8 травня 1945 року у сприйнятті німців: день краху чи день визволення

”Від імені німецького головнокомандування ми оголошуємо беззастережну капітуляцію усіх наших збройних сил на суші, на воді та в повітрі перед головнокомандуванням Червоної армії та перед головнокомандуванням союзних сил. Підписано 8 травня 1945 року в Берліні.”

Ці слова диктора Рейхсрадіо вранці 9 травня 1945 року означали кінець Другої світової війни в Європі. Однак в Німеччині ще довго не стихали дебати про те, як оцінювати цю дату – як день краху чи день визволення. Цій темі були присвячені численні дискусії в 50-80-ті роки минулого століття. Втім, однозначного ставлення так і не було сформовано. Необхідна була ще думка авторитетного політика, здатного поставити крапку в цій дискусії. Ним став федеральний президент Німеччини Ріхард фон Вайцзеккер. У своїй промові в Бундестазі, присвяченій сороковій річниці закінчення війни, він проголосив:

”8 травня було днем визволення. Цього дня ми всі були визволені від людиноненависницької системи нацистської тиранії.”

На думку історика Вольфґанґа Віпперманна з Вільного університету Берліна, 8 травня 1945 року є епохальною датою не лише для німецької, але й для світової історії:

«Її можна порівняти хіба що з такими подіями, як Реформація, Велика французька революція чи більшовицька революція. Тобто, це справді епохальна дата в світовій історії. Цей день символізував початок нової епохи та закінчення жахливих років фашизму.»

У зв”язку з цією датою в Німеччині часто говорять про новий початок – так звану “годину нуль”. На думку Віпперманна, як такої ”години нуль” в Німеччині не було:

”Це було лише добрим наміром – покінчити 8 травня з нацистською історією, розпочати все ніби з “години нуль”, зробити так, наче ми знову народилися на світ. Утім, це був не зовсім той випадок, хоча закінчення війни мало величезне значення для колективної пам”яті німців.”

Низка німецьких істориків післявоєнного часу розглядали закінчення війни як катастрофу для німців. На думку Вольфґанґа Віпперманна, з історичної точки зору це було цілком неправильно:

“Проблема починається вже з самого терміну “катастрофа”, який ще у 1946 році відомий німецький історик Фрідріх Майнеке вжив у своїй книзі про події 1945 року, що називалася “Німецька катастрофа”. Бо й справді кінець війни сприймався як крах німецької нації. Однак з історичного погляду це було абсолютно неправильно. Справжньою катастрофою був Голокост – трагедія, яка спіткала єврейський народ. Тривалий час в Німеччині цього не хотіли розуміти. І лише пізніше в різних історико-політичних дискусіях було віднайдено правдиве розуміння фашизму та Голокосту.”

Через 60 років після закінчення Другої світової війни зацікавлення до цієї теми, як і раніше, залишається дуже великим, хоча час гострих дискусій залишився позаду. Нині ж, зауважує Вольфґанґ Віпперманн, має непокоїти зростаюча комерціалізація історії, в тому числі Другої світової війни:

“8 травня, Друга світова війна, Голокост – історія в цілому поступово комерціалізується, як це, приміром, подається у деяких фільмах. У цьому сенсі йдеться більше не про дослідження історії, а про прагнення отримати комерційний зиск. Враховуються інтереси глядацької аудиторії, а не історична правда. Те, що історія поступово комерціалізується, я вважаю негативною чи навіть загрозливою тенденцією.”

Історик звертає увагу на те, що в умовах зростаючого інтересу до минулого, такі тенденції приховують у собі небезпеку формування спрощених, а часом і неправильних історичних уявлень.