DE VOLKSKRANT: „Не слід переоцінювати важелі „Газпрома”

Теми нинішнього огляду преси - звільнення німецьких заручників в Іраку та енергетична політика Росії. Після трьох місяців іракського полону німецькі інженери Томас Ніцшке та Рене Бройнліх у середу повернулися на батьківщину. Газета MÄRKISCHE ALLGEMEINE з цього приводу пише:

Томаса Ніцшке та Рене Бройнліха звільнили. Після довгих та тривожних тижнів очікувань обидва інженери із Саксонії тепер повертаються до своїх сімей. Це добра новина. Докладнішої інформації поки що немає. Однак уже тепер можемо констатувати, що міністерство закордонних справ Німеччини спільно зі своїм кризовим штабом спрацювали цього разу, як і у випадку з викраденням археолога Сюзанни Остгофф, без зайвого шуму і дуже впевнено. Похвали заслуговує спосіб, шляхом якого вирішуються такі проблеми. Громадянам знову продемонстрували, що у разі, якщо німці за кордоном потрапляють у халепу, вони завжди можуть розраховувати на допомогу своєї держави. І це теж є гарною новиною, - констатує MÄRKISCHE ALLGEMEINE.

Тему продовжує газета RHEIN-NECKAR ZEITUNG:

Усе знову закінчилося благополучно. Після тринадцяти тижнів полону жителі Лейпцига Томас Ніцшке та Рене Бройнліх знову опинилися на волі. Як і у випадку Сюзанни Остгофф чи сім’ї німецького дипломата Юрґена Кробоґа та багатьох інших німців, що потрапляли до полону, двох німецьких інженерів відпустили лише після того, як викрадачам заплатили великий викуп. Однак успішне завершення цих історій не повинно справляти оманливе враження. Адже коли злочинці захоплюють заручників, мова йде про життя та смерть. Нерідко такі трагедії мають кривавий фінал. І не завжди державі вдається купити за гроші свободу та тілесну неушкодженість заручників, - застерігає газета RHEIN-NECKAR ZEITUNG.

Газета RHEINPFALZ робить такий загальний висновок:

Викрадення і взяття людей у заручники є буденним сьогоденням Іраку. Величезна кількість таких випадків є показником того, як далеко ще ця країна від більш-менш стабільного державного та суспільного ладу. І попри справедливу радість щодо звільнення обох німців марно сподіватися на те, що ця жахлива для місцевих мешканців і загрозлива для світової спільноти ситуація поліпшиться в найближчому майбутньому, - підсумовує газета RHEINPFALZ.

До іншої теми. Європейські видання пишуть про енергетичну політику Росії. Нідерландська газета DE VOLKSKRANT скептично оцінює експансивні зазіхання російського енергетичного концерну „Газпром” щодо Європи:

Цілком зрозуміло, що амбіції „Газпрому” супроводжуються великою недовірою у світі. Але не слід переоцінювати важелі, що є в розпорядженні „Газпрома” та російської держави. З огляду на існуючу структуру, а також на будівництво Північно-Європейського газопроводу, „Газпром” явно зацікавлений у тому, щоб і надалі продавати Європі газ. Більше того, інтерес цього концерну в збільшенні обсягів поставок зростатиме. Тиск на Європу, який дозволяє собі тепер „Газпром”, насамперед має на меті укласти якомога більше якомога вигідніших контрактів. Європейські уряди та підприємства не повинні дати російському монополістові налаштовувати себе одне проти одного. Натомість вони повинні намагатися на європейському рівні згуртовано співпрацювати, - вважає газета DE VOLKSKRANT.

Тему продовжує французька газета LE MONDE:

Російський президент Володимир Путін намагається через концерн „Газпром” стати незамінним актором у європейській грі. Та недовіра, яку деякі європейці - на відміну від німців - проявляють до цього підприємства, була б, можливо, не настільки виправданою, якби російські провідні політики не поводилися б украй вільно з ринковими правилами. Їх вони ретельно дотримуються лише тоді, коли їм самим це вигідно. Тут варто згадати, що Росія ще досі не ратифікувала Європейської енергетичної хартії. Російське керівництво не може і не хоче її застосовувати, адже тоді монополії „Газпрому” настав би кінець, - зауважує газета LE MONDE.

І на завершення - ще один коментар про Росію, а саме: про політику кремлівського керівництва щодо ЗМІ. У Міжнародний день свободи слова німецька газета MAIN-ECHO написала:

Медійна політика в Росії обмежується кремлівською пропагандою. Після 15 років мрій про справжню зміну системи свобода слова в цій країні все ще коливається на радянському рівні. Під виглядом патріотизму та державної безпеки влада заганяє журналістів у корсет вузького бачення. Той факт, що Путіну в цьому допомагають не лише західні економічні кола, але й західні політики, дозволяє зробити висновки про їхнє розуміння цінності свободи слова, - критикує газета MAIN-ECHO.

Огляд преси підготувала Христина Ніколайчук