Щойно більшість американських військ було виведено, все відбулося дуже швидко. Протягом кількох днів "Талібан" захоплював одну провінцію за одною. Наче доміно, пали також і столиці провінцій. Тисячі афганок та афганців вдалися до втечі в надії знайти надійний прихисток у столиці Кабулі. Даремно - Кабул тепер також в руках "Талібану".
На Заході почасти з подивом, почасти скуто спостерігають за тим, як за лічені дні Ісламська Республіка Афганістан перетворюється на ісламський емірат. Одне за одним я отримую повідомлення і дзвінки співчуття від знайомих та колег. Колега з арабської редакції DW каже, що сам не знає, чому, але те, що відбувається, не дає йому спокою.
Велика брехня місії в Афганістані
Причина, чому багато хто шокований, полягає в тому, що вони поступово усвідомлюють, що їхні уряди 20 років тому увійшли до Афганістану не для того, аби боротися за права людини, а виключно через політичні інтереси.
Відтоді як політичні інтереси змінилися, відтоді як витрати стали переважати користь, вони захотіли йти геть - якомога скоріше. Усе це було великою брехнею. Права людини? Права жінок? Демократія? Із цим афганці мають розбиратися тепер самі, сказав нещодавно президент США Джо Байден. Мовляв, він не передаватиме військову місію, якою керували чотири поспіль американські президенти, п'ятому.
Виступ за права людини
Що він замовчує, так це те, що США в жовтні 2001 увійшли до Афганістану не лише для того, аби побороти "Талібан" і "Аль-Каїду". Вони обіцяли афганському народу, що демократизуватимуть країну. Одним із головних аргументів окупації був захист афганських жінок. Зараз, коли минуло майже 20 років, стає зрозуміло, що тут ніколи не йшлося про жінок чи демократію. Все це була лише порожня риторика.
Тих самих жінок, яких заспокоювали, коли вони начебто надто рішуче боролися за свої права, і яким обіцяли, що демократія та верховенство права зрештою завжди переможуть, зараз кинули у темряву двадцятирічної давнини. Їх зрадили та продали. Багато борчинь за права жінок бояться за своє життя.
Таке ж саме лицемірство можна спостерігати і в політиці ЄС та Німеччини щодо біженців. Уже багато років як афганки та афганці тікають зі своєї рідної країни. Ніхто не залишає свою батьківщину неоглядно. Вони тікають, адже ситуація в Афганістані ставала дедалі більш небезпечною.
Біженців повинні прийняти
Усе це ігнорували. Афганістан визнали "безпечною" країною. Багатьох біженців депортували, інших лише терпіли, не надаючи їм офіційного притулку. Тисячі афганців живуть у негідних для людей умовах у Греції, в Туреччині чи на Балканах. Європейські політики відмовлялися визнавати, що безпекова ситуація в Афганістані безнадійна, а військову інтервенцію провалено.
Зараз, коли вже пізно, вони роблять вигляд, що шоковані, - політики, ЗМІ, люди з вищою освітою. При цьому на таких країнах як Німеччина лежить відповідальність. Замість того, щоби роками підтримувати польових командирів та корумпованих політиків, вони повинні були серйозно зайнятися афганським народом та його культурою. Їм варто було прислухатися до жінок, замість того, щоби їх заспокоювати. Замість посилення армії, треба було разом із людьми створити для країни перспективу.
І що тепер? Західні країни повинні надати афганським біженцям притулок - настільки швидко і з настільки малою бюрократією, наскільки це можливо. Їм варто нарешті прийняти в себе тих, хто вже давно чекає на рішення за своєю заявкою на притулок у країнах ЄС почасти в жалюгідних умовах. Те ж саме стосується тих, хто ще прийде найближчими роками й місяцями зі зруйнованої країни, яку Захід залишив напризволяще. Це найменше, що Європа може зробити для людей в Афганістані.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.