Чого варті кліматичні обіцянки України?
2 грудня 2021 р.Оновлений план зменшення викидів парникових газів в атмосферу українські урядовці останні три місяці називали не інакше як "амбітним". Так само охарактеризував його президент Володимир Зеленський, анонсуючи на конференції COP26 у Глазго наміри по скороченню у наступне десятиріччя забруднення повітря до рівня 35 відсотків від 1990 року.
Відносна амбітність
На тлі цілей, які оголошують світові лідери парникових викидів, український план справді може здатися передовим. Так, США очікують у 2030 році вуглецеву емісію на рівні 57 відсотків у порівнянні з 1990 роком, Японія - 60 відсотків, ЄС - 45 відсотків. Щоб стримати глобальне нагрівання планети не більш ніж на два градуси, країни-підписанти Паризької кліматичної угоди зобов'язуються скоротити викиди CO2 до "чистого нуля"у наступні десятиріччя.
Та Україна стрімку декарбонізацію пережила ще в 1990-ті роки. Тоді йшлося, однак, не про захист клімату, це стало наслідком колапсу радянської індустрії. Не було значної емісії парникових газів і під час відновлення ВВП у наступному десятиріччі. Однак після чергового падіння внаслідок світової кризи 2008-го року українська економіка й атмосферне забруднення перебувають у прямій залежності. Тож, щоб знизити викиди, потрібні структурні реформи в економіці.
Читайте також: "Зелений" компроміс українського уряду: половина інвесторів за бортом
Чим замінити вугілля?
Найбільше CO2 продукує українська енергетична галузь: близько 30 відсотків електрики виробляється на вугільних електростанціях. Економічне зростання вимагатиме збільшення виробництва електроенергії на понад чверть упродовж наступних 10 років, водночас міністерство захисту довкілля очікує зменшення частки теплоелектростанцій (ТЕС) у загальному енергобалансі.
Перебуваючи у Глазго, українська делегація пішла на рішучий крок - приєдналась до міжнародної ініціативи з повної відмови від спалення вугілля на ТЕС до 2035 року. Однак менш ніж за три тижні в Києві керівниця делегації, віце-прем'єрка Ольга Стефанішина визнала, що такі зобов'язання не були схвалені урядом, тож тепер їх корегує міністерство енергетики та вугільної промисловості.
У компанії ДТЕК Ріната Ахметова, яка контролює близько 70 відсотків всієї теплової генерації, власні плани поки що корегувати не збираються - компанія оголосила про цілі вуглецевої нейтральності до 2040 року. Водночас, як пояснила DW керівниця департаменту змін клімату компанії Наталя Слободян, про повну відмову від спалення вугілля не йдеться - ДТЕК досягатиме "чистого нуля" за рахунок уловлювання та поглинання CO2.
У своїх прогнозах міндовкілля очікувало компенсувати відмову від вугілля за рахунок "зеленої" енергогенерації - нових сонячних та вітроелектростанцій. Цей сектор справді зростав в останнє десятиріччя, досягши сумарно шести відсотків у загальній структурі виробництва електроенергії. Та інвестиції у відновлювальні джерела були зумовлені надпривілейованими умовами, створеними ще оточенням Віктора Януковича - навіть після кількаразових знижень тарифів держава була зобов'язана викупати у виробників всю енергію за ціною у шестеро більшою, ніж для атомних станцій.
Торік Україна схилила частину "зелених" виробників до перегляду умов. Та все одно накопичує перед ними багатомільярдні борги. У ДТЕК Ріната Ахметова, яка є найбільшим гравцем і на ринку енергії з відновлювальних джерел, стверджують: поведінка держави підриває довіру інвесторів до подальшого розвитку "зеленої" енергогенерації.
Держава ж схоже вирішила компенсувати відмову від вугілля за рахунок ядерної енергетики. У листопаді держпідприємство "Енергоатом" і американська компанія Westinghouse уклали договір, що передбачає запуск двох нових енергоблоків у наступному десятиріччі. Загалом же у планах "Енергоатому" запуск 14 нових атомних енергоблоків до 2040 року.
Як повідомляється, два нових атомних реактори, які за технологією компанії Westinghouse хочуть звести на Хмельницькій АЕС, планують побудувати за кредит державного Ексімбанку США у 10 мільярдів доларів. Це майже половина від загальної суми інвестицій в "зелену" енергетику, які очікували в міністерстві довкілля. "Ми не можемо формувати енергетичну політику уряду, однак при розрахунку наших кліматичних зобов'язань виходили з того, що будівництво нових сонячних та вітроелектростанцій вигідніше за атомні", - визнає в розмові з DW заступниця міністра Ірина Ставчук.
Читайте також: Атомна енергетика: плюси й мінуси американської технології для України
Хто заплатить?
За підрахунками міндовкілля, український "зелений перехід" потребуватиме загалом 102 мільярди євро капітальних інвестицій упродовж наступних 10 років. Принаймні частину цих грошей Україна все ще хоче отримати від більш розвинутих країн через Зелений кліматичний фонд ООН. З цим, як пояснює Ольга Стефанішина, і були пов'язані "амбітні цілі" делегації. Але, за результатами цьогорічних переговорів Україна так і не потрапила до списку країн-реципієнтів Зеленого фонду, та й щодо його наповнення учасники конференції в Глазго так і не домовились.
Тож Україна планує створити національний "зелений фонд", розповідає DW Ірина Ставчук. Наповнювати його міністерство довкілля планує за рахунок оподаткування викидів CO2 - за принципом "платить той, хто забруднює". Для цього Рада має підвищити хоча б втричі ставку податку - нині вона становить 10 гривень за тонну і є найнижчою в Європі. "Ми очікуємо, що державний фонд буде інвестувати в "зелений перехід" разом з західними банками розвитку чи привертати приватні інвестиції", - прогнозує заступниця міністра довкілля.
А втім, український бізнес не в захваті від перспектив збільшення оподаткування - особливо металургія, на яку у відповідності із "зеленим курсом" у наступне десятиріччя припадає 88 відсотків скорочення парникових викидів у промисловості. Промисловість радше вболіває за впровадження іншого інструменту - торгівлю квотами на викиди CO2. "В європейській металургії це швидше система прихованого субсидіювання, коли безкоштовно компаніям виділяється квот на 30-35 відсотків більше, ніж їм потрібно. Таким чином вони мають змогу ці квоти продавати іншому бізнесу й інвестувати гроші в декарбонізацію", - пояснює позицію голова об'єднання "Укрметалургпром" Олександр Каленков.
"Ми небагата країна з економікою, що розвивається. Торгівля квотами для нас більш прийнятне джерело внутрішніх інвестицій у декарбонізацію, ніж додаткове оподаткування", - погоджується Тарас Дзьоба, заступник глави міністерства агрополітики - сектору, на який припадає ще 10 відсотків від загальнонаціональних викидів парникових газів.
Читайте також: Україна і вуглецеве мито ЄС: що варто знати
Чий вплив вагоміший?
Українським експортним галузям неминуче доведеться скорочувати викиди - над ними нависає перспектива загальноєвропейського вуглецевого мита, яке може значно обмежити торгівлю України з ЄС. Глобальні кліматичні зміни вже напряму даються взнаки українському суспільству - за даними міністерства захисту довкілля збитки тільки від лісових пожеж і паводків у 2020 році склали 26 мільярдів гривень.
Однак, як свідчить цьогорічне опитування німецького фонду імені Фрідріха Еберта, кліматичні зміни хвилюють менше половини українських громадян, загалом екологічні проблеми вважають для себе пріоритетними близько чверті. Питання протидії змінам клімату майже не представлені в політичних програмах парламентських партій, а вплив широкої громадської думки на вирішення цих проблем мінімальний, ділиться спостереженнями з DW Оксана Алієва, координаторка профільної програми іншого німецького фонду, а саме Фонду імені Генріха Бьолля.
Не готові українці і платити за декарбонізацію з власної кишені. Саме тому, наприклад, за оцінками міністерства довкілля масовий перехід на приватний електричний автотранспорт - питання не найближчих двох десятиріч.
На думку Алієвої, в результаті на український уряд в питаннях зниження парникових викидів найбільше тиснуть не зсередини, а ззовні - міжнародні та в першу чергу європейський партнери. Другою важливою групою впливу вона називає великий бізнес, який вибиватиме найвигідніші для себе умови "зеленого переходу". І лише на третє місце Алієва ставить експертне співтовариство та профільні громадські організації, які зокрема підтримує її фонд. "Участь громадськості дає змогу хоч якось контролювати екологічні плани держави", - зазначає експертка.
Читайте також: Зміни клімату в 11 графіках