Навчити "правильно любити Батьківщину" неможливо, це програшний підхід - і загалом звучить як невдала методична заготовка для уроків патріотичного виховання. Бо немає правильної або ж неправильної любові, а кожна та кожен вирішує це для себе - будь то "проста домогосподарка" або ж президент. Тут навіть не йдеться про "червоні лінії", все будується виключно на внутрішньому змісті людини, цінностях, зчитуванні та розумінні символів.
Читайте також: Зеленський у 29-у річницю Незалежності: 29 днів немає бойових втрат
Кіч на Софійській площі
Якщо минулорічна офіційна церемонія відзначення Дня незалежності була пафосна і гламурна, перевага надавалася телевізійній картинці, то цього року бал правив кіч. Власне, кіч є улюбленим народним жанром, ледь не кожна міжміська маршрутка є прекрасним зразком - візуальним, сценічним, мовним, музичним - того, що відбувалося 24 серпня на Софійській площі у Києві.
Але питання навіть не в тому, чи погоджуємося ми з тим, що наша країна виглядає як маршрутка, бо ж подекуди - виглядає, і нам потрібно їхати - отже, ми їдемо. Важливішим питанням є те, чи саме такий образ є змістовним, візійним образом майбутнього, якого ми прагнемо? І чи не варто прагнути змін?
Очевидно, нічого страшного немає в тому, що комусь подобаються "шльопки" і зайчики Вєрки Сердючки, а хтось надає перевагу патріотичним пісням та ході ветеранських рухів. Але коли все це переходить у публічну площину, складається цікава картина. Картина, де одним небайдуже і болить, а іншим із різних причин ніби все одно. Бо таке враження, що неважливо, куди людей запросили - на похорон чи на весілля, вони так чи інакше прийшли випити і погоцати.
Читайте також: Президент Німеччини привітав Україну з Днем незалежності
Де проходить розподіл?
Лінії розподілу унаочнені. Попри постійні спроби миролюбної й об'єднувальної риторики президента, щоразу ми бачимо дві різні реальності України. І в цьому немає нічого об'єднувального. Це навіть не питання політичного вибору - хто за кого голосував, це питання відчуття змістовності країни, розуміння ціни і цінності незалежності.
Об'єднувальна риторика Зеленського трохи нагадує риторику "міжкрапельного" Леоніда Кравчука, який на питання активістів у 1990-х роки про те, скільки ще різні інституції продовжуватимуть носити комуністичні імена, відповідав, мовляв, а побудуйте поряд щось, назване патріотичним іменем, і хай воно так поки постоїть.
Не "постоїть" воно так, поки є наживо окуповані території, поки є країна-агресорка, поки президент України, подобається йому це чи ні, є головнокомандувачем незалежної європейської держави, яку щодня позбавляють територіальної цілісності.
Читайте також: Сергій Жадан: Святкове
Цікаво, що президент намагається апелювати до людини, яка є "творцем", а не "телеглядачем". Утім, робить він це абсолютно в телевізійному форматі. І продовжує нести образу - як на попередників, так і на тих, хто попередників підтримав на президентських і парламентських виборах, що дисонує з темою миролюбності.
Зеленський на політичній сцені
Коли опиняєшся на політичній сцені - на відміну від сцени естрадної, телевізійної чи театральної, на дійства яких люди купляють квитки, бо є прихильниками таланту та жанру, - глядацькою аудиторію є усі громадяни країни, а квитком є податок. Тому треба бути готовим до різних оцінок, питань або вражень і відповідати за свої слова та вчинки чи хоча би поміркувати про це.
Святкування Дня незалежності дуже нагадало хрестоматійну сцену іменин Секлети у кінострічці "За двома зайцями", де Свирид Петрович Голохвастов повертається на камеру і каже: "Люблю безобразію!"
Президент може любити будь-яку "безобразію", але доречніше, щоб це відбувалося у приватному форматі, а не стосувалося офіційного святкування Дня незалежності країни.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.