Дмитро Богачук: український фотограф, закоханий у Францію

Від дивовижних мінімалістичних ландшафтів у ніжних тонах - до лаконічних міських замальовок. Від цих не схожих на жодні інші фоторобіт не можуть відірвати погляд і ті, хто далекий від фотографії. 28 квітня у Французькому інституті Берліна у співпраці з берлінською художньою галереєю ArtEast відкрилася виставка "Рівнинний край" ("Das flache Land") відомого українського фотографа, майстра пастельної гами Дмитра Богачука, який працює у жанрі урбаністичного та класичного пейзажу. Ця експозиція - його прем'єра у Німеччині. DW вдалося телефоном поспілкуватися із Дмитром за кілька годин до вернісажу. Інтерв'ю він давав за кермом автомобіля, долаючи разом із дружиною та двома маленькими дітьми нелегкий шлях до Берліна з охопленої війною України.

DW: Дмитре, розкажіть трохи про себе. 

Дмитро Богачук: Я народився у 1987 році у місті Вишневе під Києвом. За освітою - мистецтвознавець. Проте наразі я працюю фотографом та викладаю у Київській школі фотографії. У мене багато талановитих студентів. Але зараз через війну все зупинилося, школа закрита. І ми перебуваємо у підвішеному стані - як, втім, і всі українці. У мене супровідний лист із дозволом на виїзд до Берліна, підписаний міністром культури України. Завдяки цьому ми змогли перетнути кордон. Добираємось на автомобілі всією сім'єю. Разом зі мною - дружина та двоє дітей трьох та п'яти років: Прохор та Ксенія.

Де вас застала війна?

Ми були вдома - у Броварах під Києвом. Рано вранці 24 лютого за кілометр від нас впали перші бомби. Ми були шоковані, але відразу стало зрозуміло, що це повномасштабне вторгнення. Треба було щось робити. Перше, про що я подумав: треба терміново бігти за водою та найнеобхіднішими продуктами, адже у нас маленькі діти! Потім ми вирішили їхати в аеропорт, щоб кудись полетіти. Але виявилось, що всі авіарейси скасували. В результаті ми залишилися на два з половиною тижні у Броварах. Стан був страшний. Я дзвонив своєму другові, фотографу Саші Нестеровському, в Бучу. Він сказав, що місто окуповане, розповідав страшні історії.

Ми дуже злякалися, що теж потрапимо під окупацію, і поїхали до Хмельницького. Там теж були вибухи, але це не можна порівняти з тим, що відбувалося в Бучі та Броварах. І ось зараз, через два з лишком місяці після початку війни, їдемо в Берлін, де організована виставка моїх робіт. Проте залишатися у Європі ми не плануємо. Ми обов'язково повернемось додому. Тим більше, що у нас батьки там. Вони молодці, тримаються. Ви знаєте, українці взагалі - дуже мужній народ. І ми впевнені: перемога буде за нами.

Читайте також: Журналісти, які працювали в Маріуполі, отримають премію DW "За свободу слова" 

Як ви отримали запрошення приїхати у Берлін?

Мою персональну виставку у берлінській художній галереї ArtEast запланували близько року тому. Всі роботи для експозиції були підготовлені та знаходились у Києві, але через війну вони там і застрягли, їх неможливо було вивезти. Але тепер така можливість з'явилася.

Розкажіть про концепцію виставки.

В експозиції представлена серія пейзажів, знятих у Франції у період з 2012 по 2022 роки, а також фотографій, які я зробив в Україні. Спочатку планувалося представити лише фотороботи, створені у Франції. Але потім концепцію змінили і вирішили показати те, що знято мною на батьківщині.

А що вас пов'язує з Францією?

Для мене Франція - як друга батьківщина. Я дуже часто там буваю, мені близька французька культура, я відчуваю зв'язок із Францією, я закоханий у цю країну. Також володію французькою - щоправда, не досконало. Коли я отримував мистецтвознавчу освіту, мене надихали французькі художники-імпресіоністи. Я марив зображеними на їхніх полотнах краєвидами. Особливо мені близькі Альбер Марке та Клод Моне. Саме їхні твори мене мотивували покинути мистецтвознавство та стати фотохудожником. Я люблю бувати у Франції, її ландшафти мене підкорюють. Мої улюблені регіони - Нормандія та Бретань. Вони дуже гарні з точки зору світла. У своїй роботі я дуже велику увагу приділяю освітленню, а в Нормандії та Бретані щодня з'являється якесь нове незвичайне світло.

Які нові місця для вас особливо цікаві для проведення зйомки?

Мені б дуже хотілося познімати в Нью-Йорку, взагалі познайомитися з цим містом, з його музеями. Я дуже люблю музеї. Остання моя подорож перед війною була пов'язана з візитом до Музею Гуггенхайма в Більбао, після чого я поїхав фотографувати Стокгольм. Знімаю я у різних ситуаціях. Іноді і вид з вікна може стати інтригуючим. Люблю море. Це для мене - відправна точка. Люблю великі простори.

А людей фотографуєте?

Людей я іноді включаю у свої роботи. Одна з моїх фотографій, яка особливо популярна серед колекціонерів, - дідусь у саду Тюїльрі у Парижі. Його образ, вираз обличчя, одяг нагадали мені персонажів картин бельгійського художника Рене Магрітта. Я вирішив трохи поспостерігати за ним, пішов слідом. Він, мабуть, зрозумів, що я за ним спостерігаю, різко обернувся - і в цей момент я його сфотографував. Ось так, ненароком, вийшла цікава портретна фотографія у міському середовищі. Але взагалі мені зараз нецікаво працювати з обличчями. Була навіть така кумедна історія: якось я намагався зробити портрет знайомого і в якусь мить попросив його на секунду вийти з кадру, оскільки побачив, який гарний у нього за спиною пейзаж, і вирішив спочатку сфотографувати цей вид - для себе.

Спочатку я спеціалізувався на чорно-білій фотографії. У цьому сенсі на мене дуже вплинув мій хороший знайомий - відомий американський фотограф британського походження, майстер чорно-білих пейзажів Майкл Кенна, з яким ми разом працювали. Але потім я зрозумів, що фото в кольорі краще розкриваються з емоційної точки зору, і пішов цим шляхом.

Читайте також: Для дітей України: німецький рок-співак продає свої плакати на аукціоні 

Де ви вже представляли свої роботи?

Насамперед - у галереї Brucie Collections у Києві. Але також у мене були виставки у Тбілісі, Лос-Анджелесі, Парижі. У французькій столиці я представляв і одну із моїх фотокниг.

Які з ваших робіт подобаються найбільше особисто вам?

Для мене особливо близькі ті роботи, з яких почав формуватися мій авторський стиль. Серед них є фотографія, на якій зображений автобус-маршрутка у Вишневому - місті, де я народився та виріс. До речі, це моя перша робота, яку я представляв у Франції. Французького глядача в ній привабило те, що вона дозволяє по-новому, під якимось іншим кутом сприйняти українську реальність завдяки особливому освітленню під час зйомки. А ось знаменитий бразильський фотограф Себастьян Сальгадо, який прийшов на відкриття моєї паризької виставки, виділив роботи, створені в Одесі - сказав, що в них є особлива глибина. Серед фоторобіт, які я показую в Берліні, якраз є фотографії з Одеси.

А хто з німецьких фотохудожників справляє на вас враження?

На мене сильно вплинула Дюссельдорфська школа фотографії, яку я відвідав у 2016 році. Концептуальний і візуальний підхід, безумовно, залишив у моїй творчості величезний слід, дещо "перероблений" під впливом французького імпресіонізму. Моя мистецтвознавча освіта дозволила мені зрозуміти різні естетики та взяти найкраще та найцікавіше для себе. Принаймні я дуже сподіваюся на це. Але остаточне рішення завжди за глядачем.