Все одночасно: Росія напала на Україну, Китай розібрався з Гонконгом і погрожує Тайваню маневрами, іранські бойовики діють у Газі, сербський президент Вучич вихваляється своєю армією на кордоні з Косовом. Авторитарні режими перевіряють, наскільки далеко вони можуть зайти з ескалацією. Деспотам потрібні конфлікти, щоб залишатися при владі. Інакше їм нічого запропонувати населенню. У Росії, Сербії, Китаї чи Ірані: демонстрація великої військової міці має на меті гарантувати владу "національного керманича", завуалювати те, з якою зневагою він ставиться до власного народу, а також змусити забути про відсталість власної країни. Інакше виникає небезпека, що жителі скаржитимуться, наскільки жалюгідно обладнані в цих країнах лікарні, будинки для старих і школи, в селах не знайти каналізації, а зарплати та пенсії низькі. Якщо ж нація перебуває у стані конфлікту, то відповідальними за це робляться "зовнішні вороги". Критика панівного клану, який безсоромно збагачується, придушується. Корупція заохочується державою. Окремий громадянин небагато важить в очах політиків, у кращому випадку його сприймають як гарматне м'ясо - як вже роками на Сході України.
Нова варварська доба?
Нападом на сусіда Росія оголосила війну не лише Україні, а й усьому цивілізованому світу. Від того, чим завершиться це протистояння, залежить те, як авторитарні режими будуть поводитися в майбутньому. Чи дотримуватимуться вони хоча б мінімуму міжнародних договорів і норм міжнародного права? Чи почнеться нова доба варварства, коли вагу має лише право сильнішого? Той, хто хоче, щоб цей світ не потонув у хаосі, має допомогти зупинити таких розпалювачів війни, як Путін, військово озброїти Тайвань, побороти іранські терористичні угруповання, де б вони не перебували - чи-то в Газі, чи в Іраку, Лівії або Сирії.
Авторитарні режими ніколи не приховували того, що вони не сприймають світовий порядок, який ґрунтується на законі. У демократіях вони також вбачають загрозу, так само як і в повазі до прав людини чи прав меншин, свободі преси чи дотриманні верховенства права. Деспоти посилаються на міжнародне право тоді, коли це на користь їхнім інтересам.
Захід роками робив бізнес з цими режимами. Сьогодні чимало європейських політиків запитують себе, як могла колишня канцлерка ФРН бути такою наївною, щоб піти на залежність від імпорту газу від Путіна. Ще гірше: Китай став найважливішим торговельним партнером Німеччини. При цьому немає ані найменших сумнівів у брутальності режиму в Пекіні. Як німецькі політики та економічні керманичі могли бути такими наївними, щоб так потрапити в залежність від Пекіна? Їхня жадоба до наживи видається більшою, ніж усвідомлення відповідальності. "Капіталісти продадуть нам мотузку, на якій ми їх повісимо", - начебто пророкував Ленін.
Читайте також: Шредер і Шольц у політтеатрі. ЗМІ ФРН про зустріч із Путіним і турбіною
Путін прорахувався
Після завершення "холодної війни" глобальний розподіл сил у жодному разі не змінився на користь диктаторів. Путінська Росія щодня демонструє військову неспроможність в Україні. Це казка про те, що авторитарні правителі у політиці мислять на довгострокову перспективу і тому начебто мають перевагу над Заходом, який начебто діє, мислячи короткостроково. Насправді все навпаки. Рішення напасти на Україну Путін ухвалив короткостроково й абсолютно не уявляючи, з якою ненавистю його солдатів зустрінуть українці. Путін - гравець. Він прорахувався. Але він не може визнати свої помилки, адже хоче вижити біологічно і політично.
Коментар:Паралелі між Україною і Тайванем очевидні
У майбутньому Захід не може продовжувати й надалі себе послаблювати. Німеччина має масивно озброюватися - багато років. Якщо Греція, Росія чи Іран можуть витрачати близько чотирьох відсотків свого ВВП на оборону, то й Німеччина має бути на це здатна. Європа має поруч зі своєю конвенційною зброєю просувати насамперед своє ядерне озброєння. Тільки тоді її сприйматимуть серйозно в Москві, Пекіні та Вашингтоні.
Путін кинув виклик Заходу - як і багато господарів Кремля раніше. Сталін і Гітлер теж зневажали західний світ, особливо будучи союзниками з 1939-го до 1941 років. Тоді колишній Радянський Союз масштабно допомагав Гітлеру продуктами харчування та сировиною, підтримував гітлерівську війну проти Франції та Великобританії. У підсумку переміг начебто "дегенеративний Захід". Так само як він виграв і "холодну війну". Так само як він сьогодні завойовує серця багатьох молодих освічених людей, які мусять жити у країнах з авторитарними режимами.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.