Як живеться в Німеччині сліпому журналісту

Франц-Йозеф Ганке вважає, що йому пощастило, бо він бачив світ. Коли він осліп, йому було 23 роки, він вивчав у вузі публіцистику й мріяв стати журналістом. Втрата зору загрожувала поставити хрест на омріяній професії. Знайомі радили йому перекваліфікуватися на юриста, щоб було легше знайти роботу. Але Ганке вирішив спробувати те, що досі навіть у Німеччині вдавалося лише небагатьом - стати сліпим журналістом. Після того, як кілька редакцій відмовили йому в роботі, Ганке почав власну справу. Це було майже 20 років тому і сьогодні в нього своє журналістське бюро.

„Головне у журналістиці - не те, що людина щось бачить, а те, про що вона повідомляє. Вирішальну роль тут відіграє голова. А думати ми сліпі навчилися може навіть трохи краще, ніж інші”.

Швидкість думок перевірити складно, а от швидкість, з якою Ганке набирає тексти на комп’ютері справді вражає. Як професійна секретарка він друкує всіма десятьма пальцями. Спеціальний мовний синтезатор може озвучувати будь-які тексти в тому числі й ті, що їх набирає журналіст. Тому звичайними літерами він друкує швидше, ніж шрифтом Брайля, який використовують сліпі в усьому світі. Франц-Йозеф Ганке:

„Має сенс використовувати обидві можливості. Я особисто - людина звуку. Я почав вчити шрифт Брайля лише в 23 роки, тому в мене швидше виходить начитувати тексти голосом, але для тих, хто сліпий з дитинства, шрифт Брайля - це дуже важливо. Я теж ним користуюся, щоб перевірити, як саме пишеться те чи інше слово”.

Інтернет відкрив для сліпих новий світ. В перші роки існування всесвітньої комп’ютерної мережі більшість сторінок містили лише голий текст - ідеальна ситуація для сліпих. Зараз ситуація змінилася. На сайтах дуже багато картинок, які не завжди супроводжуються текстовими поясненнями.

„Часто програмісти просто лінуються чи забувають додати текст до графічного зображення. Це створює додаткові бар’єри для нас, бо ми не можемо повноцінно користуватися Інтернетом як джерелом інформації”.

Загалом німецьким сліпим не просто знайти роботу. За офіційними даними, у ФРН 155 тисяч сліпих та півмільйона людей з вадами зору. Роботу має лише кожен третій. Останнім часом, коли загальне число безробітних німців залишається дуже високим, сліпим стало важче. Хоча держава надає фірмам субсидії на спеціальне обладнання для сліпих, грошей все одно не вистачає. Великі фірми, яких закон зобов’язує брати на роботу інвалідів, часто вирішують так: краще заплати 200 євро на місяць штрафу, ніж дотримуватися шестипроцентної квоти для інвалідів.

„Коли в країні 4,5 мільйони безробітних, спрацьовує закон джунглів. Перемагає сильніший, той у кого найгостріші лікті. Часто це люди, які хоч і мають добрі очі, але не бачать перспективи, в них обмежений кругозір. А інваліди, які мають проблеми з очима, часто залишаються без шансів”.

Ганке переконаний, що сліпим доводиться більше працювати, ніж іншим. Але на думку журналіста, більшість компаній досі не розуміють, що за умов певної технічної підтримки сліпі можуть виконувати ту ж саму роботу й такої ж якості, що й звичайні робітники чи службовці. На його думку, сліпі працівники мають перевагу - вони вміють краще слухати. А ще - вони сприймають світ інакше, використовуючи більше можливостей:

„Треба, щоб щось змінилося в головах. Якось про це дуже красиво сказав Антуан де Сент-Екзюпері: якщо взагалі щось можна побачити, то тільки серцем. Я думаю, що під зором варто розуміти не тільки очі, а всі почуття. Багато людей забули, що речі мають запах і смак, що їх можна взяти в руку. Вони думають, що якщо вже вони щось побачили, то таке воно і є”.