"Хлопці грають у футбол, дівчата пасивно спостерігають"

Молода киянка Анна Степанова захоплюється футболом із 4 років, відколи вперше потрапила на стадіон. Вболівальницею Анна стала дуже давно, причому намагається не пропускати матчі улюблених команд.

"Коли мені було 9 років,- згадує дівчина,- мій дядя подарував мені футбольного м’яча, тоді ж він і навчив мене основним правилам та прийомам. Професійно ніколи не займалася, хоча, якби мала б інформацію про жіночі секції з футболу, обов’язково попросила б мене туди відвести. Грала з хлопцями на уроках фізкультури, іноді збиралися пограти після школи, але, коли виросли, хлопці почали соромитися і перестали запрошувати",- ділиться Степанова.
Нині вона вже півтора роки відвідує секцію з жіночого футболу в Києво-Могилянській академії. Гра її приваблює швидкістю, командною грою, необхідністю думати наперед і знати не лише свої власні дії, а також передбачати дії партнерок та вгадувати тактику суперниць.

Здивування чужих

Як люди реагують, коли дізнаються, що дівчина грає в футбол? "Зазвичай дивуються, іноді посміхаються, часто перепитують щось типу "Правда?!",- розповідає Анна. - Зустрічаються й такі, які стверджують, що дівчата не повинні грати у футбол, хоча частими є й випадки "позитивного" здивування, яке підкріплюється цікавими питаннями типу: і як воно? Як давно займаєшся? Чи цікаво? Де граєш? Чи є чемпіонати?"

Для когось зі знайомих Анни жінка, яка грає у футбол, є нонсенсом, хтось щиро підтримує її вибір і закликає продовжувати, хтось одразу починає думати, а чи не спробувати і їй, хлопці найчастіше запрошують якось зіграти у вільний час.
Спорт історично був ареною демонстрації "справжньої мужності" - витривалості, сили духу, змагальності тощо, а оскільки традиційно вважається, що жінкам повинні бути притаманні інші якості, то їх доступ у спорт через це значно ускладнюється. Таку думку в інтерв’ю Deutsche Welle висловила кандидат соціологічних наук Тетяна Бурейчак.
За її словами, гендерна сегрегація у спорті існувала завжди. "Навіть якщо жінки й опановують певний вид спорту, він продовжує залишатися менш соціально та фінансово престижним порівняно з чоловічим еквівалентом того ж самого виду спорту. Футбол – один з прикладів",- заявляє соціолог.

Чоловіча «парафія»

Інший соціолог Тамара Марценюк погоджується, що футбол є найпопулярнішим у світі командним видом спорту, який допомагає чоловікам стверджувати їхню "традиційну чоловічність". У патріархальних суспільствах, в тому числі в Україні, футбол – це символічне поле битви, де не місце жінкам, які вважаються слабшими від чоловіків, каже соціолог.
Марценюк пояснює, що традиційно футбол – це прояв "культу тіла" та агресивної поведінки, орієнтація на успіх, фізична активність, націленість і результативність, емоційна напруга, змагання тощо – усе, що очікується від "справжніх" чоловіків. "Тому очевидно, що в цій сфері жінки реалізовуються значно рідше, ніж чоловіки, адже футбол – це територія чоловіків, чоловічі правила і норми поведінки",- каже експерт з гендерних питань Марценюк.
Бурейчак зауважує, якщо говорити про виховання в дитячому віці, можна легко помітити, що дівчат загалом не заохочують до активних, рухливих та мобільних занять й видів спорту. Вибір іграшок для дівчат та орієнтація їх на майбутнє материнство та домогосподарство, як головні сфери жіночої самореалізації, – яскраве тому підтвердження, зауважує соціолог зі Львова.

"Уроки фізкультури в школі, де б дівчата могли займатися футболом (як це типово заохочується в ситуації хлопчиків) також зазвичай цьому не сприяють. Типова картина уроку фізкультури на шкільному подвір’ї: хлопці грають у футбол, дівчата пасивно спостерігають за грою зі сторони",- нарікає Бурейчак. І додає, що грати в футбол жінкам в дорослому віці, як це практикують чоловіки, наприклад, турніри між офісними командами, журналістами, політиками тощо – взагалі в Україні вважається соціально неадекватним.

Стереотипи і фобії

Соціолог Бурейчак підтверджує, що жіночий футбол в Україні оповитий численними гендерними стереотипами та фобіями. Якщо футбол для чоловіків – це спосіб довести та підкреслити власну мужність, то стосовно жінок – це поставити під питання власну жіночність.

Традиційно вважається, що краса жіночого тіла – це його тендітність, та навіть слабкість. З огляду на це, зауважує експерт, атлетична статура, накачані м’язи, міцне тіло, які набуваються внаслідок систематичних занять спортом (наприклад, професійним футболом) відповідно до традиційних уявлень начебто не додають привабливості жіночому тілу.

Як каже Тетяна Бурейчак, поведінка та якості, яких вимагає професійний футбол як один з досить жорстких контактних видів спорту, наприклад – сила духу, витривалість, агресивність – також не ті якості, які традиційно заохочуються в жінок.
Також, продовжує експерт, значною проблемою в слабкій розвинутості жіночого футболу в Україні є відсутність його фінансування – як з боку держави, так і приватної підтримки, як це часто є у випадку професійних чоловічих футбольних клубів. Хоча й тут навряд чи обходиться без гендерних стереотипів, бо вважається, що жіночий футбол є менш видовищний та загалом другорядний порівняно з чоловічим.

Брак піару

Футболістка-аматор Степанова додає, що жіночий футбол не транслюється на телебаченні, немає онлайн-трансляцій в Інтернеті (максимум – це паралельний до матчу текстовий коментар УЄФА під час відбору до жіночого чемпіонату світу), "жіночі команди не піарять так, як чоловічі".

Змінити це, на думку Анни Степанової, можна, наприклад, за допомогою соціальної реклами ( як-от в Білорусі, коли на бігбордах у місті закликали дівчат записуватися на тренування з футболу ), за допомогою репортажів у новинах, посвячених жіночому футболу. "Також варто популяризувати цей вид спорту серед дівчат віком від 7-8 років і старше. Крім того, необхідно викорінювати стереотипи стосовно того, що футбол – то лише для чоловіків, заохочувати дівчат на уроках фізкультури також грати у футбол на рівні з хлопцями",- радить футболістка.

Автор: Ольга Веснянка
Редактор: Захар Бутирський