Вільнюс розчарував. На саміті у столиці Литви, який завершився у середу, 12 липня, Україна сподівалася домогтися від НАТО формального запрошення чи тимчасових рамок вступу до Альянсу. Це була б революція, безпрецедентна для НАТО та історична подія. У тому числі й тому, що йдеться про країну, яка вже другий рік відбиває напад Росії - ядерної держави. Україна відбиває його успішно багато в чому завдяки країнам НАТО. Бажання якнайшвидше стати членом Альянсу, щоб убезпечити себе від таких нападів у майбутньому, - головна та виправдана мета Києва.
Чи був шанс Україна піти у Вільнюсі далі саміту в Бухаресті 2008 року, на якому Київ уже отримав обіцянку прийняти його, але без конкретної дати? Якщо так, то мінімальний. Ключова країна Альянсу - США - заздалегідь дала зрозуміти, що час розпочати формалізацію відносин ще не настав. Президент Джо Байден відверто сказав про це в інтерв'ю CNN. З його аргументами можна сперечатися, але так вважають не лише у Вашингтоні.
НАТО хоче уникнути війни з Росією
Справа не лише в єдності Альянсу, якого немає щодо головного для України питання членства. Головна причина - побоювання бути втягнутими у війну з Росією. Достатньо згадати, який шок викликав інцидент у листопаді 2022 року, коли в Польщі на кордоні з Україною впала ракета і загинули люди. Україна звинуватила Москву, у столицях НАТО кілька годин витирали піт з чола і думали, чи це не приведе до Третьої світової. Виявилося, що це була ракета української ППО, яка відбивала російську. Видихнули.
Країни НАТО допомагають Україні зброєю, але роблять це з постійним оглядом на Росію, яка періодично погрожує своїми ядерними ракетами. Цей шантаж нехай і почасти, але працює. У цьому контексті варто розглядати опубліковані вже після саміту НАТО заяви глави МЗС РФ Сергія Лаврова про те, що Москва, мовляв, сприйматиме постачання Україні винищувачів F-16 "як загрозу з боку Заходу в ядерній сфері". Росія побоюється появи у Києва таких літаків і хоче зупинити або сповільнити поки що навіть не обіцяні поставки. Захід у жодному разі не повинен піддаватися на цей черговий шантаж.
Україні варто згадати слова Булгакова
У Києві чудово знають про побоювання та відмінності між східно- та більш стриманими західноєвропейськими членами Альянсу, які пов'язані, у тому числі, зі страхами чималої частини виборців. На тлі кривавої війни президент України Володимир Зеленський спробував натиснути на провідні країни НАТО, піднявши своїми заявами планку очікувань дуже високо. Його підтримували лідери інших країн та багато експертів, але виявилося, що це так не працює.
Коли закінчиться війна і Україна в ній переможе, а в цьому немає сумнівів, ситуація дзеркально зміниться. НАТО буде прагнути того, щоб Україна з її однією з найсильніших армій у Європі та безцінним досвідом стала членом Альянсу. Можливо, Україні варто згадати пораду уродженця Києва Михайла Булгакова з роману "Майстер та Маргарита": "Ніколи й нічого не просіть!". І там само: "Самі запропонують і самі все дадуть!".
Це не означає, що Україні потрібно пасивно чекати на запрошення до НАТО. Продовжувати стукати у двері - правильно. Але, можливо, після Вільнюса варто робити це спокійніше, з упевненістю у своїй правоті - та силі.
Вільнюс не став проривом, і комусь буде соромно за втрачений шанс прискорити вступ України до НАТО після війни. Але зараз головне - довгострокове постачання зброї. Це Зеленському пообіцяли - у цьому успіх Вільнюса. Саме від цього залежить, коли перший саміт Альянсу пройде у Києві. Історія України в НАТО вже пишеться.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою редакції та Deutsche Welle загалом.