Як індіанці змусили німецький музей віддати їм скальп

Ще у 2014 році плем'я індіанців Чіппева з Су-Сент-Марі у американському штаті Мічиган надіслало листа зі скаргою до музею Карла Мая у саксонському Радебейлі. Відвідувач з США звернув увагу племені на один із виставлених там експонатів - людський скальп.

Музей, присвячений творам легендарного німецького письменника Карла Мая, відомого своїми книжками про "дикий Захід", спочатку відмовлявся задовольнити скаргу, пояснюючи це тим, що співробітники не можуть встановити походження експонату. "Ця річ була відібрана без жодного права і потрапила до музею, аби, як картина, висіти на стіні", - зазначалося натомість у заяві племені, опублікованій в 2015 році. Він запустив цілий ланцюжок подій: спеціально замовлене для цього дослідження, відрядження до музею спеціаліста з етнографії та посередництво Державного департаменту США, який боровся за скальп від імені індіанців Чіппева.

Читайте також: Ґете, Меркель і фільми про індіанців - Німеччина очима Європи

У понеділок, 12 квітня 2021 року, музей передав його Кену Токо, генеральному консулу Сполучених Штатів у Лейпцигу, та Девіду Меесу, культурному аташе американського посольства. "Ми вітаємо рішення опікунської ради Фонду Карла Мая погодитися на повернення священного для племені Су-Сент-Марі індіанців Чіппева об'єкту. Це важливий крок для музею Карла Мая у Радебейлі й ми будемо раді майбутній співпраці", - заявив Токо під час урочистої церемонії.

"Цілком у дусі Мая"

"У минулі шість років були проведені комплексні дослідження, аби встановити походження цих людських решток", - каже Фолькмар Кунце (Volkmar Kunze), глава ради директорів Фонду Карла Мая у Радебейлі. При цьому не було встановлено жодних свідчень протиправності набуття скальпу чи його колоніального походження. Фонд "вирішив з доброї волі піти на цю передачу у інтересах порозуміння між народами та доброї співпраці з американським корінним населенням".

Саксонська міністерка культури і туризму Барбара Клепш (Barbara Klepsch) додала, що земельний уряд завжди підтримував полюбовне рішення у дусі людяності та поваги до інших культур - "цілком у дусі Мая".

Захоплива історія походження

На сайті музею багато років була розміщена власна історія походження скальпу. Згідно з нею, у 1926 році, незадовго до відкриття музею, його пожертвував Ернст Тобіс (Ernst Tobis) - ексцентричний австрійський мадрівник, що називав себе Патті Франком і запевняв, що обміняв скальп на дві пляшки віскі, пляшку абрикосової горілки та 100 доларів. Фанат романів Карла Мая, він заповів свою колекцію індіанських артефактів музею.

Після того як Чіппева почали вимагати повернення експонату, музей був змушений визнати, що істинність історії про Петті Франка не вдалося перевірити. Дослідження музею та племені не змогли встановити, якому індіанському племені належав скальп. Зрештою прикріплені до скальпа пір'їни та амулети, які відповідали традиції індіанців Сіу, призвели до висновку, що у цьому випадку могло йтися про рештки "вбитої у сутичці особи з племені Оджибве" (інша назва Чіппева. - Ред.).

Через шість років музей нарешті погодився задовольнити прохання племені щодо "возз'єднання, аби вилікувати зломлений дух нашого пращура".

У зібранні музею залишилася ще низка інших скальпів, деякі з яких належали білим, - їхнє походження досі не з'ясовано. У інтерв'ю DW директор музею Робін Лейпольд (Robin Leipold) раніше зазначив, що у кожному випадку буде окремо вирішуватися, як далі поводитися із цими людськими рештками.

200 мільйонів проданих книжок

Карл Май написав 70 книжок, які були продані в загальній кількості в 200 мільйонів екземплярів по всьому світу. Його історії переносили цілі покоління передусім молодих німців у фантастичні подорожі до далеких світів. До його найзнаменитіших персонажів належали Олд Шаттерхенд, німецький інженер, і його "брат по крові" Віннету, "мудрий очільник індіанців Апачі", які разом боролися проти несправедливості та злочинців.

Із зростанням усвідомлення щодо проблематичності в представленні корінного населення спадок Мая також став предметом критичного опрацювання. Його інтерпретація "дикого Заходу" була чистою фантазією: коли його роман був написаний у 1875 році, автор ще жодного разу не залишав Німеччину.