75 років німецькій конституції: як Бонн став столицею ФРН

Однією із перших ключових дат в історії післявоєнного конституційного процесу в Західній Німеччині стало 13 серпня 1948 року. Того дня у Німеччині було ухвалено і оголошено рішення про місце проведення повоєнної Парламентського ради (Parlamentarischer Rat), скликаної для ухвалення Основного закону майбутньої Федеративної Республіки Німеччина.

Вибір припав на Бонн, який згодом стане також і столицею ФРН. Вірніше, - за офіційним формулюванням, - тимчасовою резиденцією уряду і парламенту Західної Німеччини (Regierungssitz). Розділ країни західнонімецькі політики розглядали як тимчасовий стан - це стало частиною політичної доктрини. З огляду на це навіть конституцію ФРН назвуть не конституцією (Verfassung), а Основним законом (Grundgesetz).

Хроніка конституційного процесу

Навесні 1948 року у Великобританії відбулася Лондонська нарада, в якій брали участь західні держави-переможниці (Великобританія, США, Франція), а також три країни Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) - безпосередні сусіди Західної Німеччини. Саме на ньому було ухвалено рішення про створення окремої німецької держави у трьох західних окупаційних зонах. Представників СРСР до Лондона не запрошували.

1 липня 1948 року воєнні коменданти західних окупаційних зон викликали до Франкфурта-на-Майні прем'єр-міністрів земель, які тоді перебували під їхнім контролем: Баварії, Гессена, Шлезвіг-Гольштейна, Нижньої Саксонії, Північного Рейну-Вестфалії, Рейнланд-Пфальца, Вюртемберг-Бадена, Вюртемберг-Гогенцоллерна і Бадена, а також двох обербургомістрів ганзейских міст Гамбурга і Бремена, які історично мали в Німеччині особливий державний статус.

Уроки історії

Запрошені отримали так звані Франкфуртські документи, в яких містилися умови західних держав-переможниць для ухвалення нової конституції та інші вимоги. За десять днів до цієї зустрічі єдиним платіжним засобом у західних зонах окупації було оголошено німецьку марку, що також стало важливим кроком на шляху до створення ФРН і заклало підвалини майбутнього західнонімецького економічного дива.

У середині липня прем'єр-міністри і обербургомістри провели нараду в місті Кобленці, що на той час перебував у французькій зоні окупації. Нова конституція країни повинна була унеможливити повторення ситуації, що призвела до створення "третього рейху", гарантувати недоторканість особи, свободу думок і дотримання інших принципів демократичної держави - розподілу влади тощо, тобто винести уроки з помилок часів Веймарської республіки, які уможливили захоплення влади Гітлером.

Для виконання цього завдання роботу було вирішено розділити на два етапи - експертний і законодавчий. На першому етапі для підготовки пропозицій був організований Конституційний конвент (Verfassungskonvent). Його проводили у Старому палаці на острові Герренкімзе у Баварії. Відкриття відбулося 10 серпня 1948 року в колишній їдальні баварського короля Людвіга II. Це затишне місце посеред мальовничого озера Кімзе було обрано невипадково - подалі від повсякденної політичної метушні. У конвенті брали участь 30 осіб - юристів, експертів у галузі державного управління та політиків. Останні були у меншості. За два тижні учасники конвенту підготували повний проєкт конституції, який складався зі 149 статей.

Поки експерти засідали на баварському острові, західнонімецькі політики займалися пошуками місця для проведення конституційних зборів - Парламентської ради, в якій мали взяти участь делегати від земельних парламентів. Процес ухвалення конституції мав тривати кілька місяців, а для цього була необхідна відповідна інфраструктура. Це значно скорочувало кількість міст-кандидатів у країні, що після війни лежала в руїнах.

Франкфурт, Целле, Дюссельдорф, Кельн, Бонн, Кобленц або Карлсруе

Американці спочатку були не проти обрати для цих цілей Франкфурт-на-Майні, але все ж поступилися британцям, які дуже хотіли організувати Парламентську раду у своїй окупаційній зоні. До переліку первинних кандидатів увійшли нижньосаксонське місто Целле, столиця Північного Рейну-Вестфалії Дюссельдорф, а також Кельн і Бонн. Згодом також називалися Кобленц і Карлсруе.

На вибір Бонна багато чим вплинули особисті симпатії одного з німецьких політиків. Це місто запропонував тодішній глава державної канцелярії Північного Рейну-Вестфалії Герман Вандерслеб (Hermann Wandersleb), у майбутньому - почесний його громадянин. Незадовго до того він проводив тут семінар і дуже тепло згадував гостинність жителів. До того ж у Бонні було цілком досить будівель для проведення засідань та розміщення учасників, а поруч взагалі перебував курорт Бад-Годесберг, та й до французької зони окупації звідси можна було швидко дістатися.

Кельн не потрапив до фінального списку через те, що майже повністю був зруйнований, а Дюссельдорф просто не виявив належного інтересу у відповідь на запит. Чого не можна було сказати про Бонн. Остаточне рішення було ухвалено протягом телефонної конференції 13 серпня 1948 року. Питання щодо столиці тоді ще не обговорювалось, але проведення тут Парламентської ради істотно підвищило його шанси.

Це рішення також не могло не порадувати майбутнього першого федерального канцлера Західної Німеччини Конрада Аденауера (Konrad Adenauer), який мав головувати на Парламентській раді. Він міг їздити на засідання прямо з дому. Аденауер вже більше десяти років жив у розташованому недалеко на протилежному березі Рейну селі Рендорф. Політик переїхав сюди із сусіднього Кельна після того, як у 1933 році був зміщений з посади обербургомістра націонал-соціалістами, які прийшли до влади в Німеччині. Аденауер був обраний на цю посаду в 1917 році, ставши тоді наймолодшим головою адміністрації цього великого німецького міста. Рендорф було свого роду місцем його політичного заслання за часів "третього рейху". Будинок родини Аденауерів зараз перетворено на музей.

"Гідність людини недоторканна"

Перше засідання Парламентської ради, в якому брали участь 65 делегатів від земельних парламентів і міських рад Гамбурга і Бремена, відбулося 1 вересня 1948 року, останнє - 8 травня 1949 року. Урочиста церемонія підписання і оприлюднення Основного закону відбулася у Бонні 23 травня. Членів Парламентської ради прийнято називати "батьками німецької конституції" (Verfassungsväter). Серед делегатів було лише чотири жінки. У засіданнях ради також брали участь п'ятеро представників Західного Берліну, але без права голосу.

Основний закон, як і проєкт Конституційного конвенту, складався в результаті зі 149 статей. Багато формулювань були взяті без змін, але деякі були переписані. Приміром, перша стаття починається фразою "Гідність людини недоторканна. Поважати і захищати її - обов'язок всієї державної влади" ( "Die Würde des Menschen ist unantastbar. Sie zu achten und zu schützen ist Verpflichtung aller staatlichen Gewalt"). У проєкті вона лунала так: "Держава існує для людини, а не людина для держави" ( "Der Staat ist um des Menschen willen da, nicht der Mensch um des Staates willen").

У новому Основному законі ФРН також був закріплений парламентський контроль над діяльністю уряду, армії і спецслужб, але одночасно була і посилена роль канцлера та обмежені повноваження федерального президента, який, утім, був наділений важливими функціями свого роду незалежного політичного арбітра.

Також істотно ускладнювалася процедура висловлення недовіри чинному канцлеру. Був запроваджений так званий конструктивний вотум недовіри - замість деструктивного вотуму. Відповідно до цієї процедури, Бундестаг може змістити главу уряду лише у тому разі, якщо одночасно обере наступника. Саме це сталося у 1982 році, коли соціал-демократа Гельмута Шмідта (Helmut Schmidt) змінив християнський демократ Гельмут Коль (Helmut Kohl).

Нова тимчасова конституція ФРН значно посилювала роль федеральних земель і верхньої палати парламенту - Бундесрату. До компетенції земель переходив контроль над поліцією, фінансовими відомствами, а також у сфері освіти і культури.

Немає нічого тривалішого, ніж тимчасове?

На право стати столицею ФРН у 1949 році претендував Франкфурт-на-Майні. У будь-якому разі, він був фаворитом, проте це викликало побоювання представників Західного Берліну. Вони вважали, що в такому разі Берлін ніколи більше не поверне собі цей статус - з огляду на ту важливу роль, яку Франкфурт відігравав у німецькій історії. У тутешній Старій ратуші протягом століть обирали і коронували німецьких імператорів. У цьому ж місті у 1848-1849 роках засідали Франкфуртські національні збори - перший загальнонімецький парламент. Натомість невеликий і затишний Бонн подібних амбіцій не виявляв і вже показав себе з кращого боку. 3 листопада 1949-го він отримав голоси 176 з 200 депутатів Бундестагу першого скликання.

Бонн прекрасно впорався зі своїми завданнями, а цей період увійшов в історію Німеччини під назвою Боннської республіки. А коли 3 жовтня 1990 року сталося офіційне возз'єднання країни, столицею Німеччини знову став Берлін, проте парламент і уряд переїжджати на береги Шпрее зі своєї тимчасової резиденції не квапилися.

Читайте також: Бонн: місто робить кар'єру

Фінальне голосування з цього питання після довгих і емоційних дискусій відбулося 20 червня 1991 року. Ідею залишитися працювати у Бонні підтримало 320 депутатів. За переїзд до Берліна висловилися 338 учасників голосування. Однак Бонн отримав статус федерального міста, де досі розташовано багато міністерств і працюють тисячі урядовців.