Преса охоче іменує главу білоруської держави Олександра Лукашенка "останнім диктатором Європи". Звучить це майже банально, якщо подумати про порушення верховенства права та переслідування опозиціонерів у країнах самого ЄС, як-от в Угорщині або Польщі. Натомість владу Польщі,або угорського прем'єр-міністра Віктора Орбана, або правителя з Босфору, турецького президента Реджепа Таїпа Ердогана, ми, журналісти, радше називаємо "автократами". Звучить теж недобре, але все ж таки не так погано, як "диктатор".
Лукашенко ж єдиний, диктатор. 9 серпня він має намір переобратися на посаді, і ця перемога йому майже гарантована. Залізною рукою він керує Білоруссю з 1994 року. Його найперспективнішого конкурента Віктора Бабаріка заарештовано. Під час протестів останніми днями у Мінську затримали тисячу осіб. Не в останню чергу главі держави закидають провальне управління кризою коронавірусу. Він навідріз відкидав небезпеку пандемії, і у цьому полягає його спільність з іншими деспотами, як-от з президентом Бразилії Жаїром Болсонару. Об'єктивні зовнішні загрози, які можна подолати тільки розсудливими діями та міжнародною співпрацею, не пасують іміджеві таких правителів.
Читайте також: Виборів ще не було, а репресії вже є: німецькі експерти про методи Лукашенка
Більше ніж символічність
Тому слушно, що парламентарії з усієї Європи, як і німецькі "зелені" Марґарете Баузе (Margarete Bause) і Мануель Саррацин (Manuel Sarrazin), беруть на себе шефство над політичними в'язнями Білорусі. Те, що це має бути не просто символічний і порожній жест, демонструє справа білоруського соціал-демократа Миколи Статкевича, який після міжнародних протестів вийшов на волю 2015 року, а тепер знову опинився в ув'язненні. Баузе перебрала на себе шефство над опозиціонером.
Підтягується і федеральний уряд (Німеччини - Ред.), який висловив глибоке занепокоєння щодо прозорості і чесності проведення виборів. Білоруського посла у Берліні викликали до міністерства закордонних справ ФРН на розмову.
Шефство добре ще тому, що у часи коронавірусу важче, ніж раніше, дивитись далі власних кордонів. Якщо країни ЄС спрямовуватимуть усі зусилля на подолання пандемії, ухвалюючи об'ємні програми допомоги, то інші проблемні теми ризикують відійти на другий план. А це стало б подарунком для деспотів та автократів, за чиїми діями менше стежитимуть.
Читайте також: Коментар: Фінальна гра для білоруського диктатора Лукашенка?
Зовнішній тиск
Однак не варто плекати ілюзій щодо реальних можливостей Німеччини допомогти переслідуваним білорусам. І все ж, якщо шефством вдасться практично допомогти хоча б одному опозиціонерові, це означатиме, що зусилля не були марними.
Марґарете Баузе має рацію: переслідуваних може захистити лише громадянське суспільство. Оскільки такого у Білорусі практично немає, то мусить прокинутися закордон. В іншому разі такі противники режиму, як Статкевич, взагалі зникнуть з радарів. Допускати цього не можна.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.