Історія єврейських пам'яток Ерфурта - нового об'єкта ЮНЕСКО

Комітет Світової спадщини ЮНЕСКО надав Середньовічним єврейським пам'ятникам німецького Ерфурта статус об'єкта Світової спадщини. Рішення було ухвалено на Розширеній 45-й сесії комітету, що проходила у столиці Саудівської Аравії Ер-Ріяді. Єврейські пам'ятники Ерфурта стали 52 об'єктом Всесвітньої спадщини в Німеччині.

"Це робить ще один важливий внесок у те, щоб зробити видимим спільне коріння юдеїв і християн у Німеччині та Європі, а також зберегти його для майбутнього", - прокоментувала рішення комітету посолка Німеччини при ЮНЕСКО Керстін Пюршель (Kerstin Pürschel).

У 2021 році статус Світової спадщини за окремою заявкою вже отримали пам'ятники єврейської історії в німецьких містах Шпаєр, Вормс та Майнц - так званий "Єрусалим на Рейні".

Читайте також: ЮНЕСКО оголосила пам'ятки Києва та Львова "під загрозою" через війну

Заявка з Ерфурта

Документи на присвоєння статусу об'єкта Світової спадщини Середньовічним єврейським пам'ятникам Ерфурта (Das jüdisch-mittelalterliche Erbe in Erfurt) були офіційно передані ЮНЕСКО в Парижі в 2021 році після багаторічного процесу підготовки спеціального досьє, необхідних експертиз і проєктів.

На території Ерфурта знаходиться кілька об'єктів, пов'язаних з історією тутешньої єврейської громади в середньовіччі: Стара синагога (Die Alte Synagoge Erfurt), ритуальна купальня - Ерфуртська міква (Die Erfurter Mikwe) і так званий Кам'яний будинок (Das Steinerne Haus).

Середньовічна синагога

Особливе місце серед них займає історична синагога - найстаріша і найкраще збережена середньовічна будівля синагоги в Європі. Якщо використовувати офіційне формулювання, йдеться про найстарішу таку будівлю, що збереглася аж до даху. Найстаріші частини датуються 1094 роком. У період розвитку та процвітання тутешньої громади храм двічі розширювався та перебудовувався - приблизно в 1270 та 1300 роках.

Про те, що спочатку цей будинок був зведений як синагога, в Ерфурті фактично забули, тому колишній єврейський храм не був зруйнований за часів націонал-соціалізму.

Кам'яна будівля була профанована ще в середині XIV століття. Цьому передував погром 21 березня 1349 року - один із численних єврейських погромів у Європі під час катастрофічної епідемії чуми. Після вигнання євреїв з Ерфурта та припинення існування першої тутешньої громади будівля спочатку перейшла у власність міста і незабаром була продана одному з купців. Потім зазнала перепланування для використання у якості складу і близько п'яти століть не переживала жодних змін.

Під час цих робіт під будівлею було викопано та обладнано підвал, усередині звели два перекриття з дерев'яних балок і дощок. Також переробці піддали конструкцію даху, щоб використовувати горище для зберігання товарів. Частину фасаду з боку вулиці було розібрано - встановлено ворота для проїзду запряжених кіньми возів.

Наприкінці ХІХ століття в будівлі розташували ресторан, який працював до 1990 року. На другому поверсі було обладнано танцювальну залу, на першому розміщувалася кухня та приміщення зі столами. Також на першому поверсі та у підвалі було встановлено кегельбани.

Жодних очевидних ознак того, що будівлю спочатку було зведено як синагогу, тут не залишилося…

Про історію цього місця у столиці Тюрингії згадали лише на початку 1990-х років завдяки дослідженням істориків. У цей час після возз'єднання Німеччини унікальна архітектурна пам'ятка перебувала в аварійному стані. 1998 року місто викупило синагогу у колишнього власника. Потім було розпочато тривалий і копіткий процес ремонту та реконструкції, метою якого було повернення будівлі історичного вигляду зовні - наскільки це було можливо.

Від спроб відтворити храмовий простір усередині в Ерфурті вирішили відмовитися, зробивши вибір на користь збереження автентичності цього місця та демонстрації різних періодів історії будівлі. Після завершення робіт у 2009 році тут було відкрито музей, присвячений історії єврейського життя в Ерфурті.

У 1354 - вже через кілька років після погрому - євреї стали повертатися в це місто. Друга громада існувала тут до середини 1450-х років, коли євреї були змушені знову залишити Ерфурт, цього разу - під тиском міської ради.

Нині у музеї виставлено, зокрема, унікальні експонати зі скарбу 1349 року - "Ерфуртського скарбу", захованого незадовго до погрому. Скарб був виявлений у 1998 році у стіні будинку у колишньому єврейському кварталі. Усього було знайдено понад три тисячі срібних монет, різні зливки срібла, кілька сотень прикрас із золота та інших ювелірних виробів готичної доби - зокрема, золоту весільну обручку у вигляді замка.

Також у музеї виставлено копії стародавніх рукописів XII-XIV століть, оригінали яких зберігаються у Берліні. Найвідомішим із цих документів є Ерфуртська тосефта - найстаріша з трьох таких збірок, що дійшли до наших днів, складених юдейськими законоучителями.

Ерфуртська міква

У 2007 році в Ерфурті недалеко від Старої синагоги біля Мосту крамарів під час археологічних розкопок було виявлено єврейську ритуальну купальню - мікву. Після завершення розкопок та необхідних будівельних робіт у 2011 році Ерфуртську мікву зробили доступною для відвідування.

Перша згадка цієї мікви датована 1248 роком. В історичних документах містяться дані про те, що єврейська громада платила гроші за оренду земельної ділянки спочатку - єпископу, потім - місту. У Німеччині залишки таких середньовічних мікв збереглися ще лише у Вормсі, Шпаєрі та Кельні.

Частини Ерфуртської мікви, що дійшли до наших днів, автентично демонструють різні будівельні фази - XII, XIII і XIV століть. На основі розмірів і високої будівельної якості вчені відносять цей пам'ятник до так званих монументальних мікв - на відміну від невеликих приватних мікв, що розташовувалися в підвалах житлових будинків.

Під час погрому 1349 року міква зазнала значних ушкоджень, але пізніше була відремонтована і використовувалася для ритуалів очищення членами другої єврейської громади. Після 1454 басейн був засипаний. Приміщення, що розташовувалося над ним, аж до XX століття слугувало льохом.

Сама міква мала незвичайну конструкцію. Щоб створити басейн, у якому збиралися ґрунтові води, тут на березі річки достатньо було обладнати неглибоке підземне приміщення. Інші монументальні мікви з часів Середньовіччя, що дійшли до наших днів у Німеччині, мають форму шахтних колодязів різної глибини.

Ця ритуальна купальня мала дуже важливе значення для життя середньовічних єврейських громад в Ерфурті. Вона використовувалася жінками та чоловіками для проведення церемоній омивання перед відвідуванням синагоги, передбачених релігійними правилами - зокрема, після пологів, місячних, контакту з мертвими або хворими. Також у живу воду мікви перед першим використанням слід було занурювати скляний та металевий посуд, виготовлений неєвреями.

Кам'яний будинок

Третім об'єктом у заявці на надання статусу пам'ятника ЮНЕСКО був житловий та торговий будинок у Старому місті, що належав єврейським власникам. Будівля розташована серед щільної середньовічної забудови. Перші дані про євреїв, які володіли цією домівкою, датовані 1293 роком.

Історики архітектури вважають цей Кам'яний будинок унікальною пам'яткою будівництва свого часу. Найстарішою частиною є кам'яна арка над входом XII століття, що належить до романського періоду.

Згідно з експертизою, дерев'яні перекриття та стелі будівлі виготовлені з дерев, зрубаних у 1247 році.

На цих елементах збереглися сліди середньовічного забарвлення. Йдеться в цьому випадку, як зазначено в документах для ЮНЕСКО, про найстаріший приклад розфарбованої дерев'яної стелі в такій будівлі на північ від Альп.

Починаючи з XV століття будівля не зазнавала значних змін, оскільки протягом століть використовувалася як склад. У комплексі середньовічних будинків, частиною якого є Кам'яний будинок, зараз знаходяться офіси різних підрозділів міської адміністрації та туристичного відомства.

Розписи на стелі в залі на другому поверсі були знайдені під час реконструкції будівель на початку 1990-х років, після чого цю частину в історичній забудові вирішили не модернізувати і провести належну консервацію цієї історичної пам'ятки.