"Медіазона" зробила велику послугу західним політикам та експертам. Опублікована журналістами порталу база даних розшуку МВС Російської Федерації мала низку сюрпризів. Переважна більшість розшукуваних, звісно, громадяни Росії. Але є й іноземці, причому, як-то кажуть, "статусні".
Путін полює на "осквернителів"
Прем'єр-міністерка Естонії Кая Каллас, держсекретар уряду Естонії Таймар Петеркоп, міністр культури Литви Сімонас Кейріс, ексмер Вільнюса Ремігіус Шимашус та інші політики країн Балтії. Хоча конкретні статті кримінального кодексу, за якими їх "розшукують", у базі даних не наводяться, згідно з коротким роз'ясненням путінського альтер его Дмитра Пєскова, йдеться про демонтаж пам'ятників військовослужбовцям Червоної армії в Латвії, Литві та Естонії. Москва називає їх "воїнами-визволителями" і вперто називає частину цих дій "оскверненням поховань". Схоже, йдеться про статтю 244 кримінального кодексу Росії. Вона передбачає за це три роки в'язниці.
У Балтії пам'ятники вважають видимими символами повторної окупації трьох країн сталінським режимом 1944 року. Перша відбулася 1940 року відповідно до домовленостей Гітлера та Сталіна ("пактом Молотова-Ріббентропа") і змінилася нацистською окупацією 1941-го.
По-перше, демонтаж будь-яких монументів, що розташовані на території держави, - її суверенне право. По-друге, жодного "осквернення поховань" немає. У більшості випадків йдеться просто про пам'ятники, часто типові радянські монументи, поряд з якими не існує жодних могил. Якщо поховання є, їх обережно переносять на цвинтарі, за можливості, військові. Автор особисто спостерігав таку трансформацію у курортному литовському місті Паланга. Там демонтували невеликий обеліск сталінської доби з гербом СРСР. Проте залишилася дошка із сірого граніту, де литовською написано, що на цьому місці було поховано солдатів, які загинули під час Другої світової війни.
Самі пам'ятники зазвичай проходять експертизу державних органів, відповідальних за культурну спадщину. Якщо визнають їхню мистецьку цінність, то демонтують та розміщують у музеях. Іноді пам'ятники або їхні фрагменти віддають у парки скульптур радянського періоду, такі як Grutas parkas у Литві.
Доля "Бронзового солдата"
З огляду на це цікава доля естонського "Бронзового солдата", який у 2007 році став приводом для першої кремлівської кібератаки на цифрову інфраструктуру країни НАТО та організованих російською агентурою заворушень у Таллінні. Пам'ятник авторства відомого естонського скульптора Енна Рооса визнали культурно значущим. Сьогодні його встановлено над могилою того самого невідомого солдата на військовому кладовищі на околиці столиці Естонії. Раніше він стояв у центрі міста біля зупинки громадського транспорту. До перенесення міські служби збирали поряд з ним у вихідні багатий урожай порожніх пляшок та обгорток від морозива та гамбургерів.
Як давній житель Балтії зазначу: значна частина цих пам'яток пережила не лише крах Радянського Союзу, а й анексію Криму 2014 року. І лише після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну в лютому 2022 року їх знесення стало повсюдним.
Путінський режим усі ці факти зовсім не цікавлять. Він давно повернув у пропагандистський обіг радянські байки про "добровільне входження Прибалтики до сім'ї радянських народів". Більше того, він вихваляє пакт із Гітлером як велику дипломатичну перемогу. Це соромилися робити навіть Брежнєв із Андроповим. Понад 15 років Кремль усіляко розкручує тему "балтійських фашистів та колабораціоністів". Оголошення у розшук балтійських політиків на цьому тлі зовсім не дивне.
Кремль сподівається на "глобальний Південь"
Проте виникає запитання: чому ордери на розшук не оприлюднили? Чому знадобилося журналістське розслідування, щоб дізнатися про них? Скажімо, нещодавні санкції проти британських науковців та публіцистів, які торкнулися таких відомих інтелектуалів як Тімоті Гартон-Еш, Норман Девіс та Джеймс Шерр, широко анонсувало МЗС Росії. Здавалося б, оголосити потенційною карною злочинницею прем'єр-міністерку Естонії - що може бути кращим для колективного Соловйова?
План Кремля простий і до публікації "Медіазони" міг бути досить ефективним. Путінський режим сподівався використати те, що вважає слабкістю західних демократій. Уявімо, що прем'єрка Кайя Каллас чи литовський міністр Симонас Кейріс пішли зі своїх посад і також перестали бути членами парламентів своїх країн. З цього моменту вони стають звичайними громадянами та втрачають право на користування дипломатичним паспортом, особливо під час приватних поїздок. У них вони їдуть зі звичайним цивільним. Після того, як вони підуть з політики, російська прокуратура розсилає до дружніх держав, насамперед країн "глобального Півдня" - Бразилії, Південно-Африканської Республіки (ПАР), Об'єднаних Арабських Еміратів та інших - запити на затримання за формально кримінальною статтею.
Імовірність затримання та екстрадиції західних політиків
У випадку, якщо Каллас, Кейріс або інша людина зі списку раптом приїде у відпустку або на конференцію в одну з країн, які симпатизують Росії, їхнє затримання на кордоні зовсім не виключено. За певних, хоча поки що малоймовірних обставин, у Москві можуть розраховувати і на видачу експолітиків, скажімо, все більш радикально антизахідним урядом ПАР.
І навіть якщо Кремлю не вдасться досягти екстрадиції, то вдасться потріпати нерви ненависним естонцям, литовцям та латишам плюс обмежити зону пересування політиків із країн Балтії країнами ЄС, НАТО та їхніх союзників на кшталт Японії та Австралії. На відміну від російських чиновників та депутатів-маріонеток, політики у європейських країнах не сидять у своїх кріслах вічно, а справді повертаються до приватного життя. Тому план Москви щодо їхнього "розшуку" міг виявитися цілком ефективним. Більше того, хоч ця база даних МВС Росії вже "засвічена" журналістами, майбутні її версії російські спецслужби намагатимуться ретельніше засекретити. Режим Путіна має намір мститися й надалі. Тож для інших політиків та громадських діячів Заходу загроза не минула.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою редакції та Deutsche Welle загалом.