55-ий кінофестиваль ”Берлінале”

Політика, секс та рок-н-ролл – так на початку ”Берлінале” окреслив основні цьогорічні теми фестивалю його директор Дітер Косслік.

"Добра новина полягає в тому, що цього року будуть багато показувати і говорити про секс. На Берлінале гратимуть багато музики. Будуть політичні фільми. Політичні фільми не завжди мають розповідати про політику. Йдеться про політичні аспекти, що стосуються звичайних людей".

Забезпечив Дітер Кослік цьогорічний фестиваль і великою кількістю зірок, при чому на різні смаки - Катрін Деньов, Деніел Дей-Льюіс, Уіл Сміт, Сюзен Серендон та інші. Говорить Дітер Кослік:

"Cкільки б зірок не приїздило, всі запитують, скільки ж їх буде. Якщо кажеш – 200, то питають чому не 300, якщо кажеш 300, то цікавлятся, а чого не 400".

Більше зірок, більше фільмів, більше глядачів. Нині на ”Берлінале” представлено вдвічі більше стрічок, ніж минулого року. Акредитована рекордна кількість журналістів – 3 тисячі 700, іще тисяча фахівців з кіноіндустрії, до того ж розраховують на 130 тисяч глядачів. На Берлінському фестивалі, на відміну від багатьох інших, кіно показують не лише для зацікавлених профі, а й для звичайної публіки. Цього року, наголошує Дітер Косслік, кінофорум ”Берлінале” досягнув максимальних розмірів, і більше рости йому же немає куди:

"Якби ми не пускали в кіно, наприклад, мою бабусю, це було б, звичайно, краще, але ми її в кіно пускаємо. Саме тому ”Берлінале” має свій особливий характер, і ми хочемо такі відмінності зберегти. І тому вже більше нікого акредитовувати не можемо".

На чолі журі цьогорічного ”Берлінале” – голлівудський митець німецького походження Рональд Емеріх. Він входить до п”ятірки найуспішніших режисерів світу, а глядачам відомий за блокбастером ”Післязавтра”. Говорить Дітер Косслік:

”Мета була такою – мати такого голову журі, який би дав американцям зрозуміти, що він – німець. Я думаю, що Рональд Емеріх є рівно настільки німцем, наскільки й американцем. Він знімає великі блокбастери, але водночас він і великий митець".

Рональду Емеріху та іншим шістьом членам журі, важче за інших. Упродовж дев”яти днів вони мають уважно переглянути 21 стрічку. Як за такого шаленого темпу не втратити пильність та втриматися на ногах – в кожного свій рецепт. Рональд Емеріх говорить, що прокидається одразу, як бачить гарний фільм. І сподівається, що прокидатиметься частіше. Інший член журі, перший ураїнець в історії Берлінського фестивалю, відомий у Німеччині письменник Андрій Курков, теж має свій засіб. Він не п”є кави й горілки, зранку ходить у басейн - ввечорі склянка віскі. Андрій Курков про важку долю члена журі:

”Окрім того, що ми дивимось по 3 великі картини щодня, в нас ще є купа маленьких і великих обов”язків. Треба там кудись їхати, з кимось зустрічатися. Обідати з мером Берліна – з бургомістром, десь вечеряти з міністром культури пані Вайс та іншими. Така представницька діяльність забирає досить багато часу, половину з якого я поміняв би на перегляд фільмів з інших програм”.

В інтерв”ю ”Німецькій хвилі” Андрій Курков розкрив ще один секрет – а саме, як йому вдалося стати членом журі ”Берлінале”.

”Я думаю тут було кілька причин. І , мабуть, головна з них – помаранчева революція, яка відбулася і після якої згадали, що існує Україна. Тоді й про мене загадали, тому що я член Європейської кіноакадемії, беру участь у різних проектах і самої кіноакадемії і різних інших проектах, пов”язаних з кіно та з літературою. Моє ім”я більш-менш відоме в Німеччині, як письменника, звичайно, не як кінематорграфіста”.

Андрію Курнову вже доводилося працювати в журі різних фестивалів, але на Берлінале, це, звичайно більш відповідальна посада:

”Я вже був давно-давно в журі кінофестивалю ”Молодість”, президентом журі анімаційного кінофестивалю ”Крок”, фестивалю ”Бархатный сезон”. Так що досвід у мене є , але досвіду на такому рівні, звичайно не було. Я тут відчуваю набагато більше відповідальності. Або, може я постарів трошки і більш серйозно сприймаю речі. Але я дивлюсь, що ми тут, всі члени журі маємо приблизно однакову думку і оцінку фільмів. І цього практично не бувало на ”Молодості”. Були конфлікти, були суперечки. Ну, я думаю, що в нас попереду й тут ще будуть суперечки. У будь-якому разі, професійний рівень сприйняття картин, котрі є в конкурсі, він рівний і приблизно однаковий поки що”.

Утім, Україна представлена на Берлінському кінофестивалі не лише Андрієм Курковим. Глядічі ”Берлінале” мали змогу побачити ще й український фільм ”Путівник”. Уявіть кілька камер, розповідає режисер стрічки Александр Шапіро, що рухаються з околиць Києва до центра міста, закарбовуючи найцікавіші моменти життя. Головні герої – це глядачі. Кожного дня вони потрапляють у різні ситуації та вирішують якісь проблеми. Чоловік та дружина хочуть переїхати до нової квартири і за 10 хвилин їхнього діалогу ми дізнаємося про особливості ринку нерухомості Києва та приорітети мешканців. Три підлітки-наркомани планують, що будуть робити ввечері - і ми в курсі нічного життя Києва. У сауні кухарі, корих щойно звільнили, обговорють київські ресторани, й ми довідуємося про гастрономічні особливості української столиці. 11 епізодів з буденного життя - важлива та цікава інформацію – факти, ціни, маршрути. На думку режисера фільму, це суміш ігрового кіно, документального та звичайної хроніки, але й просто – путівник Києвом:

”Я вважаю, що немає більш художнього матеріалу, ніж документальний. Насправді цей фільм був задуманий, як засіб окупити бажання всіх. Ті, хто очікує інформацію, її отримують, хто хоче розібратися в постмодерністській механіці, теж має можливість прослідкувати подібності й аналогії, що розкидані всією стрічкою й створють своєрідне кільце вражень і нарисів від побаченого в Києві”.

Стрічку ”Путівник” демонструють у секції ”Форум”, участники якої не отримують нагород ”Берлінале” – золотих чи срібних ведмедів, натомість можуть сподіватися на спеціальні призи. ”Міжнародний форум молодіжного кіно” – така повна назва секції. Тут можна побачити все – ігрове кіно та документалістику, авангард, нариси, політичі репортажі. Тут заохочують експерементаторів та любителів зневажати стереотипи. Їх називають дослідниками чорних дір, що панують між острівками, котрі чітко окреслені мистецькими жанрами.

Тут представлено роботи багатьох митців з Центральної та Східної Європи. Але українські фільми – велика рідкість. В члена журі Андрія Куркова ми поцікавилися, чого ж бракує українському кінематографу:

”Свіжого дихання, свіжих думок. Взагалі не вистачає справжньої люстрації творчих кадрів. Я завжди дивувався, чому це в нас радянські режисери знімають пострадянське погане кіно, коли є молоді, котрим не дають попробувати свої сили. Зараз у нас вже зовсім нова країна, вже третя країна. І нам потрібні люди з новим мисленням, з новим поглядом на речі. Сучсне кіно потрібне. Тобто ми маємо вже вилікуватися від цього незрозумілого патріотичного екскурсу-дискурсу в незовсім зрозуміле наше історичне майбутнє. Незовсім зрозуміле завдяки саме цим режисерам. Я думаю, як тільки з”являться нові режисери з новими думками, з новими фільмами про сьогодення або про щось таке позаісторичне, ми сюди прийдемо, нас вже чекають. Мене постійно запитують – де українські фільми. І я казав – що Україна вже є, будуть і фільми”.

Зі свого боку директор ”Берлінале” Дітер Кослік, теж радить країнам, де цього року не вдалося виробити гідних фестивалю стрічок, не засмучуватися. Бо вже через рік, говорить він, ”Берлінале” відбудеться знову.