Катерина Бабкіна: Вимушена зустріч із собою
22 квітня 2020 р.Мені здається, зміна звичного укладу життя не може відбутися безболісно. Навіть зміна з однозначно гіршого на однозначно краще тягне за собою хвороби росту, різні невідповідності досвідів, потреб, очікувань - та дійсносні. То що вже казати про те, коли майже весь світ змушений був відмовитися від звичного, простішого і часто приємнішого способу життя, в якому були прогулянки, подорожі, зустрічі з людьми, музеї, ресторани, концерти, психотерапевтичні групи, школи і дитячі садки і, зрештою, командна робота (а для когось - просто робота) на користь сидіння вдома віч-на-віч із собою та найближчими людьми, а також з необхідністю їсти тричі на день і опановувати дистанційне навчання, мистецтво нарад в zoom-і та полювання на слоти доставки від супермаркетів. Власне, сказати нічого, окрім того, як це складно. Це катастрофічно складно.
Але навіть попри те, що не кожен бізнес витримає такий локдаун і не кожна сім'я - таку вимушену близькість, не кожні нерви - органзацію онлайн-уроків і не кожна свідомість - відсутність буденних радостей і дрібниць, на які ми звикли спиратися, - уже через місяць такого життя по-новому можна з вдячністю зрозуміти, що саме в ньому хорошого. Ну, крім мінімізації можливості потенційного інфікування.
В таких умовах ми вимушені зустрітися із собою. Багато хто жартує про те, що на каратнині познайомилися з чоловіками чи дружинами або з дітьми і що вони "нічьо так", але мені здається, важливіше звернути увагу на те, що ми всі вимушені тепер познайомитися з собою. І теж, до речі, по можливості дійти висновку, що ми "нічьо так".
Читайте також: Як в Україні планують пом'якшувати карантин
Між нами і нами майже нічого тепер не стоїть. У нас є безцінна змога зважати на себе - не колись пізніше, не мимохідь, не через призму сприйняття чи очікувань інших, а безпосередньо, одразу і з необхідною кількістю рефлексій - бо якщо щось вчасно не зрозуміти, не прорефлексувати і не вжити необхідних заходів, то може виявитися дуже складно: тікати нема куди.
Так, до зустрічей із собою здебільшого завжди приходимо через кризу. От і тепер: вимушена ізоляція взяла нас за ручку і привела та поставила face to face з нашими справжніми відчуттями та почуттями, бажаннями та можливостями. Це так само катастрофічно складно, як і будь-які інші масштабні зміни в житті, але дуже корисно.
Тепер, коли різко змінилися правила звичних соціальних взаємодій, у нас нема причин обманювати себе стосовно того, хто нам насправді потрібен, а хто давно дратує і випиває всі сили. З ким спілкування невимушено перейшло в нові формати, а з ким уже тижнями нема чим поділитися. Хто милий і приємний при зустрічі в спільній компанії, але по-дрібному клює, знецінює і робить неприємно на відстані, бо за це не буде реакції, дрібниці же. Хто постійно підставляє, обманює, зневажає і списує це на високий темп життя. З ким немає спільних цінностей, розумінь, цілей. З ким, зрештою, весело і тепло в ізоляції посеред тотальної невідомості, а з ким важко витримати ще один день поруч.
Ні, в нас не з'явилося додаткового ресурсу на те, щоби все це розв'язати, розплутати, вирішити. Але ми опинилися в обставинах, де не можемо цього не побачити й не визнати. Всі дрібниці, які робили нас нещасливими і які ми вміло заїдали класними булочками, гарними фільмами, імпульсивними покупками, подорожами, вечорами в компанії друзів, кар'єрними успіхами, фізичними навантаженнями, вечірками - від них тепер немає за що сховатися. І ніби, з одного боку, ми про це не просили, а з іншого - можливо, без таких умов з більшістю речей, які на щодень роблять нас по-трошку нещасними, ми не знайшли б сили розібратися. Чи вартує це матеріальних та інших втрат, які понесе й світова економіка, і звичний світопорядок, і кожен із нас? Що ж, як на мене, нема такої ціни, яку не варто заплатити за те, щоби навчитися бути трошки більше щасливими.
Так, багато хто й так не ховався від себе і подорожував, їв тістечка, навчався і працював в чистому ресурсі, - складно, що комфортні умови змінилися. Складно, що багато що з того, до чого ми звикли, більше не є доступним. До цього треба звикати і підлаштовуватися під це. Класно однак, що заразом доведеться нарешті ще більше звикнути до себе і краще підлаштуватися під те, скільки саме спорту, їжі, спілкування, обіймів, людей, зустрічей, речей, покупок, подій нам справді потрібно, по-чесному.
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.