30 років незалежності України у статистиці Світового банку

Підбиваючи підсумки трьох десятиріч, що минули від набуття Україною незалежності, легко згадати знакові події та постаті, які їх уможливили. Втім, у різних людей сприйняття різноманітних історичних подій та ролі в них певних особистостей разюче відрізняється. Водночас розвиток і рух країни можна проілюструвати сухими, позбавленими емоцій даними статистики.

Світовий банк є однією з міжнародних організацій, яка систематично збирає дані щодо розвитку країн світу. Вже 30 років це стосується й України. DW відібрала п'ять трендів, які, на думку редакції, найвиразніше відображають віхи у розвитку української держави за три десятки років.

Три (з половиною) економічні кризи

Лише одного погляду на графік, який відображає зміни  українського номінального ВВП з розрахунку на душу населення, достатньо, аби побачити, що вже тричі Україна була на шляху економічного зростання після періодів падіння ВВП. При цьому перший з депресивних періодів, спричинений крахом Радянського Союзу, був найглибшим і тривав близько десяти років.

На дні цієї "ями" можна розгледіти короткий проміжок зростання, за яким послідувало ще глибше падіння, викликане дефолтом у Росії в 1998 році. Тоді ці події стали чималим випробуванням для населення, однак зараз ці коливання майже непомітні на графіку.

На зміну тривалим економічним проблемам прийшло доволі стрімке зростання, коли показник ВВП на душу населення зріс більш ніж у декілька разів. Його перервала міжнародна фінансово-економічна криза 2008 року, від якої українська економіка відновлювалася п'ять років, перевершивши докризовий рівень вже у 2013 році.

Однак в 2014 році анексія Криму Росією та початок війни на Донбасі завдали економіці України набагато сильнішого удару - показники ВВП на душу населення обвалились майже вдвічі. Щоправда, дещо згодом економіка почала відновлюватись і її зростання тривало до  пандемії COVID-19.  Результати 2020 року свідчать, що Україна поки досить спокійно долає шок, який у глобальній економіці спричинили протиепідемічні обмеження.

Мінус 15 відсотків населення

Графік зміни кількості населення України натомість демонструє майже безперервний тренд. Після 1993 року, коли українців було понад 52 мільйони, чисельність жителів країни почала безупинно зменшуватися. Станом на 2020 рік, оцінюють у Світовому банку, в Україні проживає близько 44,1 мільйона людей.

Варто зазначити, що у Світовому банку закликають з обережністю ставитися до цих показників, адже з країнами, в яких бракує надійних і актуальних даних перепису населення (серед них - Україна, де вперше і востаннє всеукраїнський перепис населення відбувся 2001 року), ситуацію доводиться оцінювати за опосередкованими показниками. До цього додаються складнощі, пов'язані з підрахунком населення на непідконтрольних українському уряду територіях Криму і Донбасу.  

Але попри можливі неточності ці дані однозначно ілюструють невтішний для України тренд - українців щороку стає відчутно менше.

Українці стали жити довше

На тлі періодичних економічних негараздів і зменшення кількості населення є і втішний тренд. Починаючи з 1996 року, після кількарічного падіння, в Україні почав зростати показник очікуваної тривалості життя. Простими словами - це "прогноз" дослідників щодо того, як довго в середньому житимуть люди, народжені в певний рік у конкретній країні за умови, що показники смертності у ній не змінюватимуться.

Якщо народженим в Україні у 1995 році статистика "відводила" в середньому 66,7 року життя, то для людей, які народилися в 2019 році, цей показник вже зріс до майже 72 років. Тобто з того часу українці в середньому стали жити на п'ять років довше.

Україна - кліматичний лідер мимоволі

Однією з найбільш помітних змін протягом років незалежності в Україні зазнали обсяги викидів вуглекислого газу в атмосферу. Так, 1991 року у країні в атмосферу викинули понад 12,5 тонни CO2 з розрахунку на душу населення. Однак за п'ять років цей показник зменшився майже вдвічі. У наступні роки нетривале і незначне збільшення на тлі економічного пожвавлення змінювалося падінням на тлі негараздів у економіці. Остаточного удару завдала війна на Донбасі - у 2019 році на одну особу припадало вже близько 4,15 тонни викидів.

Ще 10 років тому ці зміни розглядали радше як свідчення занепаду колись масштабної, але не завжди ефективної промисловості. Але зараз, на тлі глобальної занепокоєності змінами клімату, такі цифри навіть можуть стати козирем для української влади на міжнародній арені. Згадувати про причини цієї мимовільної кліматичної "свідомості" України при цьому зовсім не обов'язково.

Економічна рівність на папері

Втім, заголовки у світовій пресі Україні принесли інші дані Світового банку. В 2017 році, спираючись на дані цієї установи за попередній рік, британське видання The Guardian назвало українську державу країною з найменшим розривом між багатими та бідними.

Йдеться про так званий коефіцієнт Джині або "індекс справедливості", який використовується для розрахунку економічної нерівності у окремих країнах - чим меншим є показник, тим меншим є розрив між бідними і багатіями.

Згідно з індексом (коефіцієнт Джині у відсотках), Україна разом зі Словенією і Норвегією, що мали показники на рівні 24,8-25, належали на той час до суспільств із найменшим рівнем соціального розшарування у світі. Для порівняння, Німеччина з її соціальною системою мала показник 31,9. І хоча в останні декілька років Україна трохи збільшила свій показник і вже не є лідером навіть для Європи, її коефіцієнт Джині й досі залишається нижчим, ніж, наприклад, у Фінляндії та Данії.

Щоправда, в Україні ці цифри викликали у багатьох експертів посмішку. Така "рівність" українського суспільства, на думку частини з них, пов'язана зі значною роллю, яку в країні грає тіньова економіка. За деякими оцінками, в певні роки розмір "тіні" в Україні перевищував половину національного ВВП. За таких умов офіційна статистика може представляти викривлену картину реальних статків населення, але цілком може забезпечити гучні заголовки у ЗМІ.