"Чи хочуть росіяни війни?" - питалося у старій радянській пісні. Якщо вірити Путіну, не хочуть. Начебто.
Крим як фігура замовчування
На пресконференції після зустрічі з угорським прем'єром Віктором Орбаном російський президент повернувся до теми Криму. "У доктринальних документах самої України написано, що вони збираються повернути Крим, зокрема, військовим шляхом. Не те, що вони говорять на публіку, це в документах написано, - сказав Путін. - Уявімо, що Україна є членом НАТО, напханою зброєю, стоять сучасні ударні системи, як у Польщі та Румунії - і розпочинає операцію в Криму, я зараз не говорю навіть про Донбас. Уявімо, що Україна - країна НАТО і починає ці військові операції. Нам що, воювати з блоком НАТО? Про це хоч хтось щось подумав? Схоже, що ні".
Заява президента Росії підірвала соцмережі в Україні та РФ. Не дивно: у міжнародному контексті російське керівництво намагається, за можливості, не згадувати про Крим, щоб не почути у відповідь неприємне слово "анексія" і не вступати в очевидно програшні суперечки. У компанії друга Москви Орбана Путіну було відносно безпечно згадати захоплений 2014 року півострів. Але виникає питання - навіщо взагалі було про нього говорити?
З одного боку, це може виглядати як підготовка російської громадської думки до широкомасштабного вторгнення в Україну. Мовляв, якщо не вдаримо сьогодні, то завтра буде пізно, втратимо Крим. Хоча мені це здається дивним - надто вже гіпотетичний привід для справжньої війни.
Читайте також:Джонсон закликав Путіна долучити Україну до безпекових переговорів
З іншого боку, так міг прорватися назовні прихований страх втратити півострів. Можна скільки завгодно повторювати "Крим наш!", але від цього реальність не зміниться. Російським його офіційно визнали Куба, Нікарагуа, Сирія, невизнані Абхазія, Південна Осетія та Нагірний Карабах. Назвав Крим російським і Олександр Лукашенко - і обіцяв Путіну особисто приїхати на півострів. Тобто із визнанням анексії не густо.
"Кримська платформа" нервує Кремль
Порівняйте з 46-ма державами, які разом із Україною співзаснували "Кримську платформу". Серед них - усі країни "Великої сімки", Європейського Союзу та НАТО. Проєкт - дітище Володимира Зеленського - має стати постійним політичним інструментом тиску на Москву. На установчій конференції "Кримської платформи" було сформульовано головну мету проєкту - "мирне припинення тимчасової окупації" Російською Федерацією території Криму та "відновлення контролю України над цією територією у повній відповідності до міжнародного права".
Путін назвав створення "Кримської платформи" "провокацією". Будь-які спроби нагадати про анексію він сприймає як замах на його головну історичну спадщину. Те, що "Кримська платформа" - особиста ініціатива Зеленського, виглядає в очах Путіна як такий же виклик особисто йому, як і домашній арешт за звинуваченням у державній зраді його кума, головного проросійського політика України Віктора Медведчука. Заходи кораблів країн НАТО в кримські води, що почастішали, теж помітно нервують Кремль. Досить згадати минулорічний гнів Москви щодо інциденту з британським есмінцем Defender.
Кремль промацує Захід
Можлива ще одна інтерпретація путінських слів. Вона пов'язана з попередньою. Слова Путіна звучать як завуальована пропозиція Заходу почати обговорювати статус Криму - у формі якихось чергових "гарантій" - в обмін на так звану деескалацію, тобто на відведення російських військ від українських кордонів. Це мрія колективного Кремля зробити так, щоб хоч якось можна було говорити про те, що занепокоєність Москви безпекою "російського Криму" почута. Достатньо, якщо, наприклад, державний секретар США Ентоні Блінкен скаже Сергію Лаврову щось на кшталт "Поясніть мені, що змушує вас робити такі заяви по Криму?", як це уже відразу можна буде назвати улюбленим МЗСівським слівцем "зрушення" - в позиції Заходу щодо Криму.
Зрозуміло, Блінкен цього не скаже, а просто повторить звичайну формулу про "незаконну анексію". Однак ніхто не заважає Кремлю намагатися, тим більше, що дехто на Заході вважає, що Крим втрачено для України назавжди. Нещодавні вислови на цю тему командувача ВМС Німеччини адмірала Шенбаха (Kay-Achim Schönbach) - ще одне цьому підтвердження. Високопоставлений військовий змушений був подати у відставку. Але він сказав те, що деякі політики, особливо в Західній Європі, думають насправді.
Читайте також: Коментар: Кримські татари - як більмо на оці путінської влади
В умовах хоча й повільної і важкої, але таки такої, що формується, єдності США та їхніх європейських союзників перед кремлівськими загрозами Україні логічний вихід для Путіна - підтримувати напруженість і при цьому шукати нові прогалини в західній позиції. Раптом поталанить?
До того ж, треба тягнути час щонайменше до кінця лютого. Старший партнер Москви, голова КНР Сі Цзіньпін явно не хоче жодних міжнародних конфліктів, які відволікали б його від тріумфального проведення зимових Олімпійських ігор, що відкриваються 4 лютого в Пекіні.
Отже, висловлювання Путіна - підтвердження того, що і "Кримська платформа" Зеленського, і чорноморський похід есмінця Defender вплинули на російське керівництво: "Крим наш", але…
Автор: Костянтин Еггерт - російський журналіст, автор щотижневої колонки на DW та інтерв'ю-проєкту DW "ВТРЕНДde".
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.