Бібліотека і блокпост. Дитячі ігри у прифронтовому місті

Курахове - місто на Донеччині за 15 кілометрів від Мар'їнки, знищеної та окупованої росіянами. Курахове також з'являється у новинах - коли на житлові будинки падають російські ракети та артилерійські снаряди. Під час останнього обстрілу було поранено 16 цивільних мешканців.

Тим не менш у місті триває життя. "Ми звикли. Хоча звикнути до цього неможливо", - каже Тетяна Коновал, маючи на увазі бойові дії, що точаться за сусідню Мар'їнку ще з 2014 року.

Ми зустрічаємо Тетяну в спальному районі, забудованому сіро-блакитними панельними будинками. Тут жінка живе і працює - має власну продуктову крамницю, біля якої гуртуються місцеві діти. "Їм тут подобається, - знизує плечима Тетяна. - І діти, і дорослі, і воїни - усі приходять сюди поговорити. Кожному треба спілкування. Тож ми з усіма дружимо".

Місцеві дівчата - дві Лізи 13 і 14 років - стоять за прилавком крамниці, коли її власниця мусить відійти у справах. Так дівчата познайомилися із письменником Віталієм Запекою, який наразі служить у ЗСУ. Чоловік дарував дітям власні дитячі книжки, а згодом - запропонував їм відкрити тут бібліотеку. За кілька днів на ім'я старшої Лізи, яка має очолити бібліотеку, почали приходити посилки із книжками. Їх жертвували люди з усієї України.

Читайте також: "Горе - як море". Репортаж із табору, де психологи працюють із сиротами війни

Бібліотека у крамниці

Дівчата зносили посилки в Тетянину крамницю. Хоча бібліотека ще не відкрилась, мешканці району - і діти, і дорослі - уже взяли собі по кілька книжок. Тетяна обрала документальний твір про окупацію Криму. Поки діти шукають приміщення для бібліотеки, посилки продовжують надходити. Більшість із них зараз зберігається у міській адміністрації - адже в крамниці немає де розвернутися.

Дівчата і сьогодні біля крамниці. Їм подобаються ці клопоти - через війну вільного часу стало більше, а друзів - менше. Чимало родин із дітьми виїхали з прифронтового міста - у цьому кварталі залишилося десятеро дітей. Заняття у школі відбуваються лише онлайн, жоден із гуртків не працює. Тож уже з обіду діти звільняються і, попри загрозу обстрілів, виходять на вулицю. "Ми вже адаптувалися, - каже 14-річна Ліза. - Уже кожен день гуляємо. Звісно, коли прильоти, забігаємо по домівках. Але нас вистачає ненадовго. Хвилин 15 - і знову біжимо на вулицю".

Читайте також: 

"Скейти, ролики, велосипеди, спортмайданчики", - перераховує доступні розваги 13-річна Ліза. Дівчина хоче стати кінологинею - дресирувати собак. Вона ніжно гладить великого пса на прізвисько Геннадій, що вештається двором багатоповерхівки. За словами дівчини, пес прибіг сюди із Мар'їнки. Від кожного гучного звуку він здригається і біжить в укриття у під'їзді.

Нашу розмову обриває сирена. Та дівчата не реагують - вони запевняють, що бігтимуть у під'їзд, щойно почують перший вибух. "Буває страшно, - зізнається старша Ліза. - Коли сильно стріляють". Вона хоче звідси поїхати, та лише на навчання - планує стати лікаркою.

Читайте також: Свято попри війну. На які подарунки чекають діти-переселенці

Хлопчачий блокпост

Дівчата ведуть нас до "базу" сусідських хлопців - утрьох вони стоять на узбіччі траси, поміж насипу з піску та металевих протитанкових їжаків. Хлопці грають у блокпост - зупиняють автівки із військовими та питають у них пароль, пояснює 12-річний Максим. "Щоб не проїхали кацапи, - уточнює 10-річний Денис і додає. - Але їх ще не було".

На землі стоїть картонна коробка із солодощами - сюди хлопці складають гостинці від військових. Старша Ліза присідає до коробки і ретельно обирає собі цукерку. "Інколи їм дають ковбасу, хліб", - сміючись, згадує дівчина. Але для хлопців найбажаніший подарунок - шеврони бригад ЗСУ, що воюють на Донеччині. Кожен із хлопців має власну колекцію.

Це - чи не єдина їхня розвага. "У мене більше 50 друзів виїхали", - каже Максим. "А у мене - більше 60", - наче змагаючись, перебиває його 15-річний Руслан. "У мене - 30", - скромно додає Денис. Він і сам переселенець - приїхав сюди із Мар'їнки ще влітку минулого року.

До хлопців підходить їхній новий друг - 9-річний Тимофій. Його родина переїхала сюди із Максимільянівки, села поблизу Мар'їнки. "Тут мені усе подобається, - відповідає хлопець. - Але не подобається, що і тут часто бахкають".

На "блокпосту" хлопці стоять по три години на день - після онлайн-занять. Потім йдуть на спортмайданчик. Заходять до крамниці Тетяни, поливають квіти, посаджені навколо будівлі. А тепер ще й беруть там книжки.