Активістка з Мелітополя: у місті щодня викрадають людей

В українському Мелітополі, окупованому військами РФ, російські військовослужбовці РФ 21 березня викрали власника медіахолдингу "Мелітопольські відомості" Михайла Кумока, а також його доньку Тетяну, дружину та трьох журналістів газети. Після допиту, який тривав кілька годин, під час якого всім викраденим пропонували співпрацювати з окупаційною владою, їх відпустили.

У Тетяни Кумок два громадянства - українське та ізраїльське. Вона 24 роки живе в Ізраїлі та займається дизайном та продажем весільних суконь. В Україну вона приїхала влітку 2021 року - розвивати український бізнес, і за два тижні до російського вторгнення відкрила у Мелітополі новий салон. З першого дня окупації міста Тетяна брала активну участь у проукраїнських мітингах, а її дописи у Facebook стали хронікою подій із життя захопленого українського міста. У розмові з DW активістка та блогерка розповіла про викрадення росіянами, ситуацію в окупованому Мелітополі та ставлення городян до української влади.

DW: Таня, чому, на вашу думку, вас викрали? Як це відбулося?

Тетяна Кумок: Мій тато - один із власників холдингу, в якому є газета (Михайло Кумок - власник медіахолдингу "Мелітопольські відомості", до якого входить однойменна газета, сайт та друкарня. - Ред.), і окупаційна влада вже давно натякала, що добре б із ними співпрацювати. Більше того, вони захопили будівлю самої редакції, що примикає до раніше захопленої мерії, і вже "вели переговори" з директором.

Рано-вранці (21 березня - Ред.) забрали трьох журналістів, потім озброєні люди в машині з буквою Z приїхали до моїх батьків, а за годину прийшли за мною. Нас відвезли на допит у будівлю районної адміністрації, де сьогодні головний штаб російських окупантів у Мелітополі. Мене допитували десь три години, тата - п'ять. Основна мета була змусити співпрацювати, змусити газету працювати на окупаційну владу. А ми з мамою були просто як заручники.

- Від вас вимагали якихось конкретних дій?

Нічого конкретного від мене не вимагали. Запитали, чи я ходжу на мітинги, я сказала, що ходжу. Вони сказали, що мітинги заборонені, я відповіла, що живу в демократичній країні Україна, де люди мають право висловлювати свою думку.

Потім мене попросили підписати заяву про те, що я не беру участі в екстремістській діяльності, і підписати папір, де було написано, що мене не били і розмовляли ввічливо та шанобливо. Нічого не можу сказати - не били та розмовляли ввічливо. Запитали, чи була я колись у карцері і чи не боюся я за життя своїх батьків - теж ввічливо та чемно.

А вашому батькові чимось погрожували?

Про це, напевно, краще запитати у тата, але він журналіст уже 31 рік, і у нього всяке в житті було (сміється). Він сказав, що не публікуватиме того, що вважає неправдою. Газета через проблеми з офсетом вже й так припинила виходити буквально перед початком війни, а сайт вирішили тимчасово закрити. Так роблять багато ЗМІ в окупованих містах, аби не йти на співпрацю.

Мелітополь був окупований у перші дні війни. Які порядки встановили у місті російські війська?

Вони одразу зайняли всі основні адміністративні будівлі, повішали російський прапор, але не зробили жодних заяв - ні хто вони, ні що вони. Зараз містом їздять агітмобілі, де з рупора лунає, що військово-цивільною адміністрацією заборонені мітинги та збори, і що ті, хто будуть добре поводитися, отримають їжу та побутову хімію.

Щодня та у великій кількості викрадають людей. Декого викрадено вже більше 10 днів тому і вони досі не виходять на зв'язок. Декого, як мене та моїх батьків, викрадають, розмовляють та відпускають. Коли викрали нашого мера, його того ж дня звинуватили в тероризмі та зв'язках з "Правим сектором". Тому, якщо тебе забрали, ніколи не знаєш, що буде далі.

Замість викраденого мера Мелітополя Івана Федорова окупаційні війська призначили виконувати його обов'язки депутата "Опозиційного блоку" Галину Данильченко. Як до неї ставляться у місті?

У місті її називають "Галя з підвалу" або "Галя, яку не шкода". Коли про неї говорять, найпопулярніша фраза "Ти диви, яка кончена". На мітингах на захист мера люди скандували "Наш мер - Федоров" та "Галю - геть!". На сьогодні вона маріонеткова… навіть не знаю, хто. Вона навіть не сказала, що вона в.о. мера. Робить якісь дивні заяви про те, що треба звикати жити по-новому, боротися з нацистами, дзвонити на гарячу лінію і говорити, що побачили нацистів… А нацисти для них - це всі, хто не хоче бачити тут Росію. Наприклад, я та тато - євреї, які ходили на проукраїнські мітинги.

У Мелітополі часто відбуваються проукраїнські мітинги?

Спочатку проходили щодня - з першого дня захоплення Мелітополя. На останні мітинги виходило до шести тисяч людей. Люди були з українськими прапорами, скандували "Мелітополь, вставай", "Ми тут влада", "Окупанти - додому". Окупаційній "військово-цивільної адміністрації" це не подобалося, але людей не чіпали - вони ще не мали потрібної кількості ОМОНу.

З того дня, коли викрали нашого мера (11 березня - Ред.), мітинги почали розганяти активно - пакували в автозаки навіть тих, хто просто йшов повз центральну площу, били хлопців, викидали за містом, змушували вмиватися зеленкою. Цьому є численні свідчення очевидців. Виходити на вулиці стало небезпечно. Тому зараз мітинги відбуваються в Instagram. Люди пишуть у коментарях, що не хочуть Росії, що Мелітополь - це Україна.

Яка на сьогодні гуманітарна ситуація у місті?

Товари в магазини не надходять від початку окупації, залишилися дорогі делікатеси, а такі продукти, як борошно, цукор, крупи, у великому дефіциті. На ринках поки що можна купити і м'ясо, і молоко, але люди вже місяць без роботи, і багато хто вже просто не має грошей. І ще більша складність із готівкою - до тих банкоматів, які поки що працюють, величезні черги, і люди стоять із написаними на руках номерками, як у 90-х.

Окупанти не дають в'їжджати до міста нікому з українського боку. Десь раз на тиждень вони завозять гуманітарну допомогу та роздають її з машин, знімаючи це на камери, - якась кількість городян цю допомогу беруть. Вода та світло у місті є, великі проблеми з інтернетом - всі лінії дротів були перебиті, жоден із міських інтернет-провайдерів не працює. Новин немає, по телевізору новини тільки російські, а вони, м'яко кажучи, специфічні. Живеш, як у якомусь сюрі.

А люди мають можливість виїхати з Мелітополя?

Ні, гуманітарний коридор не дають відкрити нікому - навіть Ізраїлю, який хотів би врятувати своїх громадян. Кілька разів Червоний хрест домовлявся про в'їзд до міста машин "швидкої допомоги", але якщо вони приїжджають, то наполовину розграбовані на блокпостах, або обстріляні. Тобто стріляють навіть у машини із червоним хрестом. Відкрито дорогу на Крим, але туди ніхто не їде, бо це дорога в один кінець.

Окупація якось змінила мешканців Мелітополя?

У 2014 році приблизно 50 відсотків мелітопольців мали проросійські настрої. Але з приходом "російського світу" - з вибухами, коли люди кілька ночей посиділи в підвалах, з розбитими дорогами, з розбитими магазинами - якщо й залишилися такі настрої, то вони переважно у якихось пенсіонерів, які хочуть отримувати і російські, і українські пенсії.

Багато хто з моїх знайомих, які у 2014 році були відверто проросійськими, сьогодні, коли говорять про росіян, не вживають цензурних виразів. У Мелітополі дуже багато людей із проукраїнськими настроями, просто не всі готові у сьогоднішній ситуації заявляти про це голосно. Багато хто наляканий картинами розбомблених українських міст, і кажуть, що їм все одно, яка буде влада - аби не стріляли в їхніх дітей. Але я жодного разу не бачила, щоб російських солдатів зустрічали тут хлібом та сіллю.

Як людина, яка з першого дня ходила на мітинги, я можу сказати, що зараз весь Мелітополь голосно заявив про те, що нам не потрібен "російський світ". Ми усі за Україну. І про це сказали всі окуповані міста - і Бердянськ, і Генічеськ, і Херсон. Президент Зеленський неодноразово каже, що ми не станемо розмінною монетою у мирних переговорах. Путіну потрібен сухопутний коридор до Криму, що йде через наші міста. Зеленський у кожному інтерв'ю каже: "Окуповані міста, тримайтеся! Ми до вас прийдемо". То що нам уже можна не мітингувати, правильно? Нам лишилося тільки триматися.