Лауреат альтернативного "Нобеля" про жорстокість Лукашенка

Білоруський правозахисний центр "Вясна" та його голова Олесь Біляцький стали лауреатами премії "За правильний спосіб життя", яку також називають альтернативною Нобелівською премією. Про це шведський фонд Right Livelihood Award Foundation оголосив 1 жовтня. Кореспондентка DW зустрілася з Олесем Біляцьким відразу після того, як стало відомо про нагороду, поговорила про ситуацію в Білорусі, нинішні труднощі правозахисної діяльності в країні та реакцію білоруських правозахисників на премію.

DW: Олесю, я вітаю Вас із цією нагородою. Якою була Ваша перша реакція, коли Ви дізналися, що стали лауреатом?

Олесь Біляцький: Це велика честь і визнання тієї роботи, яку робила моя правозахисна організація, я, а також інші правозахисники у ті непрості часи, які зараз настали для Білорусі. Зрозуміло, що ситуація в Білорусі привертає увагу. І ця премія є не персональною за те, що я так добре працюю, а радше на підтримку всіх правозахисників, які зараз намагаються допомагати жертвам репресій у Білорусі.

Це далеко не перша Ваша премія. Ви були лауреатом премії імені Вацлава Гавела, Леха Валенси за внесок у захист прав людини та свободи та багатьох інших. Крім того, Вас неодноразово висували на Нобелевську премію миру та на премію Європарламенту імені Андрія Сахарова. Наскільки подібні премії важливі для Вашої роботи?

Я ще раз підкреслю, і я в цьому переконаний, що ця премія не є визнанням конкретно моїх правозахисних заслуг, такі премії мають кілька боків. Зазвичай, премії починають давати у той момент, коли ситуація з правами людини в Білорусі погіршується, і зараз так само такий момент.

У нас фактично гуманітарна катастрофа. За півтора місяці після виборів уже майже 15 тисяч людей були заарештовані, пройшли через тюрми. Майже 300 людей звинувачують у вчиненні кримінальних злочинів, більшість з них визнана політичними в'язнями. Відбувається страшний пресинг на всі сфери суспільного життя. Ми бачимо, як у в'язниці потрапляють і відомі спортсмени, і відомі журналісти, і правозахисники.

Моя колега, Марфа Рабкова, яка координувала діяльність волонтерської служби центру "Вясна", була звинувачена у підготовці та фінансуванні масових безладів. Саме так влада зараз реагує на будь-яку громадську активність, і премія є певною оцінкою ситуації з правами людини в Білорусі.

Читайте також: Лауреати альтернативної Нобелівської премії-2020: білоруський активіст та інші

Премії не даються у тих країнах, у яких усе добре, вони підкреслюють, що є колосальні проблеми з правами людини, на які влада має звертати увагу та якимсь чином їх вирішувати. Це серйозне попередження від міжнародної спільноти білоруській владі про те, що треба припинити цей рівень насильства проти свого суспільства, зупинитися. Але, на жаль, влада надалі чинить тиск на суспільство. Але ми, своєю чергою, як правозахисники, маємо намір продовжувати свою роботу та захищати, як лише можливо, права і свободи білоруських громадян.

Ви вже почали говорити про ситуацію в Білорусі, яка виникла останніми місяцями. Ви опікуєтеся правозахисною діяльністю уже близько 25 років. Чи було на Вашій пам'яті щось подібне раніше?

Історія нашої організації якраз почалась з масового розгону демонстрації, який відбувся вперше після того, як Лукашенко прийшов до влади - це був " Чарнобыльскi шлях" 1996 року. Тоді в Мінську вперше після кількох років відносного спокою та демократії розігнали акцію такого масштабу - зібралося близько 40 тисяч людей, тисячу затримали, порушили кримінальну справу щодо масових безладів. Ось дивіться, минуло понад 25 років, але ми бачимо абсолютні ті самі дії влади.

Але наша проблема тоді полягала в тому, що значна частина білоруського суспільства надалі підтримувала Лукашенка попри найбрутальніші порушення прав людини. І лише останнім часом стався якісний перелом у суспільстві, абсолютна більшість білорусів не згодна жити по-старому.

Люди готові жертвувати, іти на дуже серйозні вчинки, вони не бояться репресій. Незважаючи на тисячі затриманих, усе одно сотні тисяч надалі виходять на акції протесту. Самовідданість білорусів та бажання жити вільними викликає у мене зараз захоплення. У нас відбувається мирна боротьба проти авторитарного режиму, це ненасильницький опір.

Те, що сталося після цих президентських виборів (9-11 серпня) справді безпрецедентно. За перші три дні було затримано понад 7 тисяч людей, в'язниці були переповнені. Проти значної кількості людей було застосоване насильство, їх постійно били, їх катували, ставилися до них як до тварин, інакше не скажеш. Наші центри затримування арештованих перетворилися на реальні концтабори. І масштаби були фантастичними - коли вийшли перші люди з Окрестіна (СІЗО в Мінську на однойменній вулиці. - Ред.) та почали розповідати про тортури та побиття, ми самі не повірили, адже раніше такого не було, принаймні, не в такому масштабі. Але коли такі ж факти почали приходити з інших білоруських міст, ми зрозуміли, що це система, влада віддала наказ цим "чорносорочечникам", ОМОНу здійснювати звірства проти затриманих демонстрантів з метою задавити суспільне обурення цією нахабною фальсифікацією виборів. Але цього не сталося, люди не зупинилися.

Читайте також: Чому Світлану Тихановську двічі номінували на премію Сахарова

Я не бачу, що владі якимсь чином вдалося врегулювати цю ситуацію, конфлікт і криза тривають. Єдиний вихід, який я бачу, - це початок переговорів. Враховуючи, що протест мирний, тиск людей може дати результат у переговорах. І важливо, щоб міжнародна спільнота сприяла початку переговорів, про що постійно каже Координаційна рада.

Що зараз для правозахисників найскладніше під час роботи в Білорусі?

Ми постійно стикаємося з емоціями людей, які проходять через тортури і побиття, і, звісно, ми так само беремо на себе частину цих емоцій, це сточує нерви. Але найскладніше - це те, що влада не хоче нас слухати, триває стояння на барикадах. Усі наші звернення щодо політичних в'язнів, щодо того, що потрібно розряджати ситуацію, залишаються без відповіді.

Наскільки я знаю, зараз правозахисники збирають факти й свідчення тортур, жорсткого і нелюдського поводження та інших порушень прав людини, зокрема для того, аби розповідати про них на міжнародному рівні. Як Ви розцінюєте перспективи розгляду цих справ у міжнародних інстанціях?

Зараз створені деякі нові групи, які взялися за розслідування масових катувань і порушенням прав людини після виборів - почав працювати Московський механізм ОБСЄ, ми самі так само готуємо правозахисну доповідь на цю тему. Але треба розуміти, що зараз немає міжнародних судових механізмів, які змусили б білоруську владу відповідати в судовому порядку. І тому все, що ми збираємо, буде дуже важливим після того, як ситуація в Білорусі зміниться. Нормальне судове правове з'ясування має відбутися в нашій країні. Білоруське суспільство прагне справедливості.

Як, на Вашу думку, вирішиться ситуація в Білорусі?

Я впевнений, що демократія переможе, права людини візьмуть гору, інакше ми би не робили цю роботу понад 25 років.