаді міністра?
А як щодо політики в Німеччині? Чи є вона такою ж строкатою і багатокультурною, як вулиці Берліна? І чи можливий тут такий же шлях біженця-іммігранта до міністерської посади, як у США?
У принципі, так, навіть якщо це сталося лише один раз. І тоді, а це було менш як десять років тому, у Німеччині точилися серйозні дебати про те, чи відповідає "азійська" зовнішність міністра економіки й віцеканцлера Філіппа Реслера (Philipp Rösler) його посаді. Реслер, який приїхав до Німеччини з В'єтнаму, коли йому було дев'ять місяців, виріс з німецькими названими батьками та був повністю соціалізований у Німеччині! Та взагалі, чому зовнішність і походження політика повинні якось позначатися на його політичній кар'єрі?
Красива біла виборча кампанія
Через кілька днів буде обраний новий склад Бундестагу. Німецька демократія стабільно існує вже 72 роки поспіль, а це - привід для святкувань! І все ж напрошується дошкульне запитання: Чи виконує Бундестаг свої повноваження, надані йому Основним законом? Чи справді члени парламенту є "представниками всього народу"?
Читайте також: За кого голосують громадяни Німеччини з міграційним корінням
Поточні передвиборні опитування вселяють надію багатьом партіям Бундестагу: соціал-демократи мають таку підтримку, якої не мали вже багато років. Зелені "є незамінними партнерами майже для всіх майбутніх варіантів коаліції. ВДП, очевидно, остаточно розпрощалася зі страхіттям під назвою п'ятивідсотковий бар'єр. І ось уже кілька днів навіть ХДС/ХСС трохи оговталися від свого абсолютного мінімуму в опитуваннях.
Читайте також: Мігранти, клімат, інтеграція. Що обіцяють партії в ФРН перед виборами
Тож результатів виборів нетерпляче очікують практично всі. За винятком людей з міграційним минулим. Вони, як і раніше, будуть недостатньо представлені в новому Бундестазі. У чинному Бундестазі тільки 58 з 709 членів парламенту мають міграційне минуле. Це відповідає частці в трохи менш як вісім відсотків. Прогулявшись будь-якою вулицею будь-якого німецького міста - навіть у багатонаціональному Берліні - можна швидко пересвідчитись, наскільки білими є передвиборні плакати й представлені на них кандидати. У будь-якому разі, вони не обіцяють занадто великого збільшення частки людей з міграційним минулим у законодавчому органі.
Мігранти більше, ніж просто глядачі
Міграційна історія ФРН розпочалася всього через кілька років після її заснування. Після того, як в 1955 році було підписано першу "угоду про запрошених працівників", люди стали прибувати з року в рік, причому не тільки працівники, як свого часу гарно висловився письменник Макс Фріш (Max Frisch). Крім того, з 1950-х років майже шість мільйонів людей попросили захисту і притулку в Німеччині. Багато з них знайшли тут не тільки тимчасову безпеку та затишок, але й зуміли розпочати нове життя.
Читайте також: Біженці в Німеччині: де і як довго перебувають, які кошти отримують
Так само, як колись емігрант з Берліна В. Міхаель Блюменталь знайшов свій дім у США, переважна більшість цих людей тепер вважають Німеччину своїм домом і тільки її. Вони є частиною народу, представництво якого Основний закон покладає на Бундестаг. Чому вони повинні задовольнятися тим, що спостерігають за політичними подіями у своїй країні тільки з лав глядачів? Це - запитання, на яке потрібно дати відповідь. Тим більше що серед іммігрантів і їхніх нащадків вже давно більш ніж достатньо кваліфікованих осіб для того, щоб обійняти політичні посади.
Читайте також: Чому в Берліні так багато "біженців" з Молдови
Одне можна сказати напевно: парламент країни, де кожна четверта людина має імміграційну історію, залишається далеким від реального життя, якщо тільки менш ніж вісім відсотків членів парламенту мають іноземне коріння. Якщо такий Бундестаг буде знову обраний 26 вересня, питання про те, як мігранти будуть представлені в німецькій політиці в майбутньому, потрібно буде негайно винести на порядок денний. Зрештою, ми справді хочемо вірити зворушливим словам федерального президента, виголошеним минулої п'ятниці: "Ми - країна з мігрантським минулим!"
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.