В контексті правосуддя у суспільства зазвичай є два запити: на безпеку і на справедливість.
Запит на безпеку полягає у тому, що люди хочуть відчувати невідворотність покарання для тих, хто вчинив злочини проти національної безпеки чи вбивства. Або бодай знати, що стосовно підозрюваних у таких злочинах будуть належні слідство і суд, які й вирішать про покарання.
А запит на справедливість напряму залежить від рівня довіри громадськості до фукнкціонування такої системи та до судової влади.
Тиск громадського обурення
Власне, незадоволенням запитів на справедливість та безпеку і можна пояснити численні протестні акції, викликані оголошенням 23 лютого обвинувального вироку громадському активісту Сергію Стерненку. Його засудили до понад семи років ув'язнення за те, що у 2015 році він ніби викрав депутата однієї з селищних рад із застосуванням зброї.
Люди вийшли на вулиці, соціальні мережі вибухнули, а суддівська спільнота розцінила це як тиск на суди. І вона має в цьому рацію, бо це тиск громадського обурення.
Читайте також: Справа Стерненка - що треба знати про кримінальне переслідування активіста
При цьому лунають цілком розумні голоси адвокаток та адвокатів, котрі закликають до ретельного вивчення мотивування вироку, а лише потім - до виступів і звинувачень у бік суддів, прокуратури та слідства у замовному характері справи та упередженому розгляді.
Втім, у цих цілком раціональних юридичних заявах є кілька "але".
Перше. Люди ніколи не чекатимуть на повний текст рішення суду, якщо сам процес вони вважають політично обумовленим чи упередженим. А також якщо вони не вірять системі та генеральній прокурорці, котра зазначала, "що справа має політичну вагу". Людям достатньо почути "винен", і вони не питатимуть, чому ж і у чому винен, якщо вони не довіряють суддівству та тим, хто його чинить - у цьому контексті одеському судді з Донецька Віктору Попревичу.
Власне, від суспільства навряд чи розумно вимагати чинити за буквами кримінального процесуального кодексу, чекати на апеляції та касації, закликати до розуміння і поміркованості. Єдине розумне, що можна і треба робити швидко - надавати чесні, повні і зрозумілі пояснення. А це означає - вчасно і належно інформувати суспільство.
Герої і поганці
Друге. Ніхто особливо за цих умов не хоче розбиратися, у чому обвинувачувався Сергій Стерненко і чи достатньо належних доказів для того, щоб запроторити його за ґрати.
Натомість постать потерпілого викликає у багатьох людей огиду та неприйняття - учасник Антимайдану, колишній "тітушка", а згодом міський депутат з проросійськими поглядами.
Коли держава не карає таких "поганців", люди цілком виправдовують дії тих, хто руйнує монополію держави на насильство, бо поганець має відчувати, що він - поганець. Цьому навіть багато дитячих казок вчить.
Читайте також: Майже 50 випадків переслідування активістів в Україні за пів року
Відповідно до соціологічного дослідження "Що українці знають і думають про права людини: оцінка змін 2016-2020", фактично 15 відсотків опитаних вважає, що вдаватися до катувань ворогів під час збройного конфлікту є належною дією. І хтось має брати це на себе, тим більше, якщо держава зволікає карати таких "поганців".
Тобто якби на місці потерпілого була б не ця людина, а, наприклад, фронтовий хірург чи тато трьох дітей, ця історія могла б звучати інакше. Хоча критерій "герой" і "поганець" у даному контексті вочевидь залежатиме від того, до якого політичного табору належить людина, яка аналізує.
Коли гору беруть емоції
Третє. Ця справа не може сприйматися людьми як звичайна справа про злочин без політико-ідеологічного забарвлення через кілька підстав.
Коментарі блогерок та блогерів - навіть юридично обізнаного Андрія Портнова - зводяться до емоційно-образливих не лише на адресу обвинуваченого, котрого називають "бродячим одесским тунеядцем", але і на своїх політичних супротивників. Тобто ті, від кого очікують професійних оцінок, ними нехтують і виводять усе на рівень почуттів. А почуття мають властивість загострюватись.
Очевидним є і те, що частина людей не хоче розбиратися у справі, але бачить наступ "Малоросії Ватної" на "Україну Патріотичну". Бачить, бо цими ж картами постійно грають різні політичні сили, чинні політики, президенти. Зрештою, є люди, котрі ідеологічно сприймають праві погляди Стерненка, але не можуть пробачити йому, зокрема, голосування "не за Порошенка". І все це звучить в обурливих коментарях. І все це прив'язується до самої справи.
На сприйняття ситуації з вироком Стерненку впливає і відсутність в Україні політичної толерантності. Показовим є ще один результат дослідження "Що українці знають і думають про права людини: оцінка змін 2016-2020": майже 22 відсотки опитаних сказали, що "люди з певними політичними поглядами мають бути обмежені в правах". І майже 24 відсотки зауважили, що такі люди мають бути обмежені в правах "за певних обставин". Достатньо високий показник, щоб на цьому грати.
Читайте також: Андрій Курков: Прокурорська правда
На усьому цьому тлі опиняється ще й суддя Віктор Попревич, який головував у засіданні щодо Стерненка. Суддя - професія високого репутаційного ризику. І от саме Попревич, як написали ЗМІ, колись встановив на своєму подвір'ї бюсти Леніна та Сталіна. І можна було б припустити собі різні мотиви цієї його акції, але в даній історії присадибний "арт" міг бути сприйнятий виключно як ідеологічна складова. Як те, що впливало на персональне упереджене ставлення Попревича до підсудного - як до людини неприйнятної для судді ідеології.
Це спрацювало як чудова ілюстрація упередженого правосуддя і наступу на Україну незалежну і патріотичну.
Тож допоки представники та представниці влади у медійному та громадському полі використовуватимуть людину і справу у своїх політичних розкладах, люди не зможуть сприймати вирок Стерненку як наслідок кримінального злочину. Бо цей вирок ударив по їхньому політичному вибору і світоглядним цінностям.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.