Контраст був просто разючим, адже у свій 70-й день народження Володимир Путін спромігся лише сухо й без емоцій зачитати протокол підсумків зустрічі глав держав та урядів країн СНД, проведеній того ж дня. Це різко контрастувало з його виступом за тиждень до того, коли Путін у тодішній своїй патологічній, істеричній, сповненій ненависті промові практично прокричав про анексію чотирьох регіонів України.
Та ось на свій ювілей Путін несподівано визнав, що, мовляв, "ми маємо справу із трагедією в Україні". Звісно, не визнаючи, що ця трагедія - результат його жорстокої агресивної війни. Тож тепер виходить, що це вже не спеціальна операція, перебіг якої йде за планом. Виходить, що Кремль більше не в змозі заперечувати реальний стан справ щодо розвитку війни в Україні зі значними втратами в живій силі та техніці та ганебними поразками російських збройних сил. А держпропаганда РФ більше не в змозі ефективно протидіяти масивному потоку новин, фотографій і відеороликів у соцмережах та від самих російських воєнних кореспондентів і блогерів.
Опора влади Путіна слабшає
За тиждень, що проминув між агресивною промовою про анексію та монотонною протокольною презентацією, політична ситуація для Путіна кардинально змінилася. Адже воєнна катастрофа в Україні стає дедалі очевиднішою, а разом з нею підривається головна опора влади Путіна, бо він - у полоні власної манії величі - прагнув блискавичної анексії всієї України.
Уже з'явилися перші ознаки боротьби діадохів (війни діадохів - війни полководців і соратників Олександра Македонського після його смерті. - Ред.) за спадок Путіна. З відкритою критикою дій військового керівництва РФ виступив Рамзан Кадиров, який конче потрібен Путіну разом з його загонами безжальних чеченських бойовиків. Свою критику Кадиров адресував міністру оборони Шойгу та начальнику Генштабу Герасимову, які потрібні Путіну не менше за Кадирова. Але попри те, а можливо й саме завдяки цьому, Путін винагородив Кадирова генеральським званням. Тож тепер Путін має йти на поступки силовій опорі своєї влади, що ще донедавна було абсолютно немислимо.
Читайте також: Коментар: Нобелівська премія миру - потрійний ляпас Путіну
Наголошуючи на співпраці у рамках Співдружності незалежних держав (СНД), Путін водночас відчайдушно намагався спростувати думку, що Росія перебуває в міжнародній ізоляції. Однак всі ці заяви - такі самі потьомкінські села, бо напруженість та відцентрові сили всередині СНД надто сильні, щоб Путіну було під силу контролювати їх.
Дилема російського імперіалізму
Тож виходить, що Путін не впорався і з класичною дилемою російського імперіалізму, що підживлюється почуттям вищості за всі інші етнічні групи Євразії завдяки своїй культурі, багатству природних ресурсів, безкрайнім землям і велелюдності. Все це підштовхує претендувати на історично обґрунтоване право на постійну імперську колонізацію та експансію. Однак необхідних на утримання цієї імперії у довгостроковій перспективі ресурсів не було й немає. Саме з цієї причини припинила своє існування Російська імперія під час Першої світової війни, так само як і СРСР, що розвалився в 1991 році.
Читайте також: Коментар: Право народів на самовизначення - найсильніша зброя проти Путіна
Національні рухи ХІХ століття - у тому числі й український - призвели до падіння трьох імперій разом з їхньою поразкою у Першій світовій війні - Російської імперії, Османської імперії та імперії Габсбургів. Утім, СРСР, що проіснував до 1991 року, став своєрідним продовженням Російської імперії, лише цього разу влада в ній перейшла до рук комуністів після Жовтневої революції.
Недолугість застарілого мислення
Насправді російське вторгнення в Україну - це ідеологічний конфлікт ХІХ століття між імперією та національною державою Україна, що прагне незалежності. У цьому протистоянні імперія веде боротьбу військовими засобами 20-го століття - сумнозвісним російським вогняним валом, мета якого - розчавити шквалом вогню будь-якого супротивника завдяки багаторазовій перевазі в силах і засобах.
Однак, попри чисельну перевагу, ця імперія не має шансів у протистоянні проти молодої України з її добре продуманою тактикою ведення війни ХХІ століття та високотехнологічному збройному арсеналу зі США. Путін - виходець з КДБ, який живе й оперує категоріями імперського мислення СРСР минулого століття, зазнає поразки, бо так і не збагнув, наскільки кардинально за цей час змінилися військові технології та політичне мислення.
Епоха імперій давно минула. В черговий раз у своїй історії Росія на чолі з Путіним занадто відстала, щоб визнати та спільно формувати цю даність сучасності, намагаючись натомість повернутися в минуле за допомогою віджилих методів. Ця спроба приречена на провал, що ще раз підтвердили події цих тижнів.
Йорґ Гіммельрайх має докторський ступінь правника й працює професором у філії Вищої Паризької школи комерції (ESCP) у Берліні. Вперше він застеріг від дій Володимира Путіна ще у 2007 році у статті в журналі Internationale Politik, що видається Німецьким товариством з міжнародних відносин.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.