Результат виборів президента Франції виявився напрочуд однозначним: майже 60 відсотків французів проголосували за переобрання Еммануеля Макрона. Але своїми голосами за Макрона французький електорат насамперед вказав його праворадикальній суперниці Марін Ле Пен, яка набрала трохи більш як 40 відсотків, на її місце. Утім, Ле Пен залишиться на політичній арені, а разом із нею її вимоги щодо виходу Франції з блоку НАТО та наміри урізати значення Європейського Союзу.
Читайте також: Вітання Макрону: на виборах у Франції "перемогла Європа"
У червні відбудуться вибори до французького парламенту. Тож якщо зважити на те, що у проведеному два тижні тому першому турі президентських виборів третину голосів було віддано за ультраправих, а за лівопопуліста Жан-Люка Меланшона проголосувало близько 20 відсотків виборців, стає зрозуміло, що французи прагнуть політичних змін. Надто довго столиця Париж, а разом із нею і столичний політичний клас, не мали популярності в країні. Однак тепер цей поширений у народі світоглядний розподіл на "тих там нагорі та нас тут" переріс у критику демократії як такої. А це - вкрай тривожний сигнал.
ЄС як захисна спільнота
Заснована Макроном партія "Республіка на марші", задумана свого часу задля об'єднання центристських сил, за останні п'ять років посилила дефіцит демократії. Іншим фактором, що лише загострив брак демократичних альтернатив, стало витіснення класичних політичних таборів лівих соціалістів, з одного боку, та консерваторів - з іншого. Макрону та його однопартійцям доведеться це змінити, якщо Франція не хоче скотитися до націоналістичних крайнощів.
І це багато в чому пов'язане з Європою загалом, особливо з найважливішим партнером Франції - Німеччиною. Європейський Союз часто сприймається у Франції як клуб для великих корпорацій, а не як захисна спільнота як на зовнішньому, так і внутрішньому рівні. Саме війна Росії проти України, що триває ось уже два місяці, показує, що багато хто мав слушність, обстоюючи саме таку оцінку ЄС. Бо війна росіян проти України - це водночас напад на вільну та демократичну Європу.
П'ять років тому Макрона було обрано з чіткою програмою європейської політики, розробленою молодим експертом Клеманом Боном, котрий нині обіймає пост держсекретаря з європейських справ у міністерстві закордонних справ Франції. Цей на той час 40-річний експерт розписав для Макрона, який був старшим за нього всього на чотири роки, по пунктах те, що потрібно втілити, а саме значно глибше інтегрувати ЄС і зробити його демократичнішим.
Але досі у Брюсселі немає навіть більшості під час ухвалення рішень щодо зовнішньої політики ЄС. Адже це абсурд, коли друг Путіна та неліберальний прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан може блокувати важливі рішення, вдаючись до права вето. Тобто саме тоді, коли Росія зі зброєю в руках вчиняє напад на демократію в Європі, платники податків Франції та Німеччини змушені й далі годувати найбільшого супротивника ЄС у себе під боком. Абсурднішої ситуації годі уявити. І чимало французів теж так вважають.
Тепер м'яч на полі Берліна
Тож результати виборів у Франції - це насамперед другий шанс для Європи. І перш за все для Німеччини. Макрон уже понад п'ять років проводить кампанію за посилення Європейського Союзу як силового блоку із сильним франко-німецьким елементом у світі між США та Китаєм. На жаль, колишня канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel) не стала слідувати цьому прикладу. Спадок Меркель у європейській політиці позначений катастрофічно мізерними результатами інтеграції у порівнянні з політичним спадком таких канцлерів ФРН як Гельмут Коль (Helmut Kohl) або Гельмут Шмідт (Helmut Schmidt). Вона не поділяла прагнення Макрона щодо глибшої інтеграції двох країн, обмежившись лише половинчастими кроками на кшталт оновлення Єлисейського договору у вигляді франко-німецької Аахенської угоди.
Читайте також: Коментар: Аахенська угода - німецько-французькі весняні почуття
Сьогоднішня урядова коаліція з соціал-демократів, Зелених та ВДП у Берліні в змозі виправити цю помилку. Зокрема, перемовники від партії "Союз90/Зелені" свого часу спритно вписали пункт про зміцнення ЄС у коаліційну угоду. Не так, як це робила СДПН у минулому, з розлогим багатослівним розділом про проєвропейські наміри, а з конкретними пропозиціями у багатьох різноманітних політичних галузях, за допомогою яких Європа має зробити великий крок уперед убік перетворення на Сполучені Штати Європи. Саме це зараз поставлено на карту. З вечора неділі м'яч лежить на половині поля Берліна.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.