Моє дуже особисте возз'єднання

Це була перша поїздка мого майбутнього чоловіка "на Захід". Після падіння Берлінського муру восени 1989 року його друзі хотіли зустріти Новий 1990 рік у Мюнстері в тодішній Західній Німеччині. Хтось із його друзів мав там знайомих. Коли ми вперше зустрілися на тій новорічній вечірці, країна кожного з нас для іншого була закордоном. Хоч ми й мали спільну рідну мову, але батьківщина одне одного була нам чужа - і досить байдужа. Так само було і в багатьох інших молодих німців. Моя родина не мала родичів на Сході та ми не ставили у вікні свічку на знак пам'яті про "братів та сестер на Сході", як це робили інші. Та й моя майбутня східна родина не мала на Заході нікого, за ким би могла сумувати.

Політичні уявлення

Сьогодні інші, певно, сказали би, що мій чоловік і я мали багато точок дотику: наші колекції платівок були майже ідентичними. Лише з'явилася моя набагато легшими зусиллями на за менше грошей. Смак щодо інтер'єру, культурні зацікавлення, соціальна емпатія - багато чого ми обоє поділяли.

Ми також швидко зрозуміли, що маємо й спільні політичні уявлення - починаючи з сучасної екологічної політики і закінчуючи прогресивною політикою щодо жінок. Падіння муру ми обоє бачили як демократичний шанс, побудувати країну по-новому. Сповнені надій ми спостерігали за дискусіями Центрального круглого столу, який розробляв проєкт нової конституції. Його вже нудило від правлячої на Сході Соціалістичної єдиної партії Німеччини, мене - від консервативного уряду Гельмута Коля (Helmut Kohl) на Заході.

Читайте також: Нове життя Берлінського муру

На початку 1990 року тисячі людей поїхали зі Сходу на Захід, передусім молоді жінки. Натомість я навесні 1990 року кинула свою роботу та житло на Заході та переїхала до двокімнатної квартири мого східного чоловіка. Нелегально, адже на той момент західні німці не могли просто так жити в НДР.

Питання про "східну душу"

Швидко наша незвична для того часу пара привернула увагу ЗМІ: західна жінка живе зі східним чоловіком на Сході. І в кожному інтерв'ю нам ставили одне й те саме запитання: "Що характеризує східну душу, що - західну?".

Щоразу це запитання заводило нас у ступор. Там просто нічого не спадало на думку. Ми ж то закохалися в те, що нас об'єднувало, а не в те, що розділяло. Та після численних інтерв'ю ми зрозуміли, що треба щось казати. Тож ми розповідали, що ми, як і раніше, віддаємо перевагу туалетному паперові нашого дитинства: він жорсткому зі Сходу, я - м'якому з Заходу. Більшості цього вистачало як пояснення відмінностей двох німецьких душ у возз'єднаній країні. Та роками пізніше навіть наші друзі були розчаровані, коли побачили, що в нас у туалеті всього лише один вид паперу.

Навколо нас був суцільний хаос. Неподалік від нашого будинку східнонімецька неонацистська партія "Національна альтернатива" захопила кілька будинків. Я була в шоці. Нацисти на Сході! Рукою подати від них західнонімецькі студенти так само захопили будинки. Обидві Німеччини були лише як кілька тижнів об'єднані, як у листопаді 1990 року захоплені студентами будинки були штурмовані поліцією в рамках однієї з найвражаючих поліцейських операції післявоєнної історії. Вранці ми прокинулися від того, що броньовані авто поліції проїжджали біля наших будинків. Літня сусідка стояла в нічній сорочці в під'їзді та кричала: "Війна".

Місяці сорому за інших

У ті часи вечорами нашим кварталом роз'їжджали вантажівки з нідерландськими номерами. Хисткі руки забирали красиві старі ручки з історичних будівель чи дерев'яні бильця. Пізніше все це можна було купити за великі гроші на блошиних ринках в Амстердамі чи Бельгії. Здавалося, кожен розглядав країну лише як здобич. Мій східний чоловік не вірив своїм очам.

Читайте також: Як східні німці штурмували штаб-квартиру "штазі" у Берліні

Улітку 1990 року він показав мені своє улюблене озеро. Рано-вранці ми поїхали до нього на моєму маленькому авто з номерами західнонімецького провінційного містечка. Коли ми після обіду хотіли їхати додому, наша машина була заблокована шикарним BMW з мюнхенськими номерами. Минуло кілька годин, коли з'явилася молода пара власників авто, тримаючись за руки та з пляжними сумками. Коли ми поскаржилися на їхнє безпардонне блокування, чоловік почав нам розповідати, що, мовляв, нам, східнякам, озера вже достатньо належали. Тепер вони, мовляв, повертають їх собі назад. Після цього не вірила почутому вже я.

Мої свекруха та свекор також переживали ситуації, які й уявити собі не могли: люди, які не питаючи дозволу з'явилися на їхній дачі та почали вимірювати площу ділянки. Необґрунтовані закиди у співпраці з комуністичною спецслужбою "Штазі" у виші, аби поставити крапку на чиїйсь науковій кар'єрі та завезти замість цього незграбний персонал із Заходу. А в колі знайомих вони побачили, як найактивніші поборники режиму НДР перетворилися на запеклих прихильників возз'єднання Німеччини.

Питання походження

Після мого переїзду на Схід я швидко знайшла нову роботу у тодішньому Західному Берліні. Швидко колективом поширилася новина про те, що я живу в Східному Берліні та щоранку й щовечора перетинаю кордон. Якось один колега поплескав мене по плечу і сказав: "Як для східнячки ти робиш хороші матеріали". Коли я його запитала, з чого він узяв, що я зі Сходу, він абсолютно переконано сказав, що це, мовляв, "зразу видно" по моїх джинсах та джинсовій сорочці.

Читайте також: Як у Берліні відзначали 30-річчя падіння Берлінського муру

Мій східний чоловік так само блискавично швидко знайшов роботу в західнонімецькій компанії. Та перед цим йому довелося стати громадянином ФРН. Тобто зранку він вийшов з нашої квартири в Східному Берліні як громадянин НДР, провів день у центрі прийому біженців, а ввечері повернувся додому вже як західний німець. Він відчував певну зраду. Не щодо НДР, а щодо тих, хто досі сподівався на возз'єднання на рівних. На корпоративі колеги були здивовані, що зі Сходу не я, а він. "Ми б і не подумали. Ваш чоловік так добре розбирається у техніці. І добре справляється з радіотелефоном", - казали вони.

Родичі на Сході та Заході

Мої родичі на Сході та на Заході мають так само багато й так само мало спільного, як й інші родини, які походять з різних куточків Німеччини. Дехто живе так далеко одне від одного, що не може бачитися. Інші мають так мало спільного, що не хочуть бачитися. Лише якщо я серйозно починаю згадувати, мені спадає на думку одна історія, яка вказувала б на різне походження.

Коли ми повідомили, що в нас з'явиться перша дитина, моя свекруха накупила безліч речей для немовляти - все, що можна було придбати недорого. Ми могли б забезпечити тими речами дитячий будинок. Причина - її східний життєвий досвід дефіциту: купуй усе, що є. Комусь - та й знадобиться. Натомість моя мама спершу тижнями зі мою не говорила. Адже її досвід був: коли з'являється дитина, про професійну кар'єру жінка може забути. Зрештою, моя західна мама застала ще часи, коли її чоловік мав право заборонити їй працювати. На Сході такого не було.

Може, наші діти через це і є настільки безнадійно сліпими щодо всього, що стосується походження. Навіть підлітками вони ще запитували, хто з батьків чи бабусь-дідусів зі Заходу, а хто зі Сході. Нині ж я навіть не запитую в них, звідки походять їхні друзі. Перу, Португалія, Падерборн - здебільшого вони цього просто не знають.

Кінець політичної ейфорії

3 жовтня 1990 року - день возз'єднання Німеччини - ми провели з моїми свекрухою та свекром та їхніми друзями. Панував пригнічений настрій. Упродовж минулих місяців нам обом надто часто було соромно за наших земляків. Ішлося лише про споживацтво, посади, "воєнні трофеї". Колишні правозахисники вже майже не відігравали ролі. Хто сумнівався в мудрості процесу возз'єднання, отримував клеймо ностальгіка за НДР.

За НДР у цей день ніхто із нас не сумував. За чим ми сумували, так це за втраченими можливостями.