Як добровольці зі зброєю в руках захищають Київ

Українці почали штурмувати військкомати відразу після перших повітряних ударів російської авіації по території України 24 лютого. За лічені дні завершилася мобілізація військовозобов'язаних першої оперативної черги. Одночасно в українських містах відбулося формування підрозділів територіальної оборони. Зброю взяли до рук навіть ті чоловіки і жінки, які не мали жодного бойового досвіду чи елементарної військової підготовки. Як і чому добровольці захищають Київ зі зброєю в руках - в матеріалі DW. 

Від меблевого бізнесу до оволодіння гранатометом

35-річний боєць київської бригади територіальної оборони з позивним "Торнадо", який просив не назвати його справжнє ім'я, переїхав до Києва з Луганська ще до початку бойових дій на Донбасі 2014 року. Він був успішним бізнесменом з меблевого виробництва та сервісу. 24 лютого 2022 року, щойно Київ здригнувся від перших вибухів внаслідок російських повітряних атак, він  пішов у військкомат і записався у сили територіальної оборони.

"Мене охопило обурення, що прийшли якісь зайди і хочуть мене зробити рабом. А я інший, який з мене раб? Я вільна людина! Тож іншого виходу просто не було, як накупити запас харчів для дружини і сина, а також хатніх тварин, і взяти автомат щоби кришити цих загарбників", - пояснив боєць в інтерв'ю DW.

Читайте також: Повернутися і бути корисним: як заробітчани їдуть назад до України

На позицію чоловік потрапив без жодної підготовки, і уже на місці його вчили стріляти більш досвідчені бійці. "Спершу був хаос, доводилося день і ніч бути на вулиці, спати на бетоні. Хлопці з бойовим досвідом і мисливці ділилися з такими, як я, консервами і згущеним молоком, вчили нас стріляти, рити шанці і організовували оборону", - розповів "Торнадо". За його словами, від постійного перебування на морозі і неможливості навіть умитися шкіра на обличчі та тілі стала лущитися і злазити, а на руках порепалася і досі не заживає, особливо на пальцях.

Ці випробування не витримали лише семеро хлопців з усієї роти, які розірвали контракт з теробороною і повернулися додому. А боєць "Торнадо" стоїть на охороні "стратегічного об'єкта", має змогу спати у теплому будинку і іжу, якою бійців забезпечують волонтери. "ЗСУ видали нам тільки спальні мішки й термобілизну. Все відмінної якості, але тільки 3 березня вдалося повністю переодягтись у військові строї, до того був у цивільному. Тепер у нас вже є медик, багато ліків, запаси шкарпеток та іншого, але бракує тактичних окулярів, бронежилетів та шоломів", - розповів "Торнадо".

Блок-пост на київській вулиці

40-річний Олександр Колот до початку бойових дій працював в ІТ-компанії. Вранці 24 лютого прокинувся від звуків вибухів, а вже вдень пішов у військкомат, але той був зачинений. Від чоловіків почув, що є ймовірність просування росіян на київський район Оболонь, і що на вулицях роздають зброю. Але йому її не вистачило. Тож побачивши цивільних хлопців, що будували барикаду, пристав до них. Спочатку цілу ніч копав шанці, а згодом залишився з ними і став бійцем тероборони.

"Спершу ми були самі по собі, тоді до нас приєдналися ті, хто підписав контракт з бригадою тероборони. Однак решта з нас змогли підписати контракт лише за два тижні, коли у нас з'явився пов'язаний зі збройними силами командир", - розповів Колот. Він уточнив, що на відміну від вояків ЗСУ, добровольці тероборони не отримують жодної платні і можуть будь-якої миті розірвати контракт. Вогневого контакту з окупантами блок-пост цього бійця ще не мав, але брав участь у нейтралізації "неадекватних осіб, яким дісталися на вулиці автомати 24 лютого". За його словами,  останні три тижні бійцям тут вдалося спіймати двох диверсантів і навідників, що ставили маячки для російських літаків.

Читайте також: Військові аналітики про цілі та прорахунки армії РФ в Україні

"На початках було важко пристосуватися до того, що спати можеш тільки тоді, коли є можливість, а не коли хочеш. Тепер вже звик", - каже Колот. Тепер він має форму ЗСУ, але бронежилет купував власним коштом. Він високо оцінив допомогу цивільних, що залишилися в Києві, які приносять бійцям чай і каву, і волонтерів, котрі розгорнули польову кухню і годують вояків.

"У моїй роті більшість хлопців з Донбасу, що вже мають бойовий досвід і воювали з росіянами. Є херсонці, одесити… політичні погляди різні - від правих до так званих "виборців Зеленського". Але на це ніхто не зважає, всі як брати", - пояснює Олександр Колот. Найбільшою проблемою своєї участі в теробороні він назвав необхідність повідомити про своє рішення батькам і витримати їхні побоювання за його життя.

На передовій стоять всі

Найбільш небезпечними позиціями вояків у Києві залишаються північносхідні напрямки до передмість столиці Бучі, Гостомеля та Ірпеня, де тривають важкі бої. "На передовій стоять всі - Збройні сили, Нацгвардія, прикордонники, тероборона, поліція, Служба безпеки, розвідники, добровольчі батальйони… Молоді хлопці, які бачили автомат тільки на військових кафедрах, рвуться у бій поряд із досвідченими бійцями", - каже DW 62-річний майор прикордонної служби запасу Юрій Кулачек. До війни він мав бізнес з видобутку граніту, два роки захищав Україну на Донбасі і був демобілізований. Але після 24 лютого знову зголосився до війська і тепер захищає передмістя Києва, поблизу Житомирської траси.

"Нас, вояків дуже надихають цивільні, які беззбройними виходять на мітинги і протестують проти окупантів у Херсоні. Мужність біженців, що виходили з Гостомеля… А цивільні беруть приклад з нас, з того, як ми воюємо з росіянами. Це обопільне надихання, що надає нашим хлопцям стільки сили і енергії, що я вам навіть не можу передати", - пояснює Кулачек. Показником високого бойового духу вояків він назвав і те, що всі, хто з ним демобілізувався 2016 року, незалежно від віку добровільно пішли на фронт.