Чи треба забороняти АдН у ФРН: аргументи "за" і "проти"
17 січня 2024 р.
Після того, як наприкінці минулого тижня стало відомо про таємну зустріч представників правопопулістської партії "Альтернатива для Німеччини" (АдН) з відомими неонацистами, німецькими містами прокотилася хвиля акцій протесту проти політики цієї партії. На зустрічі, нагадаємо, обговорювався, серед іншого, план депортації з Німеччини мільйонів людей. Причому депортації не лише іноземців - біженців та прохачів притулку, - а й німецьких громадян з міграційною історією.
І на цих демонстраціях, і у виступах різних політичних діячів лунають вимоги заборонити АдН як партію, яка активно домагається зміни чинного в Німеччині вільного демократичного правопорядку. Але наскільки реальною є заборона АдН? І якими можуть бути наслідки порушення відповідної справи у Конституційному суді?
Які є умови, аби заборонити партію у ФРН
Підставою для заборони партії в Німеччині є другий абзац 21 статті Основного закону ФРН: "Партії, які прагнуть, з огляду на їхні цілі або дії їхніх прихильників, заподіяти шкоду основам вільного демократичного ладу або усунути його, або загрожують цілісності Федеративної Республіки Німеччина, є антиконституційними".
Що саме це означає, Конституційний суд роз'яснив у своїх ухвалах. До основ вільного демократичного ладу він відніс, зокрема, недоторканність людської гідності, принцип демократії та правової держави.
На думку багатьох прихильників заборони АдН, план депортації мільйонів людей з Німеччини, який обговорювався на таємній зустрічі в Потсдамі, однозначно суперечить щонайменше принципу недоторканності людської гідності. Крім того, земельні відомства з охорони конституції вже визнали "однозначно правоекстремістськими" місцеві організації АдН у Тюринґії, Саксонії та Саксонії-Ангальт.
Аргументи на користь заборони АдН
Цього, вважають прихильники заборони, достатньо для того, щоб подати до Конституційного суду позов проти "Альтернативи для Німеччини". Завдяки розслідуванню журналістів видання Correctiv, зазначає, наприклад, юрист Геріберт Прантль (Heribert Prantl), стало простіше домогтися заборони цієї партії, оскільки її плани стали ще більш очевидними. "Треба мати силу бути нетерпимим до тих, - заявив він, - хто хоче знищити демократію".
На користь заборони - або щонайменше перевірки її можливості - висловилися співголова правлячої "Соціал-демократичної партії Німеччини" (СДПН) Заскія Ескен (Saskia Esken), колишній речник Бундестагу, також соціал-демократ Вольфґанґ Тірзе (Wolfgang Thierse). Якщо вже у трьох федеральних землях, заявив він, АдН визнана однозначно правоекстремістською, то держава просто зобов'язана порушити справу про заборону партії.
Вимогу цих соціал-демократів підтримав прем'єр-міністр федеральної землі Шлезвіг-Гольштейн Даніель Ґюнтер (Daniel Günther) із опозиційного на федеральному рівні "Християнсько-демократичного Союзу" (ХДС). У двох із трьох згаданих земель, заявив він, АдН має непогані шанси стати найсильнішою партією на виборах восени. У цих випадках "обороноспроможна демократія зобов'язана скористатися інструментами, які є у її розпорядженні для власного захисту", наполягає Ґюнтер.
"Заборона партії - гострий меч, з яким слід поводитися обережно, - додав він. - Втім, з урахуванням загрози, що однозначно походить від АдН, я доходжу іншого висновку", ніж ті, хто виступає проти заборони.
Читайте також: АдН під загрозою заборони? Реакції на зустріч з неонацистами
Дві невдалі спроби заборонити НДПН
В історії ФРН було лише два випадки, коли Конституційний суд забороняв політичні партії. У 1952 році була заборонена і розпущена Соціалістична рейхспартія, яка позиціонувала себе спадкоємицею нацистів. У 1956 році була заборонена Комуністична партія Німеччини, яка закликала до "революційного повалення" першого федерального канцлера та хотіла встановити "диктатуру пролетаріату".
Відверто правоекстремістську "Націонал-демократичну партію Німеччини" (НДПН) у країні намагалися заборонити навіть двічі. Перша спроба у 2003 році виявилася невдалою тому, що докази антиконституційності цієї партії значною мірою були представлені завербованими спецслужбами інформаторами з числа членів партії, зокрема її керівників.
Вдруге, у 2017 році, Конституційний суд хоч і визнав ідеологію НДПН такою, що суперечить Основному закону, але дійшов висновку, що ця партія не має потенціалу для усунення демократії в Німеччині - аж надто вона маргінальна, щоб мати шанси досягти своїх цілей.
Аргументи проти заборони "Альтернативи для Німеччини"
На відміну від НДПН, "Альтернатива для Німеччини" має такий потенціал і такі шанси. Ця партія не лише лідирує в опитуваннях на сході Німеччини, а й загалом по країні її рейтинг (22 відсотки) поступається лише консервативному блоку ХДС/ХСС.
На цю обставину вказує й Ганс-Юрґен Папір (Hans-Jürgen Papier), який головував у Конституційному суді з 2002 до 2010 року, тобто й у той рік, коли була перша спроба заборонити НДПН. Але він і зараз виступає проти заборони АдН, вважаючи, що такий позов піде правим популістам лише на користь. "АдН має прихильників з правоекстремістського спектру, але багато її виборців - не праві екстремісти, - заявив Папір в інтерв'ю газеті Tagesspiegel. - Повзуча ерозія нашої демократії викликана кричущою нездатністю загальнонародних партій бути посередником між громадянським суспільством і політичним керівництвом".
Читайте також: Спецслужби ФРН звинувачують АдН у поширенні пропаганди РФ
Лідер німецьких консерваторів Фрідріх Мерц (Friedrich Merz) також виступає проти порушення справи про заборону АдН, оскільки такий процес зайняв би багато років і "лише зміцнив її в ролі мучениці". Замість заборони, вважає Мерц, необхідно по суті розвінчувати міфи правих популістів і "з усією послідовністю вести з нею політичну боротьбу думок".
Подібні аргументи висуває і міністр фінансів, ліберал Крістіан Лінднер (Christian Lindner). Спроба заборонити АдН, пояснив він в інтерв'ю другому каналу телебачення Німеччини (ZDF), створила б враження, що центристські партії бояться прямого протистояння із правими популістами.
Провал заборони став би успіхом АдН
Міф про те, що АдН є жертвою німецької партійно-політичної номенклатури, який ретельно плекають праві популісти, це одне. Необхідний для заборони партії збір документів - інше. Підставою для заборони може послужити викладена у програмі партійна ідеологія та діяльність, спрямована на підрив чи усунення демократичних засад держави. Для цього суду необхідно подати конкретні докази, зібрані протягом тривалого часу.
У випадку ж з АдН, вдосталь антиконституційних позицій міститься не в її програмі, а у виступах та памфлетах діячів, депутатів та помічників партії, у різних відеороликах. Багато правознавців сумніваються, що така мозаїка може стати у суді доказом антиконституційності партії. А провал позову про заборону АдН, вважає тижневик Stern, став би свого роду "знаком якості", присвоєним правим популістам вищою судовою інстанцією Німеччини.