Примусове вивезення дітей до РФ має бути в центрі уваги

Згідно з даними ООН, через війну з України до ЄС виїхало понад шість мільйонів біженців, більшість з яких становлять жінки та діти. За обставин, коли в Україні триває війна, а система ЄС не має можливості простежити шлях кожного біженця особисто, зростають ризики зникнення людей безвісти. Особливо вразливою категорією у цьому випадку стають неповнолітні діти без супроводу дорослих. Про цю проблему, а також про примусове вивезення українських дітей до Росії DW поговорила з Луїз Боно, старшою радницею з питань політики та адвокації міжнародної федерації Missing Children Europe.

Deutsche Welle: Пані Боно, чи надходили до Missing Children Europe звернення з проханням допомогти розшукати українських дітей, які зникли безвісти на території ЄС?

Луїз Боно: Missing Children Europe займається пошуком дітей незалежно від їхньої національності чи країни походження вже понад двадцять років. Коли нам траплялися справи дітей з України, ми за них бралися. Але починаючи від 24 лютого, ми стали набагато тісніше співпрацювати з членом нашої федерації з України громадською організацією "Магнолія".

Якщо говорити про статистику тих справ, які вела Missing Children Europe, тобто про випадки зникнення українських дітей після перетину кордону з ЄС у  період з 24 лютого по 6 липня, то таких справ було 20, і вони стосувалися загалом 23 дітей. У більш ніж половині справ йшлося про вивезення дитини одним з батьків, який скориставшись ситуацією, спричиненою війною, вивіз дитину до іншої країни без згоди іншого. Missing Children Europe взяла активну участь у вирішенні справ, у яких йшлося про двох дітей, котрі втратили зв'язок з батьками, виїхавши в ЄС, і трьох неповнолітніх, які виїхали з України без згоди батьків. Цих дітей знайшли у Румунії, Португалії, Німеччині, Франції та Польщі. 

Чи можна говорити про те, що війна в Україні, зокрема великий потік українських біженців до ЄС, збільшує ризики зникнення дітей?

Як я щойно сказала, за п'ять місяців війни таких випадків зафіксовано 20. Якщо ми порівняємо цю кількість зі статистикою щодо українських дітей, які зникли після перетину кордону з ЄС за 2020 рік, то ми побачимо, що за один рік їх було два. На мою думку, це є свідчення того, що існує істотне збільшення таких випадків. Окрім цього, реальність полягає у тому, що точної кількості дітей, які зникли по дорозі до ЄС, ми не знаємо. 

Це звучить доволі зловісно. Чому так?

Річ у тім, що про випадки зникнення дитини треба повідомити поліцію, щоб вона могла почати розслідування. Це повинен зробити той, хто знає, що дитина зникла. А цього може не статися, наприклад, у тих випадках, коли неповнолітні діти їдуть до ЄС самі. Дуже добре те, що ЄС швидко запровадив статус тимчасового захисту для українських біженців, які в’їжджають на його територію. Це дає їм усім доступ до прав у ЄС. Але між моментом перетину кордону ЄС, наприклад, у Польщі чи Румунії  і моментом реєстрації десь в Іспанії пролягає доволі довга дорога, під час якої може статися будь-що. 

На жаль, поки що європейська система не дозволяє нам знати, чи всі діти, які перетинають кордон з ЄС, у безпеці. Ми не знаємо, чи дитину, яка перетнула кордон, було зареєстровано для тимчасового захисту. Чи, у випадку дітей без супроводу, вони були зареєстровані в національній системі захисту дітей. І це велика біла пляма. Ми не можемо захистити дітей, яких ми не бачимо. У Missing Children Europe ми можемо говорити лише про ті випадки, які потрапляють до нас, коли члени родини або ті, хто піклується про дитину, повідомлять про її зникнення в поліцію або зателефонують на гарячу лінію 116 000.

Жінки з дітьми, опинившись за кордоном, ризикують потрапити в пастку торговців людьми і навіть бути розлученими зі своїми дітьми. Про що їм варто пам’ятати?

Часто рішення виїхати приймається в останню хвилину, у людини немає достатньо часу, щоб спланувати від’їзд, отримати інформацію про місце, куди вони мають потрапити й про те, як потрапити туди безпечно. За цих обставин людина опиняється під загрозою експлуатації та торгівлі людьми. Ми закликаємо біженців вивчити ознаки торгівлі людьми. Якщо  хтось пропонує вам роботу і зарплата видається занадто хорошою, це є вірною ознакою того, що з цією пропозицією щось не гаразд. Ми також радимо не подорожувати самому, а ліпше у групі з людьми, яких ви знаєте.  Щоб дізнатися про ознаки торгівлі людьми більше, треба звернутися до сайту ОБСЄ.

Більшість людей мають хороші наміри - волонтери, правозахисники, члени громадських організацій. Проте потенційно серед них може бути той, хто хоче скористатися ситуацією, коли ви налякані та самотні й не знаєте, що робити. Якщо у вас виникли будь-які сумніви, зателефонуйте в місцеву службу екстреної допомоги, поліцію, на гарячу лінію з питань торгівлі людьми або на гарячу лінію зниклих дітей. Наприклад, ви можете зателефонувати на Європейську лінію екстреної допомоги 112 або на Європейську лінію допомоги зниклим дітям 116 000. Ми також радимо брати з собою не лише оригінали, а й копії документів. І якомога швидше подавати заяву на тимчасовий захист в ЄС. Тоді ви відразу опинитеся в системі, яка захистить вас і ваших дітей.

Проте, схоже, що у зоні найбільшого ризику опиняються саме підлітки, які самостійно вирішують їхати в Європу.

Так, хоча статистика каже про те, що цифри щодо українських дітей, які їдуть до ЄС без супроводу дорослих доволі низькі, попри такі показники, ми повинні приділяти саме цим дітям пильну увагу. Багато підлітків в Україні не почувають себе у безпеці через війну і шукають можливостей виїхати без відома батьків, обираючи для цього не найбезпечніші способи. Вони спілкуються у різних чатах онлайн з людьми, яких вони не знають. І це є доволі великим ризиком для дітей.  Тому ми закликаємо підлітків  не надавати незнайомим людям інформацію про себе, не ділитися з ними своїми планами.  Ми заохочуємо батьків говорити зі своїми дітьми про війну, про бажання виїхати з України, яке є цілком природним. Таким чином ви можете запобігти тому, щоб діти довірилися незнайомцям і стали потенційною жертвою торговців людьми.

Які механізми ви використовуєте для пошуків зниклих дітей?

Головне завдання Missing Children Europe - координувати мережу гарячих ліній 116 000. Ми не проводимо власних розслідувань, але підтримуємо гарячі лінії в транскордонних випадках. Зазвичай більшість повідомлень про зниклих дітей з України отримує наш український член ГО "Магнолія". Іноді ми отримуємо це безпосередньо через наш веб-сайт. У такому випадку ми надсилаємо звіт до "Магнолії", яка виконує подальші дії.

Про випадки зникнення дитини завжди потрібно повідомляти поліцію.  Якщо з'являються підстави вважати, що дитина з України перетнула кордон, українські правоохоронні органи мають оприлюднити жовте сповіщення - це глобальне повідомлення про розшук зниклої безвісти дитини чи дорослого. Таким чином українські правоохоронці попереджають про це правоохоронні органи інших країн, щоб вони могли продовжити розслідування.

Згідно з інформацією української влади, від початку війни російські сили примусово депортували до Росії понад шість тисяч українських дітей. Інформації про подальшу долю цих дітей майже немає. Що треба робити у таких випадках?

Ми у Missing Children Europe глибоко стурбовані повідомленнями про насильницьке вивезення українських дітей на територію Російської Федерації. Через нашу членську громадську організацію "Магнолія" ми були причетні до розслідування однієї справи з викрадення української дитини російськими військовими. Мова йде про 16-річного Влада Буряка, сина голови Запорізької райдержадміністрації Олега Буряка, який був захоплений на російському блокпосту під час евакуації на початку квітня. Хлопця звільнили після трьох місяців полону. ГО "Магнолія" надала допомогу батькові Влада в травматичний період після цієї події. Важливу роль у його звільненні зіграли міжнародний тиск і увага ЗМІ. На мій погляд, важливо, щоб тема вивезення українських дітей до Росії постійно була на виду, щоб про це знала міжнародна спільнота.

Ми також стурбовані тим, що Росія зумисне змінила своє законодавство, щоб спростити усиновлення українських дітей з тимчасово окупованих територій. Усиновлення ніколи не повинно відбуватися під час або відразу після надзвичайних ситуацій, а діти, розлучені зі своїми батьками під час гуманітарної надзвичайної ситуації, не можуть вважатися сиротами. Єдиним прийнятним рішенням у цих випадках є возз'єднання сім'ї, якщо воно відповідає інтересам дитини.